увійти
УКР
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
14 березня 2018 року 16:11 № 826/6975/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД»до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпро представники сторін:визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, позивача: Антохов Я.С. ДФС: не з'явився, ГУ ДФС у м. Києві: не з'явився, ДПІ: Безсмертна М.В.,ВСТАНОВИВ:
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «Нікея-ЛТД») до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило:
визнати незаконним та скасувати рішення (лист) ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 13.10.2015 вих. № 23658/10/26-55-11-02;
визнати незаконним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.12.2015 вих. № 18603/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги;
визнати незаконним та скасувати рішення ДФС України від 02.03.2016 № 4343/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;
зобов'язати ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць вересень 2015 року, доповнення та додатків 2, 3, 4 та 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю відмови у прийнятті податкової декларації, оскільки спірна податкова декларація подана у встановленому порядку, а чинне податкове законодавство не містить прямої заборони контролюючому органу на прийняття податкової звітності, поданої платником податків у паперовому вигляді, а тому рішення відповідача щодо відмови у прийнятті вказаної податкової декларації на паперових носіях, а також рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про залишення скарг позивача без задоволення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.
Представники відповідачів позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.
Як видно з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 13.10.2015 № 23658/10/26-55-11-02 повідомила позивачу, що податкова звітність з ПДВ за вересень 2015 року разом з доповненнями до такої декларації подана всупереч вимогам абз. 2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: на паперових носіях, у зв'язку з чим вказана податкова звітність не прийнята як податкова декларація. Також ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві запропонувала позивачу повторно подати звіт з ПДВ за вказаний звітний період у спосіб, передбачений п. 49.4 ст. 49 ПК України та, за необхідності, подати через загальний відділ ДПІ доповнення, яке вважатиметься невід'ємною частиною декларації.
В подальшому, за результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладеного у листі, ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 09.12.2015 № 18603/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, ДФС України - від 02.03.2016 № 4343/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, якими відмовлено у задоволенні скарг позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким внесено до ПК України зміни, зокрема, введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість.
Відповідно до абз. 2 та 3 п. 49.4 ст. 49 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Згідно з пп.пп. «а» і «б» п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.
Таким чином, починаючи з 01.01.2015 платники податків зобов'язані подавати податкову звітність з податку на додану вартість в електронній формі.
Згідно з п.п. 49.8, 49.9 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
З наведених правових норм слідує, що у разі не дотримання платником податків вимог ст. 49 ПК України, зокрема, в частині способу подання податкової звітності, контролюючий орган не має обов'язку приймати таку податкову звітність.
Водночас, як видно з матеріалів справи, 26.12.2014 між позивачем та ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (правонаступником є ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) укладено договір про визнання електронних документів № 3, зареєстрований за № 9075090798, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.
Наведене свідчить, що позивач мав можливість подати податку декларацію з ПДВ за вересень 2015 року в електронній формі, однак, не скористався таким правом.
Посилання позивача на те, що податкова звітність подавались ним у паперовому вигляді у зв'язку з непоодинокими випадками «зависання» серверів, штучного обмеження контролюючими органами платників податків у доступі до електронних сервісів, за висновком суду, не є підставою, що звільняє позивача від встановленого законом обов'язку подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі.
Також колегією суддів не приймається до уваги посилання позивача на незгоду з запровадженням системи електронного адміністрування ПДВ, оскільки дані обставини не стосуються предмету доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відмова ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві у прийнятті податкової декларації позивача з ПДВ за вересень 2015 року відповідає вимогам ПК України та є правомірною, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині скасування рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті такої податкової звітності є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Разом з тим, як видно з матеріалів справи, не погоджуючись з рішенням ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладеним у листі від 13.10.2015 № 23658/10/26-55-11-02, позивач звернувся до ГУ ДФС у м. Києві зі скаргою від 20.11.2015 вих. № 301 (вх. від 24.11.2015 № 34551/10), за результатами розгляду якої ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 09.12.2015 № 18603/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, яким вказане рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
З матеріалів справи також видно, що не погоджуючись з оскаржуваним рішенням ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 09.12.2015 № 18603/10/26-15-11-03-11, позивач звернувся зі скаргою від 15.01.2016 № 10 (вх. від 18.01.2016 № 949/6) на такі рішення до ДФС України. З аналогічною скаргою (від 15.01.2016 № 13) позивач звернувся і до Мінфіну.
При цьому, рішенням ДФС України від 27.01.2016 № 1642/6/99-99-11-02-02-15, копія якого наявна в матеріалах справи, вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача від 15.01.2016 № 10 до 15.03.2016 (включно).
В свою чергу, ДФС України листом від 15.02.2016 № 3179/6/99-99-11-02-02-15, за результатами розгляду скарги позивача від 15.01.2016 № 13, надісланої ДФС України листом Мінфіну від 04.02.2016 № 31-11120-09-10/3340 (вх. від 08.02.2016 № 265/4), на наведені рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 09.12.2015 № 18603/10/26-15-11-03-11, повідомила позивачу, що скарга на вказані рішення подається до ДФС України, а також зазначила, що 18.01.2016 до ДФС України надійшла скарга TOB «Нікея-ЛТД» від 15.01.2016 № 10 на зазначені рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві і рішенням ДФС України вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача до 15.03.2016 (включно), про що позивача поінформовано відповідним листом.
02.03.2016, тобто у межах продовженого рішенням ДФС України від 27.01.2016 № 1642/6/99-99-11-02-02-15 строку розгляду скарги позивача, ДФС України прийнято рішення № 4343/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, яким рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Так, статтею 56 ПК України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Згідно з абз. 3 п. 56.18 ст. 56 ПК України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України прийняті за результатами вирішення податкового спору під час адміністративного оскарження.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Однак, в даному випадку оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України не містять приписів вчинити обов'язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішеннями суб'єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) у розумінні ст. 19 КАС України та, відповідно, не порушують права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві від 09.12.2015 № 18603/10/26-15-11-03-11 та рішення ДФС України від 02.03.2016 № 4343/6/99-99-11-02-02-15, прийняті за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової звітності, викладеного у зазначеному листі, що позивачем і зроблено в межах даної справи.
Отже, зважаючи на те, що доводи про протиправність оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а також враховуючи, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідачів щодо розгляду скарг платників податків є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією контролюючого органу, суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, у зв'язку з чим вважає позовну вимогу про зобов'язання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць вересень 2015 року, доповнення та додатків 2, 3, 4 та 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України безпідставною, а відтак у суду відсутні підстави для її задоволення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, суду не надав.
Натомість відповідачі довели суду відсутність протиправних дій зі свого боку.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя К.С. Пащенко
Судді О.М. Чудак
Т.І. Шейко
Повний текст рішення виготовлено 20.03.2018.
