Окрема думка судді № 71789166, 15.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

"15" січня 2018 р. Справа № 546/222/17

Окрема думка

Судді Харківського апеляційного адміністративного суду Бенедик А.П.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2017р. по справі №546/222/17 за позовом ОСОБА_1 до Решетилівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю " Колос" про визнання відмови суб’єкта владних повноважень неправомірною та зобов’язання провести нарахування пенсії залишено без змін.

Приймаючи вказане рішення, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що заява позивача ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень п. “в” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до відповідача не надходила та, відповідно, пенсійним органом не розглядалася з прийняттям рішення (п.п. 4.3, 4.7 Порядку № 22-1). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, оскільки доказів того, що 06 лютого 2017 року (або 02 лютого 2017 року) позивач подав до відповідача саме заяву про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах судам першої та апеляційних інстанцій не надано.

Згідно з ч. 3 ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Вважаю, що у даній справі Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкових висновків про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про звернення громадян”, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У частині 3 статті 3 вказаного Закону визначено, що заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Тобто, за своєю правовою природою заява про призначення (перерахунок) пенсії є формою звернення громадянина із проханням сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів, щодо якої встановлено спеціальний порядок розгляду та вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Приписи ч. 5 ст. 45 Закону визначають, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

При цьому, згідно п. 4.2 затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно положень п.4.3 Порядку, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.

З наведеного вбачається законодавчо закріплений за Управлінням обов'язок перевірити правильність оформлення заяви та розглянути її не пізніше 10 днів після надходження.

Згідно листа Решетилівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 15.02.2017 року №24/Б-02 вказано, що позивач звертався до управління 02.02.2017 року для оформлення пенсії за віком на пільгових умовах, як тракторист. Також повідомлено, що подана позивачем довідка не була оформлена згідно вимог чинного законодавства, так як фактичне місце реєстрації ТОВ «Колос» м.Полтава, вул. Визволення, 22, а у довідці зазначена адреса с.Онищенки Решетилівського району. Тому позивачу необхідно звернутись до керівництва підприємства для отримання належним чином завірених документів і питання призначення пенсії буде вирішено (т. 1 а.с. 17)

В наданих до суду апеляційної інстанції поясненнях, відповідач вказав, що 02.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся в усному порядку з приводу оформлення пенсії за віком, як тракториста та консультування щодо первинних документів. Із письмовою заявою ОСОБА_1 звернувся 06.02.2017 року, в якій просив надати роз’яснення по оформленню документів ТОВ «Колос» і пояснити відмову у прийнятті документів (т. 1 а.с. 242-243).

Проте, вказані твердження відповідача спростовуються наявною в матеріалах справи копією власноручної заяви позивача від 02.02.2017 року (вх.№24Б-02 від 02.02.2017 р.), в якій він просив призначити пільгову пенсію як трактористу (т. 2 а.с. 11).

Також, факт звернення позивача саме 02.02.2017 року для оформлення пенсії за віком на пільгових умовах підтверджується самим відповідачем у направленій на адресу позивача відповіді від 15.02.2017 року №24/Б-02.

Проте, жодних рішень за наслідком розгляду вказаної заяви згідно вимог Порядку, матеріали справи не містять.

Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_2 проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Аскоп-Україна” до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що “спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення”.

В даному випадку ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, є зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з прийняттям відповідного рішення.

На підставі викладеного, вважаю, що висновки колегії суддів про відмову у задоволенні позовних вимог є помилковими та не направлені на захист та відновлення порушених прав позивача.

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду ОСОБА_2