Рішення № 70848002, 06.12.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6539/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2017 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді Бедьо В.І.

при секретарі Пазяк С.М.

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника – ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – ОСОБА_5

відповідача ОСОБА_6

представника третьої особи Виконавчого комітету Ужгородської міської ради - ОСОБА_7

представника третьої особи Служби у справах дітей Ужгородського міськвиконкому - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ужгороді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_9, яка також виступає в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, з третіми особами без самостійних вимог на предмет спору – виконавчий комітет Ужгородської міської ради та Служба у справах дітей Ужгородського міськвиконкому про захист права власності, визнання осіб такими, що не мають права на користування житлом, виселення з житлового приміщення та зняття з реєстрації за місцем проживання, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1М звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 такими, що не мають право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_3А, ОСОБА_4М,, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 з вказаної квартири; зобов’язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: м. Ужгород, вул. Достоєвського, 2/54, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивач вказує на те, що тривалий час позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки там проживає його рідна сестра – ОСОБА_4 з сторонньою особою ОСОБА_13, які не пускають його у власну квартиру, самовільно замінили замки вхідних дверей і погрожують фізичною розправою, що позбавляє позивача в праві вільного доступу до особистих речей, меблів та інших предметів домашнього вжитку.

Зі змісту позову слідує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є зареєстровані у належній позивачу квартирі всупереч його волі і не бажають знятися з реєстраційного обліку з вказаної позивачем адреси у добровільному порядку.

Всі розмови позивача з відповідачами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своєю власністю не дали жодного результату, натомість відповідачі вчиняють відносно ОСОБА_1 протиправні дії, що відповідно підтверджуються документами з поліції.

Відтак, позивач вказує на порушення його законних прав та інтересів у праві вільного користування та розпорядження належним йому нерухомим майном.

В судовому засіданні позивач збільшив позовні вимоги та просив суд визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 такими, що не мають право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_3А, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 з вказаної квартири, зобов’язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради зняти таких з вказаного місяця реєстрації.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Відповідач ОСОБА_4М та її представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог з мотивів їх безпідставності та необґрунтованості.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Ужгородської міської ради - ОСОБА_7 в судовому засіданні залишила вирішення позовних вимог на розсуд суду.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Ужгородського міськвиконкому - ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та його представника, відповідачів та їх представника, представників третіх осіб, вивчивши матеріали справи, дослідивши належним чином наявні в матеріалах справи письмові докази, встановив наступні обставини.

Згідно Договору дарування квартири від 18.12. 2002 року ( а. с. 7), посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_14, ОСОБА_12 подарувала ОСОБА_15 квартиру № 54, що знаходиться в будинку за № 2 по вул. Достоєвського в м. Ужгород.

У відповідності до ОСОБА_8 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.06.2015 рік ( а.с. 9) ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира № 54, що знаходиться в будинку за № 2 по вул. Достоєвського в м. Ужгород.

З доданого до матеріалів справи свідоцтва про зміну імені ОСОБА_7 1-ФМ № 001741 ( а. с. . 8) встановлено, що 11.12. 2008 року ОСОБА_15 змінив прізвище на «Фендик».

Позивач та його представник в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_1 тривалий час позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю - квартирою № 54, що знаходиться в будинку за № 2 по вул. Достоєвського в м. Ужгород, оскільки за вказаною адресою проживають ОСОБА_15, ОСОБА_4, її неповнолітній син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( Свідоцтво про народження ОСОБА_7 1-ФМ № 043734), ОСОБА_11, які зі слів позивача перешкоджають його доступу у власну квартиру, самовільно замінили замки вхідних дверей, що відповідно позбавляє позивача в праві вільного доступу до належної йому на праві власності нерухомості.

Вказану обставину також підтвердила в судовому засіданні відповідач ОСОБА_12, яка згідно наявних у справі письмових доказів доводиться позивачу ОСОБА_1 його матірю.

Позивач в судовому засіданні показав, що неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами, в яких просить вжити заходи відносно його сестри ОСОБА_4, яка обмежує його у праві користування квартирою, що згідно договору дарування належить йому.

Вказану ним обставину зокрема підтверджує доданими до справи висновками Ужгородського МВ УМВС України від 28.05.2015 року , 21.11. 2015 року.

Згідно доданої до матеріалів цивільної справи довідки № 909 від 04.10.2016 року, наданої Тарновецькою сільською радою Ужгородського району Закарпатської області, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживають без реєстрації за адресою: с. Шишловці, вул. Шумна, буд. № 14, Ужгородського району.

Зазначену вище обставину також не спростували в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_6

Разом з тим позивач вказує на те, що відповідачі незаконно займають спірне житлове приміщення, оскільки власником спірної квартири є виключно він, ОСОБА_1, тому на думку позивача право на проживання в належній йому квартирі відповідачі не мають. Крім того зазначає, що відповідачі пошкоджують майно позивача, самовільно викинули меблі позивача та вказує на самовільне заселення до квартири без його дозволу сторонньої особи ОСОБА_11.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогами щодо визнання особами такими, що не мають права на користування квартирою, виселення відповідачів зі спірної квартири та зняття таких з реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що виселення є категорією житлового законодавства, тому відповідно при розгляді даної цивільної справи за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, зняття з реєстрації предметом доказування є втрата осіб права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України; Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Конституція України у ст. 30 проголошує недоторканність житла. В даному випадку основним завданням Конституцї є забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об’єктом яких є житло – будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.

Ст. 47 Конституції визначає, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов ’ язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Разом з тим при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суду необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, та правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, колишніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї колишнього власника житла.

У першому випадку втрата права користування жилим приміщенням колишнього власника є наслідком припинення його права власності на жиле приміщення (ст. 346 ЦК).

Разом з тим з наданих у судовому засіданні пояснень сторін судом встановлено, що спірна квартира № 54 за адресою м. Ужгород, вул. Достоєвського 2 була надана ОСОБА_3 та ОСОБА_12, які перебуваючи в шлюбі, стали членами кооперативу та доводяться позивачу ОСОБА_1 рідними батьками. Після внесення подружжям пайового внеску в повному обсязі до житлово-будівлеьного кооперативу « Луч», квартира була передана у спільну сумісну власність подружжя.

З доданої до матеріалів цивільної справи довідки про складі сім»ї житлово-будівлеьного кооперативу « Луч» № 459 від 09.10. 2016 року вбачається, що за адресою : АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3 (батько), ОСОБА_6 (мати), ОСОБА_4 (сестра) та ОСОБА_10 (племінник позивача), тобто в даному випадку мова йде про проживання в спірній квартирі членів однієї родини.

Крім того відповідачами надано довідку № 460 від 09.10.2016 року, в якій вказано, що ОСОБА_4 проживає та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5. Також з липня 2006 року з ОСОБА_4М, проживає її малолітній син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, який відповідно зареєстрований за місцем проживання матері.

Ч. 1 ст. 405 ЦК України регламентовано, що члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Крім того ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР до членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнао й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, вказані в частині другій цієї статті, перестали бути членами сімї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач і члени його сімї.

Ст. 145 ЖК України також регламентує, що члени сімї, які проживають разом з членами житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Такого ж права набувають особи, які вселилися в жиле приміщення в будинку житлово-будівльеного кооперативу, як члени сімї, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням. Члени сімї кооперативу не вправі вимагати поділу приміщення, його обміну і здачі в найом, а також вселення інших осіб, за винятком неповнолітніх дітей.

Підсумовучи зазначене вище суд приходить до переконання про правомірність проживання та реєстрації в спірній квартирі відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4М, та її неповнолітнього сина ОСОБА_10, який теж у відповідності до вимог закону був зареєстрований за місцем проживання його матері.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 проживає постійно за адресою спірної квартири разом з донькою ОСОБА_4м. та її сином ОСОБА_10 Жодних даних про перебування у їх власності іншого житла в судовому засіданні не отримано.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 постійно проживає за іншою адресою разом з матірю, тобто має інше постійне місце проживання.

