Рішення № 74100696, 12.04.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.04.2018 Єдиний унікальний номер 205/7170/17

Провадження № 2/205/930/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Джурко Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 31 жовтня 2017 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.1-2).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18 квітня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 300,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач свої зобов’язання виконав, кредит надав, але позичальник належним чином не виконав свої зобов’язання, у зв’язку із чим, за ним утворилась заборгованість, яка станом на 31.07.2017 року становить 43 484,78 грн., з якої: заборгованість по кредиту – 1 703,27 грн.; заборгованість по процентам – 35 244,79 грн.; заборгованість за пенею та комісією – 3 989,83 грн.; штраф (фіксована частина) – 500,00 грн.; штраф (процентна складова) – 2 046,89 грн.

Оскільки відповідачка здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором не бажає, позивач вимушений був звернутись до суду із даним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 18 квітня 2011 року у розмірі 43 484,78 грн. та судові витрати по справі.

В судове засідання позивач в особі свого представника за довіреністю не з’явився. Про час, місце та день судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку. До суду надав письмову заяву, в якій просить справу розглядати без присутності свого представника. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач надав суду заперечення проти позову, у яких, зокрема, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору, на вимогу дострокового повернення грошових коштів у зв’язку із порушенням його виконання.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, в одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Судом встановлено, що 18 квітня 2011 року ОСОБА_1 позивачем надано кредитні кошти, у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку в сумі 300,00 грн., зі сплатою відсотків за користування у розмірі 30,0% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки (а.с.7).

Відповідно до п. 2.1.1.2.3. Умов та Правил надання банківських послуг, після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів та приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, та клієнт надає право банку у будь-який час змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Згідно п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, підписання даного договору являється прямою та безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком.

Відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг, при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань, передбачених цим договором більше ніж на 30 днів, клієнт зобов’язаний сплатити банку штрафи у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісій.

Згідно наданого позивачем розрахунку, за період з 04.07.2012 року по 31.07.2017 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 43 484,78 грн., з якої: заборгованість по кредиту – 1 703,27 грн.; заборгованість по процентам – 35 244,79 грн.; заборгованість за пенею та комісією – 3 989,83 грн.; штраф (фіксована частина) – 500,00 грн.; штраф (процентна складова) – 2 046,89 грн. (а.с.5-6).

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленого договором або законом.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття «зобов’язання» міститься у частині першій ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої цієї статті за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно статті 256, 257 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно п.31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч.1,5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

ОСОБА_2 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10-70/0/4-13 від 16.01.2013 року, стосовно застосування положень частини третьої статті 267 ЦК України зазначено наступне.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідач у своїх запереченнях від 10 вересня 2018 року просить, зокрема, суд застосувати строки позовної давності.

Враховуючи вищевикладене виходить, що для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252–255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов’язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 6 листопада 2013 року (№ 6-116цс13), 19 березня 2014 року (№ 6-20цс14) та 18 червня 2014 року (№ 6-61цс14), 03 червня 2015 року, 29.06.2016 року (№6-1188цс16).

Клопотань про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважності його пропуску позивачем не заявлялось.

Судом встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 0 червня 2014 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 31 жовтня 2017 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є незаконними, необґрунтованим, недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того згідно статті 141 ЦПК України, оскільки позивачем при подачі позову були сплачені судові витрати, і його вимоги задоволені, з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені судові витрати по справі, а саме судовий збір у розмірі 1 370.69 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 257-261, 267, 526, 598-599, 610, 1054 ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст.4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складений 23 квітня 2018 року.

Суддя В. С. Шавула