Постанова № 74618679, 24.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2712/18

Номер справи місцевого суду: 495/2522/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого – Ващенко Л.Г.

суддів – Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.

за участі секретаря – Урум Т.В.

з участю: позивачки ОСОБА_2 і її представника, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 і апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року (суддя Боярський О.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

05.04.2016 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя і просила: визнати недійсним договір дарування 1\2 частини будівель та споруд по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області від 28.01.2011 року; встановити, що договір дарування 1\2 частини будівель і споруд по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області від 28.11.2011 року є договором купівлі-продажу; визнати 1\2 частину будівель і споруд по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за нею, ОСОБА_2, право власності на 1\2 частину будівель і споруд по вул. Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області на земельній ділянці розміром 1 324 м2, яка не передана у приватну власність; виділити їй, ОСОБА_2, 1\2 частину автомобіля «FIAT DOBLO» 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, кузов ZFA26300009164182 свідоцтво про реєстрацію САТ 488674 від 20.11.2013 року.

Позов обґрунтовано наступним.

Позивачка ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 1993 року. В період шлюбу сторін, 28.01.2011 року, між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 оформлено договір дарування частини житлового будинку - 1\2 частини будівель і споруд по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області на земельній ділянці розміром 1 324 м2, яка не передана у приватну власність. Договір дарування є удаваним, оскільки він був вчинений для приховання іншого правочину, а саме: договору купівлі- продажу 1\2 частини будівель і споруд по вул. Дзержинського, 79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області.

За договором дарування від 28.01.2011 року 1\2 частини спірного нерухомого майна відповідач ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти, а ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 1\2 частину нерухомого майна. Частина переданих коштів були зароблені позивачкою.

Договір дарування є удаваним з тих підстав, що сторони договору ніколи не знали один одного і не були знайомі до укладення договору. Під час укладення договору дарування майно передається дарувальником обдарованому безоплатно, а у даному випадку обдарований сплатив вартість нерухомого майна, частина яких належала позивачці.

Крім того, за час проживання у шлюбі сторони придбали автомобіль за спільні кошти, автомобіль зареєстрований на ім’я відповідача ОСОБА_3 Оскільки автомобіль придбано у шлюбі, він є сумісним майном подружжя і підлягає поділу у рівних частках.

18.05.2016 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом і просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на: 1\2 частину квартири АДРЕСА_1; 1\2 частину квартири у м. Ровеньки Луганської області по вул. Чехова; 1\2 частину автомобіля марки «TOYOTA AVENSIS» державний № 5588 і здійснити поділ позикових та кредитних зобов’язань.

Остаточно уточнивши 31.08.2016 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на: 1\2 частину квартири АДРЕСА_1; 1\2 частину квартири у АДРЕСА_2 і визнати грошові зобов’язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 12.12.2006 року, укладеним з ПАТ «Державний ощадний банк України» (далі-Банк) в сумі 4 904,96 доларів США та грошові зобов’язання за договором позики від 06.05.2011 року, укладеним між ним, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на суму 80 000 доларів США, солідарним борговим зобов’язанням ОСОБА_3 й ОСОБА_2 і розподілити їх по 1\2 частині за кожним із них.

Зустрічний позов ОСОБА_3 обґрунтував тим, що в період шлюбу вони придбали квартиру по вул. Сонячній,6 в м. Білгород-Дністровську Одеської області, а також квартиру у м. Ровеньки Луганської області. Крім того, для потреб сім’ї були укладені договори позики на 80 000 доларів США, а також кредитний договір з Банком.