Щодо виселення колишніх членів сім'ї власника, то відповідно до ст.ст. 9, 156, 157 ЖК власне факт припинення сімейних відносин з власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

Отже, передбачені ст.ст. 9, 156,157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені ст.ст. 156, 157 ЖК. (Такий висновок зроблений Верховним Судом України у справі № 6-24089св06 (ухвала від 31 січня 2007 р.).

Стосовно збереження права користування житлом членами сім'ї колишнього власника слід зазначити про усталену практику Верховного Суду України з цього питання.

З огляду на зазначене вище суд приходить до переконання, що позовні вимоги щодо визнання ОСОБА_3А, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 такими, що не мають право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1, виселення останніх з вказаної квартири, зобов’язання зняти таких з вказаного місяця реєстрації є необґрунтованими.

Разом з тим відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні визнала позовні вимоги ОСОБА_1М, пояснивши, що в спірній квартирі не проживає тривалий час і тому не заперечує проти зняття її з реєстрації за спірною квартирою.

У відповідності до 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З огляду на вказану норму закону суд приходить до переконання щодо можливості задоволення позовних вимог в частині визнання ОСОБА_6 такою що втратила право користування спірною квартирою,її вислення та зняття з реєстрації.

Вивчивши вомоги позивача щодо визнання ОСОБА_11 таким, що не має право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1, виселення його з вказаної квартири, суд приходить до висновку, що такі є обґрунтованими з огляду на наступне.

В судовому засіданні ОСОБА_11Д пояснив, що ніколи не був зареєстрований у спірній квартирі та не проживає у такій на даний час, натомість адресою його реєстрації є м. Ужгород, вул.. Ужанська, буд. 30, тобто вказує на те, що не є належним відповідачем у справі та не порушує жодних прав позивача щодо користування та розпорядження належною йому квартирою.

Однак позивач вказує на те, що ОСОБА_11Д фактично проживає у спірній квартирі і неодноразово чинив перешкоди йому в користуванні належним йому житлом.

Вказана обставина також підтверджується наявним у матеріалах справи висновком Ужгородського ВП ГУНП України в Закарпатській області від 21.11. 2015 року ( а с. 15), яка підтверджує факт проживання ОСОБА_11 у спірній квартирі.

З огляду на те, що ОСОБА_11 не є членом сімї власника спірної квартири, не зареєстрований за вказаною позивачем адресою, дозволу власника квартири на користування спірним майном не отримав, відповідно суд приходить до висновку, що вимоги про визнання вказаної особи такою, що втратила право на користування квартирою та виселення його є обгрунтовані. Що ж стосується питання зняття такого з реєстрації, то воно позивачем не доведене, з врахуванням того, що ОСОБА_11 не є зареєстрованим у належній позивачу квартирі.

Положеннями статті 3 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

На підставі викладеного, виходячи із основоположних засад Конституції України, які згідно ч. 3 статті 8 Основного Закону є нормами прямої дії, принципів законності та справедливості, враховуючи кожний має право на забезпечення житлом, і вразі його позбавлення можуть бути суттєво порушені права на нормальні умови існування, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки позивач не навів правових підстав для позбавлення прав користування спірним майном відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 та їх виселення.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст.10,11, 60,88, 208-209, 212-215 ЦПК України, 16, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 64, 145, 156, 157 ЖК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_16 та ОСОБА_12 такими, що втратила право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_3.

Виселити ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з квартири за адресою: АДРЕСА_3.

Зняти ОСОБА_12 з реєстрації за адресою АДРЕСА_3.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_12 на користь держави судовий збір у розмірі 214, 00 грн. ( двісті чотирнадцять гривень).

Стягнути з ОСОБА_11 на користь держави судовий збір у розмірі 214, 00 грн. ( двісті чотирнадцять гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 214, 00 грн. ( двісті чотирнадцять гривень).

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги на нього протягом 10 днів з дня отримання його копії до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_17