Рішення № 73496280, 17.04.2018, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/774/17

провадження № 2/0198/49/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2018 року Юр’ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4, розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Юр’ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Юр’ївська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_4, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка у спадщині),

в с т а н о в и в:

19 грудня 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 16.04.2015 року померла її мати ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,669 га, розташованої на території Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області.

У встановлений законом строк позивачка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але під час оформлення спадкових прав ОСОБА_1 з’ясувала, що 08.05.2014 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_2 На підставі зазначеного заповіту 12 вересня 2016 року державний нотаріус Юр’ївської державної нотаріальної контори видав відповідачу свідоцтво про право на спадщину у вигляді земельної ділянки.

Однак, ОСОБА_1 вважає, що вказане свідоцтво видано нотаріусом з порушенням її права на спадщину, оскільки на момент смерті ОСОБА_6 позивачка досягла пенсійного віку, тому відповідно до закону мала право на обов’язкову частку у спадковому майні як непрацездатна донька спадкодавиці.

На підставі викладеного, позивачка змушена звернутись до суду та просить визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,669 га, кадастровий номер 1225982500:01:003:1067, розташованої на території Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області, видане ОСОБА_2 12.09.2016 року державним нотаріусом Юр’ївської державної нотаріальної контори, а також визнати за нею право власності на ? частку вказаної земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої 16.04.2015 року.

Ухвалою суду від 15 січня 2018 року у цивільній справі відкрито загальне позовне провадження.

14 лютого 2018 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що зі змісту заяви № 284, поданої позивачкою до Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області 07.09.2015 року, виходить, що вона звернулась до нотаріуса з метою прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 за заповітом, натомість з заявою про прийняття спадщини за законом ОСОБА_5 у встановлений законом строк до органів нотаріату не зверталась. Між тим, відповідач під час оформлення своїх спадкових прав за заповітом повідомляв нотаріуса про наявність спадкоємця за законом – ОСОБА_1

Оскільки право на обов’язкову частину у спадщини встановлено законом, на думку відповідача, позивачка як спадкоємиця, яка не проживала зі спадкодавцем на день його смерті, для оформлення спадкових прав на обов’язкову частку у спадщині мала звернутись до органів нотаріату з заявою про прийняття спадщини саме за законом, а не за заповітом. Враховуючи, що ОСОБА_1 вказаної заяви нотаріусу не подала, в силу статті 1272 ЦПК України вона вважається такою, що не прийняла спадщину, у зв’язку з чим позовні вимоги є безпідставними.

Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року у цивільній справі закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

15.03.2018 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 та зобов’язано Юр’ївську державну нотаріальну контору надати до суду для огляду в судовому засідань оригінал спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_6

29 березня 2018 року ухвалою суду залучено до участі у справі рідного брата сторін, ОСОБА_4, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

02 квітня 2018 року через канцелярію суду надійшли пояснення ОСОБА_4 щодо позову, в яких останній зазначив, що після смерті своєї матері, ОСОБА_6, не звертався до нотаріальної контори за оформленням спадщини та проти задоволення позову в повному обсязі не заперечує.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши докази, заслухавши учасників справи, а також з’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 16 квітня 2015 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 614930, виданим виконавчим комітетом Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області 17 квітня 2015 року (а.с. 11).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,669 га, розташованої на території Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області, яка належали померлій на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 037779, виданого Новов’язівською сільською радою Юр’ївського району Дніпропетровської області 06 грудня 2001 року (а. с. 39).

Статтями 1216 та 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей 1217, 1223, 1233 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

З матеріалів оглянутої в судовому засіданні спадкової справи № 81/2015, заведеної після смерті ОСОБА_6, встановлено, що 22 травня 1997 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та зареєстрований в реєстрі за № 457. Згідно з вказаним заповітом все належне їй майно, усі майнові права та обов’язки спадкодавиця заповіла ОСОБА_1 (а.с. 14).

Однак, 08 травня 2014 року ОСОБА_6 склала новий заповіт, посвідчений секретарем Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області та зареєстрований в реєстрі за № 04, з яким все належне їй майно, усі майнові права та обов’язки заповіла ОСОБА_2 (а.с. 13)

При цьому, в Спадковому реєстрі відсутня інформація про інші заповіти та спадкові договори, складені ОСОБА_6 після 08 травня 2014 року (а. с. 28).

За положеннями статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

З огляду на досліджені докази, обставини та норми права, суд доходить обґрунтованого висновку, що заповіт, складений ОСОБА_6 08 травня 2014 року, повністю скасував заповіт, складений нею 22 травня 1997 року.

Таким чином, ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом від 08 травня 2014 року отримав право на спадкування всього майна ОСОБА_6 після її смерті.

20 липня 2015 року ОСОБА_2 подав до Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 за заповітом, складеним спадкодавицею 08 травня 2014 року (а.с. 9).

В свою чергу, ОСОБА_1 07 вересня 2015 року також звернулась до Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини, в якій зазначила, що приймає спадщину та просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, складеним ОСОБА_6 22 травня 1997 року (а.с. 10).

Крім того, в матеріалах спадкової справи № 81/2015 відсутні відомості про інших спадкоємців за законом або заповітом, які звернулись до нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 (а.с. 6-45).

Згідно з ч. 1 ст. 1296, ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1П після відкриття спадщини звернулась до Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6 08 травня 2014 року, проте, ухвалою суду від 18 липня 2016 року на підставі відповідної заяви позивачки позов залишено без розгляду, а також скасовано заходи забезпечення позову, вжиті судом ухвалою від 20 жовтня 2015 року, у спосіб заборони Юр’ївській державній нотаріальній конторі Дніпропетровської області видавати свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 (а.с. 29).

Отже, після набрання законної сили вищезазначеним судовим рішенням відповідач отримав можливість оформити свої спадкові права за заповітом, тому 12 вересня 2016 року звернувся до Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,669 га, кадастровий номер 1225982500:01:003:1067, розташованої на території Новов’язівської сільської ради Юр’ївсь кого району Дніпропетровської області (а.с. 30, 43).

В той же час, у зв’язку з видачею ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом в цілому на все належне померлій майно порушено право позивачки на отримання обов’язкової частки у спадщині.

Так, відповідно до статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Тобто, право на обов’язкову частку у спадщині – це особисте майнове право непрацездатних спадкоємців першої черги отримати визначену законом частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058–IV (з наступними змінами), у редакції станом на час відкриття спадщини, тобто на 16 квітня 2015 року, до непрацездатних належать, зокрема, особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку.

З наявних в матеріалах справи доказів, а саме свідоцтва про народження серії І-КИ № 559164, виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Юр’ївського районного управління юстиції у Дніпропетровській області 01 жовтня 2015 року, а також свідоцтва про шлюб серії ІІ-КИ № 306500, виданого Новов’язівською сільською радою Павлоградського району Дніпропетровської області 06 вересня 1980 року, виходить, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_6 (а.с. 15, 18).

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії ААЗ № 067885, виданого Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 з 01.03.2013 року являється пенсіонером за віком (а.с. 53).

Таким чином, на час відкриття спадщини позивачка була непрацездатною донькою померлої, на підставі чого мала право на обов’язкову частку у спадковому майні після смерті своєї матері ОСОБА_6

Разом з тим, суд не бере до уваги твердження відповідача, що ОСОБА_1 не прийняла спадщину за законом, оскільки звернулась до нотаріальної контори саме з заявою про прийняття спадщини за заповітом, та з приводу цього зауважує таке.

Порядок прийняття спадщини, а також відмови від прийняття спадщини, визначений у статтях 1268 – 1270, 1273 ЦК України.

За положеннями статей 1268, 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (стаття 1272 ЦК України.

Згідно зі статтею1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Аналіз вищевикладених норм права дає підстави для висновку про те, що поведінка спадкоємця, яка виражає його намір прийняти спадщину, може виявлятися в активних діях шляхом складення певного документа (заяви), адресованого органам нотаріату, або ж у пасивний спосіб шляхом постійного проживання зі спадкодавцем. Натомість відмова від прийняття спадщини навпаки має бути здійсненна шляхом цілеспрямованих дій, які чітко виражають намір спадкоємця стосовно правонаступництва майна померлого.

Тому, заяви про прийняття спадщини чи відмову від спадкування у широкому розумінні являються актами волевиявлення особи, спрямованими на набуття або відмову від спадкових прав та обов’язків.

Право на обов’язкову частку майна у спадщині є обмеженням встановленого ЦК України принципу свободи заповіту і полягає у наділенні окремих категорій осіб частиною майна у випадку, коли вони не були визначені у заповіті.

Така частка є правом певного кола осіб, але не обов’язком її отримання, тому важливе значення у правонаступництві майна померлого за правом на обов’язкову частку є факт прийняття спадкоємцем спадщини.

Як зазначалось вище, 07 вересня 2015 року ОСОБА_5 подала нотаріусу відповідну заяву, в якій вказала, що бажає прийняти спадщину після смерті ОСОБА_6 та просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Отже, вказаною заявою позивачка чітко заявила про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, доповнивши її також проханням видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Водночас, виходячи зі структурного розташування та змісту правових норм Книги 6 ЦК України, положення щодо здійснення права на спадкування виділено в окрему главу, що стосується як порядку спадкування за законом, так і порядку спадкування за заповітом. Закон наділяє спадкоємців і за законом, і за заповітом, які бажають одержати спадщину, правом прийняти її (ст. 1268 ЦК України). При цьому, ні нормами ЦК України, ні будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено вимог щодо форми та змісту заяви про прийняття спадщини, а також обов’язку спадкоємця вказувати у такій заяві підстави закликання до спадкування (за законом чи за заповітом).

Зрештою, звертаючись до нотаріальної контори з завою про прийняття спадщини, спадкоємець не завжди знає про наявність заповіту, або ж про його скасування спадкодавцем, інші обставини, які впливають на визначення виду та порядку спадкування, а сама заява по суті є лише актом волевиявлення спадкоємця на отримання спадщини. Тому, занадто формальний підхід до змісту та порядку оформлення вказаної заяви може призвести до позбавлення спадкоємця права на спадкування в порушення таких загальних засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність і розумність, що є неприпустимим.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд зауважує, що оскільки заява про прийняття спадщини являється одностороннім правочином, тобто цілеспрямованою дією спадкоємця, що виражає його волю набути спадкових прав та обов’язків, а законодавчими актами не встановлено обов’язкових вимог до такої заяви, зокрема, наявності застереження щодо виду спадкування, подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини разом з клопотанням про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом не може обмежувати її право на успадкування майна померлої за законом.

З огляду на викладене, позивачка являється спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_6, на час відкриття спадщини мала право на отримання обов’язкової частки у спадковому майні як непрацездатна донька останньої, а також у встановлений законом строк звернулась до нотаріуса з відповідною заявою, отже, вважається такою, що про прийняла спадщину.

Аналізуючи зміст статті 1241 ЦК України, можна дійти висновку, що при визначенні розміру обов’язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини.

До того ж, вищезазначене підтверджується й положеннями Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, за якими при визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно (пункти 5.10, 5.11 глави 10).

В ході судового розгляду справи з’ясовано, що окрім позивачки та ОСОБА_2 до кола спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_6 належить також син спадкодавиці ОСОБА_4, якого ухвалою суду від 29.03.2018 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Оскільки в судовому засіданні жодна сторін не заперечувала того, що ОСОБА_4 являється їхнім рідним братом та сином померлої ОСОБА_6, з урахуванням всіх наявних у справі доказів та встановлених обставин у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо достовірності цього факту, тому відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України вказана обставина доказуванню не підлягає.

У письмових поясненнях щодо позову ОСОБА_4 повідомив, що за оформленням своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_6 до органів нотаріату не звертався, при цьому проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не заперечував.

Таким чином, при визначення розміру обов’язкової частки у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_6, суд бере до уваги наявність трьох спадкоємців за законом, які являються дітьми померлої, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, та вважає, що позивачка має право на 1/6 частку у спадковому майні.

Відповідно до частини 1 статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Порушення спадкових прав інших осіб у зв’язку з видачею свідоцтва може мати місце, зокрема, при порушенні права на обов’язкову частку у спадщині, передбаченого статтею 1241 ЦК України.

Разом з тим, для осіб, права яких порушує свідоцтво про право на спадщину, визнання його недійсним повинно мати наслідком перерозподіл спадщини, однак слід зауважити, що законом питання про наслідки недійсності цього документа жодним чином не врегульовано.

Згідно з нормами частини 3 статті 1267 ЦК України спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Проте, укладення такої угоди можливе лише до видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину.

Отже, оскільки відповідач відмовляється в добровільному порядку визнати за позивачкою право на обов’язкову частку у спадщині, у разі визнання судом свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, через недостатнє нормативне врегулювання питання про зміну розміру частки у спадщині після видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 позбавлена можливості в позасудовому порядку реалізувати право на перерозподіл спадщини та оформити свої речові права на земельну ділянку.

За частиною 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи, що право ОСОБА_1 на обов’язкову частку у спадщині порушено у зв’язку з видачею відповідачу свідоцтва про право на спадщину в цілому на все майно померлої, суд вважає необхідними визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровсьої області 12 вересня 2016 року на ім’я ОСОБА_2, в частині права власності на 1/6 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,669 га, кадастровий номер 1225982500:01:003:1067, розташованої на території Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області, а також визнати за позивачкою право власності на 1/6 частку вказаної земельної ділянки.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача судовий збір, сплачений позивачкою за подання позову до суду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 870,40 грн.

Керуючись ст.ст. 1216 - 1218 , 1241, 1268 – 1270, 1301 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Пролетарська, буд. 167, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51323, Дніпропетровська область, Юр’ївський район, с. Новов’язівське, вул. Шевченка, буд. 31/2, РНОКПП НОМЕР_2), треті особи: Юр’ївська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 51325, Дніпропетровська область, Юр’ївський район, с. Варварівка, вул. Пристанційна, буд. 4, ЄДРПОУ 24238309), ОСОБА_4 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51323, Дніпропетровська область, Юр’ївський район, с. Новов’язівське, вул. Вишнева, буд. 64, РНОКПП НОМЕР_3) про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка у спадщині) задовольнити частково.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Юр’ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровсьої області 12 вересня 2016 року на ім’я ОСОБА_2, в частині права власності на 1/6 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,669 га, кадастровий номер 1225982500:01:003:1067, розташованої на території Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/6 частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,669 га, кадастровий номер 1225982500:01:003:1067, розташованої на території Новов’язівської сільської ради Юр’ївського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом (обов’язкова частка у спадщині) після смерті ОСОБА_6, померлої 16 квітня 2015 року.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51323, Дніпропетровська область, Юр’ївський район, с. Новов’язівське, вул. Шевченка, буд. 31/2, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Пролетарська, буд. 167, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 870 (вісімсот сімдесят гривень) 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Юр’ївський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 19 квітня 2018 року.

Суддя: І.О.Гайдар