Посилаючись на те, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім’ї, боргові зобов’язання перед позикодавцями і Банком вони з відповідачкою повинні нести спільно, в період шлюбу придбане нерухоме майно, яке підлягає поділу у рівних частках, автомобіль «FIAT DOBLO» придбано у листопаді 2013 року за власні кошти під час фактичного припинення шлюбних відносин, ОСОБА_3 просив його зустрічний позов задовольнити і відмовити ОСОБА_2 у позові.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.10.2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Суд виділив ОСОБА_2 1\2 частину автомобіля «FIAT DOBLO», а в решті вимог відмовив. Суд визнав грошові зобов’язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 12.12.2006 року, укладеним з Банком в сумі 4 904,96 доларів США та грошові зобов’язання за договором позики від 06.05.2011 року, укладеним з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в сумі 80 000 доларів США, солідарним борговим зобов’язанням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і розподілив їх по 1\2 частині за кожним із них, а в решті зустрічних вимог відмовив.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду від 19.10.2016 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, визнання договору дарування від 28.01.2011 року удаваним, встановлення укладеним договору купівлі-продажу, визнання 1\2 частини спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжяі визнання за нею права власності на 1\4 частину нерухомого майна по вул. Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області, відмовити у позові ОСОБА_3 про поділ позикових зобов’язань, посилаючись на незаконність рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду від 19.10.2016 року у частині задоволення вимог про виділення ОСОБА_2 1\2 частини автомобіля «FIAT DOBLO» скасувати і відмовити у задоволенні зазначених вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга ОСОБА_2 зазначає наступне: 28.01.2011 року, під час знаходження у шлюбі ОСОБА_2 і ОСОБА_3, на ім’я ОСОБА_3 оформлено договір дарування, який є удаваним правочином, оскільки був вчинений для приховання іншого правочину – договору купівлі-продажу 1\2 частини будівель і споруд по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області; по договору ОСОБА_3 сплатив 49 000 доларів США, які належали сім’ї і які вони заробили займаючись підприємницькою діяльністю під час перебування у шлюбі; факт придбання спірного нерухомого майна підтвердила у суді як свідок їхня донька ОСОБА_8; про продаж спірного нерухомого майна вони домовлялись із директором будово-виробничої фірми «Днестр» ОСОБА_9; грошові кошти за купівлю-продаж спірного нерухомого майна у розмірі 49 000 доларів США передані ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_10; після укладення договору купівлі-продажу від 20.04.2010 року, укладеного між ОСОБА_3 і директором будово-виробничої фірми «Днестр» ОСОБА_9, відповідач ОСОБА_3 надав їй копію договору і копію розписки ОСОБА_9; у лютому 2016 року відповідач звернувся в суд із позовом про розірвання шлюбу і рішенням суду від 12.05.2016 року шлюб розірвано; після розірвання шлюбу позивачці стало відомо про укладення договору дарування спірного нерухомого майна від 28.01.2011 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4; відповідач ОСОБА_3 заволодів 1\4 частиною будинку шляхом обману та зловживання довірою позивачки; відповідач ухилився від податку при оформленні договору; ОСОБА_4 надав суду власноручно складену заяву, в якій підтвердив, що виступив в якості посередника під час укладення договору дарування і підтвердив той факт, що за будинок були сплачені грошові кошти у розмірі 49 000 доларів США ОСОБА_9; суд не надав належної оцінки доказам у справі і необґрунтовано відмовив у позові про визнання договору дарування удаваним та встановлення укладення договору купівлі-продажу; суд необґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_3 про поділ позикових зобов’язань із посиланням на те, що позика у розмірі 80 000 доларів США була отримана від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на потреби сім’ї, оскільки ОСОБА_3 займався обманом дружини, гроші витрачав особисто на себе, при цьому ОСОБА_3 не надав суду жодного доказу про те, що отримані кошти в сумі 80 000 доларів США були витрачені виключно на потреби сім’ї.

Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 зазначає: суд дійшов неправильного висновку, що автомобіль «FIAT DOBLO» є спільною сумісною власністю подружжя; висновок суду про поділ автомобіля суперечить вимогам ст. ст. 183 ч.2, 384 ч.2 ЦК України, оскільки автомобіль є неподільною річчю і виділ автомобіля в натурі є неможливим; належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом його придбання під час шлюбу але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, однак ОСОБА_2 не надала доказів того, що вона приймала участь своїми коштами в набутті спірного автомобіля; автомобіль придбано за кредитні кошти, які надавались йому ОСОБА_3 і які він повертав разом із процентами особисто; висновок суду, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя помилковий і спростовується матеріалами справи.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначив наступне: обґрунтовуючи скаргу ОСОБА_2 вказувала, що він постійно займався її обманом, кошти сім’ї витрачав на себе і на жінок, відвідував розважальні заклади, що не відповідає дійсності, оскільки грошові кошти він витрачав на позивачку і на її матір, на ім’я якої в шлюбі були придбані 2 квартири з подальшим проведенням в них капітального ремонту; наприкінці 2015 року йому стало дещо відомо і він був вимушений подати заяву на розірвання шлюбу, який розірвано рішенням суду від 24.05.2016 року; у шлюбі у них народилась донька, яка досягла повноліття, отримала достойну освіту і створила свою сім’ю; витрати у шлюбі на придбання нерухомого і рухомого майна, а також коштовностей були зроблені і за рахунок кредитних та позикових коштів в сумі 84 904,96 доларів США, які суд першої інстанції справедливо розподілив порівну між колишнім подружжям; в суді першої інстанції ОСОБА_2 і її представник не заперечували факту вказаних боргових зобов’язань, що зафіксовано технічним записом, однак наведені «пасиви» у вигляді боргових зобов’язань позивачку не цікавлять і бажання приймати участь в їх поверненні вона не має, хоча у судовому засіданні визнала, що позичені у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 80 000 доларів США начебто витрачені на придбання земельної ділянки та нежитлової будівлі зі спорудами по вул. Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську; отримана ним в дар будівля та споруди, щодо яких позивачка заявила вимоги про поділ та визнання права власності, були повністю знищені ще в 2014 році і з цієї дати не існують; на місці подарованих йому будівель та споруд зведено інший нерухомий об’єкт – житловий будинок із зовсім іншими технічно-економічними показниками, конструктивними та об’ємно планувальними рішеннями, які не співпадають з описом, наведеним в оспорюваному позивачкою договорі дарування; позивачкою заявлені вимоги про поділ та визнання права власності щодо об’єкту нерухомого майна, який не існує; вимоги про визнання недійсним правочину від 28.11.2011 року заявлені після спливу строку позовної давності і клопотань із посиланням на поважність причин пропуску не заявлено; він мав бажання мирно вирішити спір, однак позивачку це не влаштувало; він створив нову сім’ю в якій народилась дитина, крім того, він виховує 2 неповнолітніх дітей дружини; на його утриманні новонароджена дитина, дружина і 2 дітей дружини; на доводи позивачки про те, що він її обманював, вважає за необхідне зазначити, що причиною розірвання шлюбу був зокрема факт зняття з обліку та перереєстрація позивачкою без його відома безпосередньо перед розлученням придбаного у шлюбі автомобіля «TOYOTA AVENSIS»; оскільки відсутні належні та допустимі докази заявлених позивачкою вимог, просить залишити скаргу позивачки без задоволення, а його скаргу задовольнити у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_5 зазначила: нею, як приватним нотаріусом, 28.01.2011 року посвідчено (бланк серії ВРЕ №31259) укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір дарування 1\2 частини будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2 по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області; крім того, 28.01.2011 року нею також посвідчено (бланк серії ВРЕ №312650) договір дарування 1\2 частини будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2 по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області; за умовами 2 договорів ОСОБА_3 прийняв у дар по 1\2 частині будівлі та споруд, тобто в один день 28.01.2011 року посвідчено два договори дарування часток, які укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_3; дарувальниу ОСОБА_4 зазначені частки будівлі і споруд вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області належали на праві власності на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.12.2010 року, яке на дату посвідчення правочинів не було скасоване; оспорюваний правочин посвідчено відповідно до діючих норм законодавства; ОСОБА_2 безпідставно просить визнати недійсним та вважає удаваним лише один із посвідчених правочинів, а саме, договір дарування, вчинений на бланку серії ВРЕ №31259, тоді як інший аналогічний правочин з причин удаваності не оспорює, а отже погоджується з тим, що інший правочин не є удаваним і сторони насправді вчинили дарування; під час посвідчення правочинів сторони договору будь-яких грошових розрахунків у її присутності не проводили; зазначені обставини свідчать про спрямованість волі сторін правочину на встановлення цивільно-правових відносин, які ви никають з договору дарування, а не договору купівлі-продажу; докази того, що воля сторін правочину була спрямована не на вчинення договору дарування в матеріалах справи відсутні; із позовом за захистом порушеного права позивачка звернулась в 2016 року,пропустивши строк позовної давності; позивачка у позовній заяві і в скарзі не наводить доказів того, що вона не могла дізнатися про порушення її цивільного права своєчасно, в межах встановленого законом строку; відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові; вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_11 слід залишити без задоволення, а рішення суду в частині відмови ОСОБА_3 О.М. у позові про визнання правочину удаваним – залишити без змін.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

Позивачка ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 1993 року по травень 2016 року (а.с.6,7 т.1).

В період шлюбу сторін, 28.01.2011 року, між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 оформлено 2 договори дарування частини житлового будинку - 1\2 частини будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2по вул. Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області на земельній ділянці розміром 1 324 м2, яка на час укладення правочинів не передана у приватну власність (а.с.8-14,50,51 т.1).

В період шлюбу сторін, за договором дарування від 06.12.2006 року, ОСОБА_12 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1, яка належала дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2004 року (а.с.82,81 т.1).

На підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2010 року, ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_12 придбала квартиру АДРЕСА_3 (а.с.84-88 т.1).

Для потреб сім’ї, зі згоди позивачки ОСОБА_2, 06.05.2011 року укладено договір позики 80 000 доларів США під 3% річних між відповідачем ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на строк до кінця 2011 року (а.с.42,42 зворот т.1).

12.12.2006 року, між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний Банк України» (далі-Банк) і ОСОБА_3 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1077-н (далі-кредитний договір) про отримання кредиту в розмірі 43 600 доларів США на строк до 12.12.2011 року зі сплатою 13% річних та комісійної винагороди (а.с.43-46 т.1).

20.11.2013 року, в період шлюбу, сторони придбали автомобіль «FIAT DOBLO» 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, кузов ZFA26300009164182, свідоцтво про реєстрацію САТ 488674 від 20.11.2013 року видане на ім’я ОСОБА_3 (а.с. 16,17 т.1).

Станом на 01.01.2016 року, заборгованість за кредитним договором № 1077-н від 12.12.2006 року становила 4 904,96 доларів США, з яких: 2 396,57 доларів США заборгованість за кредитом; 286,08 доларів США прострочені проценти за користування кредитом; 2 021,74 доларів США пеня за прострочення основного боргу за кредитом; 200,57 доларів США пеня за прострочені проценти за користування кредитом (а.с.76-81 т.1).

Між сторонами виникли правовідносини із оспорення правочину, визнання права власності і поділ майна подружжя, які регулюються нормами ЦК України і СК України.

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_2 у позові про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя, поділу нерухомого майна, а також у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання грошових зобов’язань солідарними грошовими зобов’язаннями та поділ грошових зобов’язань та відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову про поділ квартир виходив з наступного.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 у частині визнання договору дарування нерухомого майна удаваним і визнання факту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна не доведені належними та допустимими доказами, зокрема договорами у простій письмовій формі від 20.04.2010 року між ОСОБА_9, директором будівельно-виробничої фірми «Дністер» та ОСОБА_3, які не підтверджують взаємозв’язок між договором купівлі-продажу від 20.04.2010 року та договором дарування від 28.01.2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, а письмові пояснення ОСОБА_4 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки під час розгляду справи останній кардинально змінював свої пояснення з приводу підстав укладення договору дарування. Крім того, ОСОБА_2 оспорила лише один із правочинів від 28.01.2011 року, що були укладені стосовно будівлі та споруд по вул. Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області на земельній ділянці розміром 1 324 м2, яка на час укладення правочинів не була передана у приватну власність.

Суд першої інстанції дійшов також висновку що зустрічні вимоги ОСОБА_3 у частині визнання грошових зобов’язань солідарними грошовими зобов’язаннями і поділ грошових зобов’язань є обґрунтованими та доведеними.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічні вимоги ОСОБА_3 про поділ квартир по вул. Сонячній,6 в м. Білгород-Дністровську Одеської області і по вул. Ломоносова,16 у м. Ровеньки Луганської області є необґрунтованими і не доведеними (а.с.241-251 т.1).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині зважаючи на наступне.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3,5,6 ЦК України (ст. 203 ч.ч.1,3-5, ст. 215 ч.1 ЦК України).

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ч.ч.1.2 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ст. 717 ч.ч.1,2 ЦК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (ст. 57 ч.1 п.2 СК України).

Судом першої інстанції встановлено і підтверджено належними та допустимими доказами, що в період шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_3, 28.01.2011 року ОСОБА_3 отримав в дар від ОСОБА_14 (бланк серії ВРЕ №31259 і бланк серії ВРЕ №312650) по 1\2 частині будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2 по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області, тобто в цілому будівлю зі спорудами загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2 по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області.

Всупереч ст. ст. 57-60 ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішення (ст. ст. 77-81 ЦПК України), позивачка ОСОБА_2 не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що договір дарування 1\2 частини спірного нерухомого майна від 28.01.2011 року є удаваним і насправді приховував договір купівлі-продажу нерухомого майна.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову упозові ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя і поділу спірного нерухомого майна.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 ч.ч.1,2 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 61 ч.1, ч.3 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. ст. 69 ч.1, 70 ч.1 СК України).

Встановлено, що для потреб сім’ї, зі згоди позивачки ОСОБА_2, 06.05.2011 року укладено договір позики 80 000 доларів США під 3% річних між відповідачем ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на строк до кінця 2011 року.

Зазначена сума грошових коштів передана ОСОБА_3 у присутності позивачки ОСОБА_2, що вона підтвердила своїм підписом і записом на звороті розписки (а.с.42,42 зворот т.1).

12.12.2006 року, між Банком і ОСОБА_3 укладено кредитний договір про отримання кредиту в розмірі 43 600 доларів США на строк до 12.12.2011 року зі сплатою 13% річних та комісійної винагороди.

Станом на 01.01.2016 року, заборгованість за кредитним договором № 1077-н від 12.12.2006 року становила 4 904,96 доларів США, з яких: 2 396,57 доларів США заборгованість за кредитом; 286,08 доларів США прострочені проценти за користування кредитом; 2 021,74 доларів США пеня за прострочення основного боргу за кредитом; 200,57 доларів США пеня за прострочені проценти за користування кредитом.

Представник позивачки у суді першої інстанції визнав факт грошових зобов’язань за кредитним договором від 12.12.2011 року.

Зважаючи на те, що грошові кошти за кредитним договором від 12.12.20016 року і грошові дкошти за договором позики від 06.05.2011 року позичались ОСОБА_3 у період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в інтересах сім’ї ОСОБА_2, зі згоди ОСОБА_2 та за її обізнаності щодо зазначених угод, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання грошових зобов’язань солідарними грошовими зобов’язаннями та поділ цих грошових зобов’язань.

Правильним є і висновок суду про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про поділ квартир по вул. Сонячній,6 в м. Білгород-Дністровську Одеської області та по вул. Ломоносова,16 у м. Ровеньки Луганської області.

Встановлено, що за договором дарування від 06.12.2006 року, ОСОБА_12 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1, тобто в силу ст. 57 ч.1 п.2 СК України, спірна квартира з 2006 року є особистою приватною власністю ОСОБА_2

На підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2010 року, ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_12 придбала квартиру АДРЕСА_3, тобто власником спірної квартири з 2010 року є ОСОБА_12

У встановленому законом порядку, договір дарування від 06.12.2006 року і договір купівлі-продажу від 03.12.2010 року, неоспорені й не визнані недійсними.

Беручи до уваги викладене, рішення суду першої інстанції від 19.10.2016 року у частині відмови ОСОБА_2 у позові про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя і поділу нерухомого майна, задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання грошових зобов’язань солідарними грошовими зобов’язаннями та поділ грошових зобов’язань, про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову про поділ квартир підлягає залишенню без змін.

Рішення суду першої інстанції від 19.10.2016 року у частині поділу майна подружжя у вигляді автомобіля підлягає скасуванню зважаючи на наступне.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ст. 71 ч.ч.1,2,5 СК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ст. 181 ч.ч.1.2 ЦК України).

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню (ст. ст. 183 ч.ч.1.2, 187 ч.ч.1,3 ЦК України).

Автомобіль є неподільною річчю, оскільки його не можна поділити в натурі без втрати його цільового призначення.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України, зокрема ст. 365 ЦК України.

Положення ст. 365 ч.1 п.2 ЦК України передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права власності на частку у спільному майні, якщо: річ є неподільною. При цьому, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ст. 365 ч.2 ЦК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України (ст. 370 ч.3 ЦК України).

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (ст. 364 ч.ч.1,2 ЦК України).

Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ст. 71 ч.5 СК України).

Процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозити суду є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку із припиненням її права на частку у спільному майні і є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов’язань перед іншою.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суд повинен застосувати положення ст. 71 ч.5 СК України щодо обов’язкової згоди одного із подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зважаючи на те, що автомобіль є неподільною річчю, жоден із подружжя ОСОБА_3 не вчинив дій, передбачених законом щодо попереднього внесення грошової суми на депозитний рахунок суду, автомобіль, як неподільна річ не може бути реально поділений між колишнім подружжя відповідно до їх часток, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції у частиніподілу автомобіля в натурі і визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу, тобто залишає автомобіль у їх спільній частковій власності.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи позивачки ОСОБА_2 у скарзі про те, що: 28.01.2011 року, під час знаходження у шлюбі ОСОБА_2 і ОСОБА_3, на ім’я ОСОБА_3 оформлено договір дарування, який є удаваним правочином, оскільки був вчинений для приховання іншого правочину – договору купівлі-продажу 1\2 частини будівель і споруд по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області; по договору ОСОБА_3 сплатив 49 000 доларів США, які належали сім’ї і які вони заробили займаючись підприємницькою діяльністю під час перебування у шлюбі; факт придбання спірного нерухомого майна підтвердила у суді як свідок їхня донька ОСОБА_8; про продаж спірного нерухомого майна вони домовлялись із директором будово-виробничої фірми «Днестр» ОСОБА_9; грошові кошти за купівлю-продаж спірного нерухомого майна у розмірі 49 000 доларів США передані ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_10; після укладення договору купівлі-продажу від 20.04.2010 року, укладеного між ОСОБА_3 і директором будово-виробничої фірми «Днестр» ОСОБА_9, відповідач ОСОБА_3 надав їй копію договору і копію розписки ОСОБА_9; відповідач ухилився від податку при оформленні договору; ОСОБА_4 надав суду власноручно складену заяву, в якій підтвердив, що виступив в якості посередника під час укладення договору дарування і підтвердив той факт, що за будинок були сплачені грошові кошти у розмірі 49 000 доларів США ОСОБА_9; суд не надав належної оцінки доказам у справі і необґрунтовано відмовив у позові про визнання договору дарування удаваним та встановлення укладення договору купівлі-продажу; суд необґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_3 про поділ позикових зобов’язань із посиланням на те, що позика у розмірі 80 000 доларів США була отримана від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на потреби сім’ї, оскільки ОСОБА_3 займався обманом дружини, гроші витрачав особисто на себе, при цьому ОСОБА_3 не надав суду жодного доказу про те, що отримані кошти в сумі 80 000 доларів США були витрачені виключно на потреби сім’ї, - не заслуговують на увагу з таких підстав.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У розумінні ст. 81 ЦПК України (ст. 60 ЦПК України на час прийняття рішення суду) позивачка, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним повинна довести: 1) факт укладення правочину, що, на її думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки відповідно до ст. 202 ч.1 ст. 203 ч.3 ЦПК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

На підтвердження удаваності договору дарування і ствердження про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна позивачка ОСОБА_2 надала: копії розписок від 29.07.2010 року і від 09.09.2010 року, виданих ОСОБА_9 про отримання грошових коштів за договором купівлі-продажу від 20.04.2010 року (а.с.37,38,95-105 т.1).

01.07.2016 року відповідач ОСОБА_4 надав до суду першої інстанції письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_2 в яких, зокрема зазначив, що заперечує проти доводів позивачки ОСОБА_2 щодо укладення 28.01.2011 року удаваного правочину і стверджував, що між ним та ОСОБА_3 укладені договори дарування нерухомого майна, а не договір купівлі-продажу (а.с. 91,92 т.1 ).

Разом з тим, 01.08.2016 року в суді першої інстанції зареєстрована заява від імені ОСОБА_15 про те, що заяву від 01.07.2016 року написано під психологічним тиском відповідача ОСОБА_3 і насправді він не дарував нерухоме майно 28.01.2011 року, а виступав посередником під час укладення договору дарування, який приховував інший правочин – договір купівлі-продажу (а.с.204,206 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2011 року ОСОБА_3 отримав в дар від ОСОБА_14 (бланк серії ВРЕ №31259 і бланк серії ВРЕ №312650) по 1\2 частині будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2 по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області, тобто в цілому будівлю зі спорудами загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2 по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області.

ОСОБА_9, станом на 28.01.2011 року, не був власником будівлі та споруд загальною площею 182,4 м2 на земельній ділянці 1 324 м2 по вул.Дзержинського,79 в м. Білгород-Дністровську Одеської області і відповідно не був стороною оспорюваного правочину, тобто договору дарування від 28.01.2011 року.

За таких обставин, письмові докази, а саме: копії розписок від 29.07.2010 року і від 09.09.2010 року, які видані ОСОБА_9 про отримання грошових коштів за договором купівлі-продажу від 20.04.2010 року, а також копія договору від 20.04.2010 року, в силу ст. 77 ЦПК України, не є належними доказами, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування.

ОСОБА_14 не був присутнім у судовому засіданні в суді першої інстанції і не з’явився у судове засідання суду апеляційної інстанції.

Письмові пояснення на позов ОСОБА_14 від 01.07.2016 року і його ж заява до суду від 01.08.2016 року за змістом щодо обставин укладення 28.01.2011 року договорів дарування нерухомого майна протирічать одне одному.

Матеріали справи не містять і суду апеляційної інстанції не надано інформації на підтвердження того, що ОСОБА_14, у встановленому законом порядку, звертався до правоохоронних органів з приводу того, що заяву від 01.07.2016 року до суду він написав під психологічним тиском відповідача ОСОБА_3

Зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_2, всупереч ст. ст. 57-60 ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішення (ст. ст. 77-81 ЦПК України), не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що договір дарування 1\2 частини спірного нерухомого майна від 28.01.2011 року є удаваним і насправді приховував договір купівлі-продажу нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові у цій частині за недоведеністю вимог.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 про поділ позикових зобов’язань у розмірі 80 000 доларів США.

Встановлено і підверджується належними, допустимими і достатніми доказами той факт, що ОСОБА_3 06.05.2011 року отримав від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на строк до кінця 2011 року у позику 80 000 доларів США під 3% річних.

Зазначені грошові кошти отримані в період шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зі згоди позивачки ОСОБА_2, підлягали поверненню до 2011 року і витрачені на потреби сім’ї.

Відповідачка ОСОБА_2 за зустрічними вимогами ОСОБА_3, всупереч ст. 81 ч.1 ЦПК України (ст. 60 ч.1 ЦПК України), вказані обставини не спростувала.

Доводи відповідача ОСОБА_3 у скарзі про те, що:суд дійшов неправильного висновку, що автомобіль «FIAT DOBLO» є спільною сумісною власністю подружжя; ОСОБА_2 не надала доказів того, що вона приймала участь своїми коштами в набутті спірного автомобіля; автомобіль придбано за кредитні кошти, які надавались йому ОСОБА_3 і які він повертав разом із процентами особисто; висновок суду, що автомобіль є спільною сумісною власністю помилковий, - колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.

Автомобіль «FIAT DOBLO» придбано 20.11.2013 року, тобто в період шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_2М.(а.с.52 т.1).

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про дійсну вартість спірного автомобіля на час його придбання – 20.11.2013 року.

Згідно кредитного договору від 21.11.2013 року, Банк видав ОСОБА_3 кредит в сумі 117 750 гривень, зокрема 117 600 гривень на споживчі потреби під заставу позичальником спірного автомобіля з терміном користування кредитом до 20.11.2018 року (п.п.1.2,1.3,2.2. договору, а.с.227-230,232-236 т.1).

21.11.2013 року між Банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого вона погодилась бути солідарним боржником у разі невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_3 умов кредитного договору від 21.11.2013 року (а.с.231 т.2).

Зважаючи на те, що автомобіль придбано в період шлюбу і зі згоди дружини ОСОБА_2, яка виступила поручителем у кредитних відносинах між Банком та ОСОБА_3, ОСОБА_3 не доведено, що на погашення кредиту за договором від 21.11.2013 року він витрачав саме свої особисті кошти, висновок суду про те, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя відповідає обставинам справи і вимогам закону.

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Оскільки автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, крім того, позикові зобов’язання мали місце під час шлюбу і зі згоди подружжя витрачені в період шлюбу на потреби сім’ї, порушені і невизнані права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають захисту судом.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Приймаючи до уваги, що рішення суду першої інстанції у частині відмови ОСОБА_2 у позові про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя і поділу нерухомого майна, задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання грошових зобов’язань солідарними грошовими зобов’язаннями та поділ грошових зобов’язань, про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову про поділ квартир відповідає обставинам справи і вимогам закону, рішення суду у цій частині підлягає залишенню без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову ОСОБА_2 про поділ автомобіля підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 376 ч.1 п.п.3,4, ч.2 ЦПК України).

Доводи уточненої апеляційної скарги ОСОБА_2 від 19.07.2017 року (а.с.107-114 т.2), в силу ст. 364 ч.1 ЦПК України, не прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України).

Зважаючи на те, що позов ОСОБА_2 про поділ автомобіля підлягає задоволенню частково, судові витратиу вигляді судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 551,20 гривень і 704 гривень за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, які підтверджені документально, підлягають стягненню з ОСОБА_3

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.п.1,2, 375, 376 ч.1 п.п.3,4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і апеляційну скаргу ОСОБА_3 — задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року у частині відмови ОСОБА_2 у позові про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя і поділу нерухомого майна, задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання грошових зобов’язань солідарними грошовими зобов’язаннями та поділ грошових зобов’язань, про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову про поділ квартир — залишити без змін.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року у частині задоволення позову ОСОБА_2 про поділ автомобіля — скасувати.

Позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя у вигляді автомобіля — задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину автомобіля «FIAT DOBLO» 2012 року випуску державний № НОМЕР_1, кузов ZFA26300009164182 свідоцтво про реєстрацію САТ 488674 від 20.11.2013 року.

Стягнути з ОСОБА_3, ІІН №2280923776 на користь ОСОБА_2, ІІН НОМЕР_2 судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 551,20 гривень і 704 гривень за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 11.06.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_16

ОСОБА_17