Рішення № 74608232, 12.06.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1320/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20 квітня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформленого листом від 14.03.2018 №2398/0/26-18, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту; зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.02.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду; зобов'язання у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до суду звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що листом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 14.03.2018 №2398/0/26-18 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту. Відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач обґрунтовує тим, що земельна ділянка перебуває у колективній власності, проте, чинне законодавство України не передбачає існування колективної форми власності. Вважає, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням, а спірне рішення є протиправним, безпідставним, що є підставою для його скасування.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

08 травня 2018 року до суду від ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на те, що земельна ділянка щодо якої позивачем було подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відноситься до земель колективної власності, а Головне управління не наділене повноваженнями щодо розпорядження землями колективної власності.

Позивач у судове засідання не з'явився, представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, надав до суду клопотання про можливість розгляду справи за його участі.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 /а.с. 17/.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 26 лютого 2018 року (вхідний номер П-3094/0/25-18 від 27.02.2018 року) про надання ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

До вказаної заяви позивачем додано: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту та копію ідентифікаційного коду.

Листом від 14 березня 2018 року № 2398/0/26-18 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

В обґрунтування відмови у листі від 14 березня 2018 року № 2398/0/26-18 відповідач посилається на те, що за інформацією відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, відноситься до земель колективної власності. Враховуючи вищевикладене зазначає, що Головне управління не має правових підстав для задоволення клопотання позивача /а.с. 14/.

Позивач не погодився з відмовою ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою (вхідний номер П-3094/0/25-18 від 27.02.2018 року) про надання позивачу, як учаснику бойових дій, дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

У заяві позивачем зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До вказаної заяви позивачем додано: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту та копію ідентифікаційного коду.

Листом від 14.03.2018 року № 2398/0/26-18 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повідомлено позивачу, що за інформацією відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, відноситься до земель колективної власності.

Також відповідачем надано до суду копію Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого 29 грудня 1995 року Агрофірмі "Мир" Решетилівською районною Радою народних депутатів Решетилівського району Полтавської області у тому, що вказаному власнику передається у колективну власність 3696,2 гектарів землі в межах згідно з планом. Землю передано у колективну власність для ведення колективного сільського господарства відповідно до рішення Решетилівської районної Ради народних депутатів від 29 грудня 1995 року.

Таким чином, зважаючи на те, що земельна ділянка є колективною власністю, відповідач зазначив про відсутність в нього права розпоряджатися земельною ділянкою.

Посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка належить до колективної власності на підставі Державного акта на право колективної власності на землю НОМЕР_3 від 29.12.1995 року, внаслідок чого в управління немає повноважень щодо розпорядження нею, є помилковим.

На підтвердження своєї позиції ГУ Держеокадастру у Полтавській області надано суду копію Державного Акта на право колективної власності на землю серії НОМЕР_3 від 29.12.1995 виданого АФ "Мир".

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Конституція України передбачає наступні форми власності: приватну, державну та комунальну.

Глава 23 Цивільного кодексу України передбачає наявність також приватної, державної та комунальної власності.

Згідно частини 3 статті 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності та згідно частині 1 статті 84 Земельного кодексу у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Отже, чинне законодавство України не передбачає існування колективної власності.

У листі Піщанської сільської ради, адресованого відділу Держгеокадастру у Решетилівському районі від 07.05.2017 №02-23/173, вказано, що земельна ділянка площею 26,1998 га згідно проекту роздержавлення і приватизації земель агрофірми "Мир" від 1996 року та державного акту на право колективної власності №21 складається із земель природоохоронного значення площею 18,6 га (рілля) та земель колективної власності орієнтовно 7,6 га. Даний земельний масив тимчасового використовується ТОВ "Бурат-агро" без установчих документів.

Згідно довідки з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями форми 6-зем від 07.05.2018 №314/114-18, яка видана відділом у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області станом на 01.01.2016 за межами населених пунктів на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області маються землі з яких передбачається відведення земельної ділянки орієнтовною площею 26,1998 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Отже вищевказані докази свідчать, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель колективної власності. Доказів належності її до земель приватної чи комунальної власності суду також не надано, а відтак слід дійти висновку про належність її саме до земель державної власності.

Відповідно до указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" колективні сільськогосподарські підприємства були реформовані на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями).

Однак відповідачем, який стверджував про належність відповідної земельної ділянки до колективної власності, не досліджено в повній мірі відповідне питання, та не встановлена подальша юридична доля земельних ділянок Агрофірми "Мир". Натомість, відповідач необґрунтовано, керуючись виключно державним актом на право колективної власності, прийшов до висновку про належність спірної земельної ділянки до колективної власності, існування якої не передбачено нормами чинного законодавства. Належними доказами такі висновки не підтверджені.

Відповідно до пунктів а, б, статті 1 Указу Президента України від 03.12.1999 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» 1529/99, Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міськім державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо: а) реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування). Це право, гарантоване частиною другою статті 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями; сприяння керівникам і спеціалістам колективних сільськогосподарських підприємств, що реформуються, у реорганізації зазначених підприємств і створенні на їх базі приватних формувань; запровадження обов'язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах; забезпечення встановлення сторонами договору оренди земельної частки (паю) розміру плати за її оренду на рівні не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю); збереження по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників цих часток, паїв; запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування; виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок; забезпечення суворого додержання встановленого порядку відведення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі їх виходу з колективних сільськогосподарських підприємств; зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; передачі окремих будівель, споруд, техніки, робочої і продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо членам колективних сільськогосподарських підприємств - власникам земельних часток земельної ділянки в натурі, у рахунок погашення належних їм майнових паїв; б) підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств шляхом: надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв; реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі; створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби; створення селянами та суб'єктами господарювання обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій; в) забезпечення протягом 2000 - 2002 років видачі в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 2000-2002 роках, а тому Державний акт на право колективної власності виданого АФ "Мир" не може вважатись належним доказом права колективної власності на спірну земельну ділянку.

Відсутність законодавчо врегульованого механізму припинення колективної власності на земельну ділянку, на яку відповідач посилається в своїх запереченнях не може бути перешкодою для реалізації позивачами свого права власності, гарантованого статтями 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України.

Згідно частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Вичерпний перелік земель, які не можуть передаватися у приватну власність визначено частиною 4 цієї статті і спірна земельна ділянки до таких земель не належить.

При цьому повноваження щодо розпорядження землями державної власності відповідачу надано частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, якою передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області має повноваження для прийняття рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населених пунктів на території Піщанської сільської ради Решетилівського району.

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у листі відповідача від 14.03.2018 вих. №2398/0/26-18, суд прийшов до висновку, що вони законом не передбачені, а отже є незаконними.

При цьому суд наголошує, що відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто, вищезазначеною нормою встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме, надати дозвіл, або надати мотивовану відмову в наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч.7 ст. 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Разом з тим, ч.9 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.

Статтею 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Лист відповідача від 14.03.2018 вих. №2398/0/26-18 у відповідь на заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0 га, за змістом та формою не може вважатись відмовою у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Приймаючи до уваги вищенаведене суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгоекадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26 лютого 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За змістом наведеної норми встановлення обов'язку суб'єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення є правом суду, що розглядає справу, та може застосовуватись у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідач буде ухилятись чи навмисно затягувати виконання судового рішення.

У даній справі відповідні обставини відсутні, а тому суд не знаходить підстав для застосування заходів судового контролю, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, 39600, реєстраційний номер облікової картки планика податків НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгоекадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Зобов'язати Головне управління Держгоекадастру у Полтавській області (ідентифікаційний код 39767930) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26 лютого 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Піщанської сільської ради Решетилівського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва