Постанова № 73228152, 03.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/7270/17 Головуючий у І інстанції Кошель Л. М.Провадження № 22-ц/780/1501/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 03.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Марченка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого в м. Біла Церква 15 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 сільської ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_2, ОСОБА_4 районної державної адміністрації Київської області, третя особа Міськрайонне управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі та м. Біла Церква про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

в с т а н о в и в :

В червні 2017 року позивач ОСОБА_3 сільська рада Білоцерківського району Київської області звернувся до суду із позовом про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 444775, виданий ОСОБА_2 на підставі розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 11 листопада 2008 року № 746 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Заявлені вимоги позивач мотивував тим, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_2 розпорядженням ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 11 листопада 2008 року № 746, входить до адміністративних меж ОСОБА_3 сільської ради, на час прийняття розпорядження проект землеустрою не було розроблено та із дозвільними установами не погоджено, межі земельної ділянки в натурі не встановлено, рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки не приймалось. Вказував, що ОСОБА_4 районна державна адміністрація незаконно розпорядилась землями комунальної власності й обмежила права територіальної громади, а відповідач одержала земельну ділянку неправомірно з порушенням установленого порядку відведення.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2018 року позов задоволено, визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 444775, виданий ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2018 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що перебування земельної ділянки в запасі саме по собі не свідчить, що вона є комунальною власністю територіальної громади, оскільки землі запасу включалися до складу комунальної власності виключно за наслідками розмежування земель, доказів чого матеріали справи не містять.

Вважала надуманими посилання суду на розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 11 листопада 2008 року № 746 як на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель запасу ОСОБА_3 сільської ради, оскільки в тексті розпорядження відсутні будь-які згадки про вид власності на спірну земельну ділянку, а лише зазначено про її знаходження в адміністративних межах ОСОБА_3 ради, що зовсім не є тотожним перебуванню землі в комунальній власності або в межах села.

Посилалась на те, що суд першої інстанції взагалі не з’ясовував питання про перебування спірної земельної ділянки в межах с. Фурси станом на день передачі її у власність ОСОБА_2 та не надав цьому питанню жодної правової оцінки. Включення земельної ділянки в межі с. Фурси в 2015 році не може бути підставою для припинення набутого ОСОБА_2 права власності на землю в силу прямої вказівки приписів ч. ч. 3, 4 ст. 173 ЗК України. Недоведеність належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності с. Фурси станом на день передачі її у власність відповідачу робить такими, що не мають значення для вирішення спору, посилання суду на порушення процедури отримання земельної ділянки у власність ОСОБА_2

Також не відповідає обставинам справи висновок суду про те, що позов заявлено в межах трирічного строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_4 районна державна адміністрація направив до суду відзив на апеляційну скаргу, де вказував, що підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі, вважає рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2018 року незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважав, що судом проігноровано той факт, що на час виникнення спірних правовідносин відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України лише районні державні адміністрації на їх території передавали земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського призначення. Разом із тим суд ототожнив землі запасу та землі комунальної власності, чим порушено ст. 122 ЗК України та п. 12 Розділу Х Перехідних положень ЗК України, ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності. Суд не надав оцінки доказам, наданим відповідачами, надані суду копії технічної документації судом до уваги взяті не були.

Позивач ОСОБА_3 сільська рада направив до суду відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вимоги, заявлені в скарзі, є безпідставними та необґрунтованими та не підлягають задоволенню, натомість рішення суду ухвалено у відповідності до норм чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, вірно застосовано судом норми матеріального та процесуального права, в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Судом вірно встановлено, що на момент передачі ОСОБА_4 районною державною адміністрацією спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 вона належала до земель запасу ОСОБА_3 сільської ради, тобто перебувала у комунальній власності територіальної громади с. Фурси, а тому розпоряджатися нею могла виключно ОСОБА_3 сільська рада. Судом першої інстанції вірно встановлено і той факт, що адміністрацією не була дотримана процедура надання ОСОБА_2 земельної ділянки.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що розпорядженням ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 25 червня 2008 року № 420 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із складання державних актів на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради (а. с. 51).

Розпорядженням ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 11 листопада 2008 року № 746 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та надано земельну ділянку пл. 1,40 га. для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель запасу в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради, з подальшим виготовленням державних актів на право власності на землю (а. с. 53).

В матеріалах справи на а. с. 56 знаходиться акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки за 2008 рік, згідно якого межі погоджено за участі представника ПП «Горизонт» в присутності землевласника ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 сільської ради ОСОБА_5, суміжного землекористувача ОСОБА_6, претензій при встановленні зовнішньої межі не виявлено, межі погоджені і не викликають спірних питань. Межові знаки показані представником ПП «Горизонт» на місцевості та передані на зберігання землекористувачу (а. с. 56).

На а. с. 58 – 68 знаходиться технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, складена ПП «Горизонт». Так, висновком Управління земельних ресурсів у Білоцерківському районі від 12 листопада 2008 року погоджено технічну документацію та визначено наявні обмеження на використання земельних ділянок.

01 грудня 2008 року ОСОБА_2 одержала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 444775 на підставі розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 11 листопада 2008 року № 746, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010832200763, яким посвідчується право власності на земельну ділянку пл. 1,4000 га. із кадастровим номером 3220488300:01:003:0023 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована: Київська область, Білоцерківський район, ОСОБА_3 сільська рада (а. с. 6, 108).

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що рішенням ОСОБА_3 сільської ради від 04 березня 2014 року № 35-741 затверджено проект Генерального плану с. Фурси та Чмирівка та надіслано до ОСОБА_4 районної державної адміністрації для погодження (а. с. 90).

Розпорядженням ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 20 березня 2014 року № 147 погоджено генеральний план с. Фурси та Чмирівка ОСОБА_3 сільської ради Білоцерківського району Київської області, розроблений ДП «Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва УкрНДПІцивільбуд» на замовлення ОСОБА_3 сільської ради (а. с. 91).

В квітні 2015 року постійною депутатською комісією з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології, комунальної служби та законності ОСОБА_3 сільської ради щодо проведення інвентаризації земель, які ввійшли згідно виготовленого та затвердженого генерального плану в межі с. Фурси, складено акт про те, що згідно виготовленого та затвердженого в березні 2015 року Генерального плану в межі с. Фурси ввійшли землі запасу сільськогосподарського призначення, зокрема в районі вул. ОСОБА_7, але, як з’ясувалося, на земельну ділянку загальною площею 2,8 га. виготовлено два державні акти на невідомих осіб. Сесією сільської ради погоджень на їх передачу у власність зазначеним особам не приймалось. Таким чином, у громади с. Фурси незаконно відчужили 2,8 га. земель запасу, які жителі села використовували як городи (а. с. 92).

Згідно витягу з ДЗК про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць від 25 грудня 2015 року, до ДЗК внесено відомості про межі с. Фурси 25 грудня 2015 року, площа земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці – 1040,7 га. (а. с. 93 – 94).

В матеріалах справи на а. с. 96 – 99, 126 – 139, 148 містяться рішення ОСОБА_3 сільської ради від 22 березня 2002 року про надання та вилучення земельних ділянок, від 16 травня 1996 року – про надання земельних ділянок із земель запасу в тимчасове користування, від 12 грудня 2000 року про виділення земельних ділянок працівникам соціальної сфери та пенсіонерам з їх числа для ведення особистих підсобних господарств, від 22 лютого 2001 року про виділення земельної ділянки ветеранській організації пл. 2,0 га. із земель запасу безоплатно для вирощування сільськогосподарської продукції; від 30 серпня 2000 року, яким в зв’язку з реорганізацією КСП «Раставиця» та зверненням громадян про виділення земельних ділянок для городництва, зараховано до земель запасу сільської ради земельну ділянку 6 га. в районі вул. Сіркова біля лісгоспу, вирішено надавати земельні ділянки для городництва в цьому районі за зверненням громадян.

Розпорядженням ОСОБА_4 районної державної адміністрації Київської області від 14 травня 1999 року № 152 затверджено технічну документацію та дані грошової оцінки земель в межах с. Фурси Білоцерківського району. До розпорядження додана таблиця складу земельних угідь по землекористувачам в межах ОСОБА_3 сільської ради, зокрема землі запасу – 112 га. (а. с. 149 – 152).

Згідно листів міськрайонного управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві від 29 березня 2017 року та від 31 серпня 2017 року, документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 із кадастровим номером 3220488300:01:003:0023 для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради, в архіві відділу та в управлінні відсутня (а. с. 7, 28).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 08 листопада 2017 року в архіві відділу відсутня інформація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі на місцевості адміністративно-територіальної одиниці с. Фурси, яка б чітко відображала, чи перебувала земельна ділянка із кадастровим номером 3220488300:01:003:0023 в межах населеного пункту до 2015 року (а. с. 153).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 сільської ради про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив із того, що розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 11 листопада 2008 року № 746 про виділення ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства пл. 1,4000 га. за рахунок земель запасу в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради є протиправним, оскільки видане без повноважень на розпорядження землями комунальної власності територіальної громади с. Фурси Білоцерківського району, а тому державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 на підставі цього розпорядження, слід визнати недійсним і скасувати. Недодержання процедури надання земельної ділянки, надання земельної ділянки з порушенням законодавства є самостійною підставою для визнання державного акту на землю недійсним.

Із такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. ст. 152, 155 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. ст. 83, 84 ЗК України в редакції станом на час прийняття ОСОБА_4 районною державною адміністрацією постанови про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані обєкти комунальної власності. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Відповідно до ст. 173 ЗК України межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що земельні ділянки перебувають у комунальній власності, тобто належать територіальній громаді, лише у випадку їх розташування в межах населеного пункту, а землями запасу, які є землями державної власності та розташовані за межами населених пунктів, розпоряджаються саме органи виконавчої влади.

Сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста). Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж.

Вважаючи права ОСОБА_3 сільської ради як землекористувача порушеними та задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», відповідно до якої при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Так, обґрунтовуючи належність спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади с. Фурси, суд першої інстанції вказав, що після реорганізації КСП «Раставиця» спірна земельна ділянка була зарахована до земель запасу, яка згідно із ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» належить до земель комунальної власності.

При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що відповідно до ч. 2 ст. 30 ЗК України земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу, тобто перебування землі в запасі саме по собі не свідчить, що вона належить до комунальної власності територіальної громади.

Також суд не звернув уваги на те, що відповідно до Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» землі запасу включалися до складу комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст не автоматично, а виключно за наслідками розмежування земель, що потребувало вчинення дій, визначених ст. ст. 10 – 14 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» та завершувалося встановленням меж та видачею відповідного державного акту.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів проведення розмежування земель державної і комунальної власності, в результаті яких спірну земельну ділянку було б включено до земель територіальної громади с. Фурси, зокрема позивачем не було надано державного акту, що посвідчує право комунальної власності на землю.

За відсутності доказів проведення розмежування земель державної та комунальної власності, докази, на які послався суд першої інстанції, тобто документація із грошової оцінки земель с. Фурси, рішення про зарахування до земель запасу земельної ділянки площею 6 га. в районі вул. Сіркова біля лісгоспу та надання її фізичним особам під городництво, не є належними та допустимими доказами перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності територіальної громади села.

Помилковими є посилання суду на зміст розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації від 11 листопада 2008 року № 746 як на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель запасу ОСОБА_3 сільської ради, оскільки в тексті розпорядження не зазначається вид власності на спірну земельну ділянку, а лише вказується про її знаходження в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради, що не є тотожним перебуванню землі в комунальній власності або в межах села.

Таким чином, з огляду на відсутність проведення розмежування земель державної і комунальної власності в межах с. Фурси, суд першої інстанції повинен був встановити, чи входила спірна земельна ділянка до меж села станом на день передачі її у власність ОСОБА_2, оскільки від перебування землі у межах населеного пункту залежить наявність у ОСОБА_3 сільської ради права розпорядження нею.

Так, в матеріалах справи наявне рішення ОСОБА_3 сільської ради № 35-741 від 04 березня 2014 року про затвердження Генерального плану сіл Фурси та Чмирівка та розпорядження ОСОБА_4 районної державної адміністрації Київської області № 147 від 20 березня 2014 року, яким зазначений Генеральний план було погоджено (а. с. 90 - 91).

Також із листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області вбачається, що межі с. Фурси внесені до даних Національної кадастрової системи лише 25 грудня 2015 року на підставі документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі на місцевості адміністративно-територіальної одиниці с. Фурси. (а. с. 153)

Дані обставини, із яких вбачається, що на дату передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 вона не знаходилася в межах с. Фурси, в зв’язку із чим у позивача були відсутні права розпорядження цією земельною ділянкою, які могли б бути порушені внаслідок передачі її у власність відповідача, залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Включення спірної земельної ділянки в межі с. Фурси в 2015 році не може бути підставою для припинення набутого ОСОБА_2 в 2008 році права власності на землю, оскільки це прямо передбачено ч. 3 ст. 173 ЗК України, згідно якої включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

Також судом першої інстанції надано невірної оцінки обставинам справи щодо додержання позивачем трирічного строку позовної давності, вважаючи, що ОСОБА_3 сільська рада дізналася про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у квітні 2015 року, коли депутатською комісією ОСОБА_3 сільської ради під час упорядкування земель комунальної власності цей факт було виявлено.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом першої інстанції не звернуто увагу, що акт встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки складено ще в 2008 році за участі представника ОСОБА_3 сільської ради – ОСОБА_5, яким подано позовну заяву в даній справі від імені ОСОБА_3 сільської ради, а отже позивач міг довідатися про порушення свого права саме під час погодження меж спірної земельної ділянки.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим, воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Оскільки обставини належності спірної земельної ділянки до земель запасу ОСОБА_3 сільської ради, на які посилався позивач на підтвердження своїх вимог, що мало доводити наявність прав ОСОБА_3 сільської ради на розпорядження земельною ділянкою та неправомірність розпорядження даною земельною ділянкою з боку ОСОБА_4 районної державної адміністрації, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 сільської ради про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та його скасування.

За відсутності доказів наявності у ОСОБА_3 сільської ради права розпорядження спірною земельною ділянкою дотримання чи недотримання під час надання її у власність вимог законодавства України щодо складання проектів землеустрою не стосується прав та законних інтересів позивача.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Крім того, Верховним Судом України при розгляді цивільної справи № 6-222цс14 сформовано правову позицію, згідно якої правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні позову по суті, то заява ОСОБА_2 про застосування наслідків позовної давності ним не розглядається.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із ОСОБА_3 сільської ради Білоцерківського району Київської області на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2643 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого в м. Біла Церква 15 січня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_3 сільській раді Білоцерківського району Київської області в позові до ОСОБА_2, ОСОБА_4 районної державної адміністрації Київської області, третя особа Міськрайонне управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі та м. Біла Церква про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Стягнути із ОСОБА_3 сільської ради Білоцерківського району Київської області на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 2643 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагеєв В.О.

ОСОБА_8