Постанова № 73575604, 24.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

Справа № 643/12998/16-ц

Провадження № 22-ц/790/1292/18

23 квітня 2018 року

м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії cуддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

імена (найменування сторін):

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вельковського Станіслава Володимировича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2017 року в складі судді Погасій О.Ф.,

у с т а н о в и в:

В жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») в особі свого представника Вельковського Станіслава Володимировича звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1, за участю третьої особи - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява, мотивована тим, що 09 вересня 2005 року укладено Кредитний договір № ML 700/254/2005, відповідно до умов якого Акціонерний Комерційний Банк «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райфайзенбанк Україна»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі ПАТ «ОТП «Банк»), надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 31 250 доларів США 00 центів на придбання нерухомого майна зі сплатою 11,00% річних строком до 09 вересня 2020 року.

В цей же день укладено Договір іпотеки № РML 700/254/2005, предметом якого АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. за реєстровим № 1094, накладена заборона за реєстровим № 1095.

На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 25 листопада 2011 року та договору про відступлення права вимоги від 25 листопада 2011 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2011 року стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП «Банк» заборгованість за Кредитним договором договір № ML 700/254/2005 від 09 вересня 2005 року в розмірі 196 225 грн. 52 коп.

Під час здійснення процедури банкрутства ФОП ОСОБА_3 АДРЕСА_1 відчужена арбітражним керуючим без згоди іпотекодержателя. Однак на даний час постанова про визнання ФОП ОСОБА_3 банкрутом скасована.

За вказаною адресою на даний час знаходяться нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_2 загальною площею 44,2 кв. м., належні на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 27 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Кірія Ю.О. за реєстровим № 1828.

Посилаючись на те, що зобов'язання, забезпечене іпотекою, не виконано й іпотека зберігає свою чинність при переході права власності на предмет іпотеки до відповідача, а тому вказане майно підлягає відчуженню у порядку статті 23 Закону України № 898-1У «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-1У), позивач просив звернути стягнення на премет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ML 700/254/2005 від 09 вересня 2005 року в загальному розмірі 196 225 грн. 52 коп. шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором № РML 700/254/2005 від 09 вересня 2005 року, а саме - нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_1 що належать ОСОБА_1, з наданням всіх повноважень продавця (в тому числі отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах Державної реєстраційної служби України, БТІ, ВРЖЕУ, нотаріату, тощо) за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час ухвалення правочину щодо відчуження; передати в управління ТОВ «ОТП Факторинг» предмет іпотеки на період до його реалізації з метою збереження предмета іпотеки з наданням права обладнання предмета іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладення договорів на охорону із спеціалізованими підприємствами.

23 лютого 2017 року ОСОБА_7 - представник ОСОБА_1 подав заперечення не позов.

Заперечення мотивовані тим, що позов не є обґрунтованим, оскільки докази відступлення права вимоги та внесення відомостей про іпотеку до Державного реєстру відсутні.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Скасована заборона відчуження на нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_1

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пред'явивши у 2010 році позов про дострокове стягнення кредиту та відсотків за користування ним, банк відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й мав звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки упродовж трьох років від дати, коли він дізнався про порушення свого права - дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Оскільки позов задоволенню не підлягає у зв'язку з пропуском строку позовної давності, вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною 6 статті 154 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали).

28 грудня 2017 року Вельковський С.В. - представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодерджателя, а вимога про визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку передбачена як умовами іпотечного договору, так і нормами Закону № 898-1У.

Відповідач, третя особа рішення суду першої інстанції не оскаржили, відзив на апеляційну скаргу не надали.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що 09 вересня 2005 року укладено Кредитний договір № ML 700/254/2005, відповідно до умов якого АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП «Банк», надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 31 250 доларів США 00 центів на придбання нерухомого майна зі сплатою 11,00% річних строком до 09 вересня 2020 року.

В цей же день укладено Договір іпотеки № РML 700/254/2005, предметом якого АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрьоменком В.В. за реєстровим № 1094, накладена заборона за реєстровим № 1095.

На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 25 листопада 2011 року та договору про відступлення права вимоги від 25 листопада 2011 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2011 року стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП «Банк» заборгованість за Кредитним договором договір № ML 700/254/2005 від 09 вересня 2005 року в розмірі 196 225 грн. 52 коп.

Під час здійснення процедури банкрутства ФОП ОСОБА_3 АДРЕСА_1 відчужена арбітражним керуючим без згоди іпотекодержателя. Однак на даний час постанова про визнання ФОП ОСОБА_3 банкрутом скасована.

За вказаною адресою на даний час знаходяться нежитлові приміщення 1-го поверху АДРЕСА_2 загальною площею 44,2 кв. м.,належні на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 27 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Кірія Ю.О. за реєстровим № 1828.

До теперішнього часу боржник не сплатив заборгованості, рішення суду не виконав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 61 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 898-1У іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 898-1У за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону № 898-1У передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону № 898-1У.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту.

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Із матеріалів справи вбачається, що сторони кредитних правовідносин змінили строк основного зобов'язання.

В 2011 році ПАТ «ОТП Банк» звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором № ML 700/254/2005 від 09 вересня 2005 року, а заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2011 року зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП «Банк» стягнуто заборгованість в розмірі 196 225 грн. 52 коп.

Отже, змінивши строк виконання основного зобов'язання, банк був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли він дізнався про порушення свого права, тобто з дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 жовтня 2017 року, яка відповідно до частини 1 статті 360-7 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення) була обов'язковою для судів.

Про застосування позовнлї давності було заявлено ОСОБА_7 - представником ОСОБА_1

Вищенаведені обставини дають підстави суду зробить висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги Вельковського С.В. - представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є безпідставними з огляду на вказану правову позицію Верховного Суду України.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Вельковського Станіслава Володимировича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 24 квітня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова