Постанова № 70211630, 08.11.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 листопада 2017 рокум. ПолтаваСправа №816/1642/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пилипенко А.В.

та представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Полтавська регіональна філія Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (надалі - позивач, ОСОБА_3М.) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Полтавська регіональна філія Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", у якому просила:

визнати протиправною відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства у власність із земель державної власності на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області кадастровий номер 5321384400:00:034:0012, викладену у листі від 29.08.2017 №12491/6-17;

зобовязати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства у власність із земель державної власності на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області кадастровий номер 5321384400:00:034:0012.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що упродовж 2017 року чотири рази зверталась до відповідача із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою, однак відповідні клопотання залишені без задоволення. Звертала увагу на те, що проект землеустрою погоджено у встановленому законом порядку без зауважень чи застережень, а викладені у висновку державної експертизи землевпорядної документації зауваження враховані, отже проект землеустрою у повній мірі відповідає вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій".

Відповідач позов не визнав, у наданих до суду письмових запереченнях представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. При цьому звертала увагу на те, що позивачем не у повній мірі враховані зауваження, зазначені у листах-відповідях Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області. Зазначила, що посилання позивача на приписи статті 1861 Земельного кодексу України є безпідставними, оскільки даною статтею визначено порядок погодження проекту землеустрою, а звернення позивача стосувались затвердження відповідного проекту.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з мотивів, викладених у письмових запереченнях, наполягала на відмові у задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, при вирішенні спору покладався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 31.03.2010 розпорядженням голови Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.04.2010 №169 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" гр. ОСОБА_3 наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Покровської сільської ради за межами населених пунктів /а.с. 26-28/.

За заявою ОСОБА_3 від 01.12.2010 та відповідно до завдання на розроблення проекту землеустрою від 21.01.2011 Полтавською регіональною філією Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" розроблений проект землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5321384400:00:034:0012, для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області /а.с. 15-87/.

21.06.2017 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою, до якої додала відповідний проект та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 109/.

Листом від 05.07.2017 вих. №9306/6-17 відповідач повідомив ОСОБА_3 про наявні недоліки, а саме:

у клопотанні не конкретизовано цільове призначення земельної ділянки, натомість зазначено декілька цільових призначень;

відповідно до пункту 75 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 17.10.2012 №1051, в разі відповідності поданих документів державний кадастровий реєстратор робить на титульному аркуші документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалах документації із землеустрою та оцінки земель, що містять графічне зображення об'єктів Державного земельного кадастру, аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж, частин, обмежень, угідь у паперовій або електронній формі позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру /а.с. 112/.

З урахуванням наведеного, клопотання про затвердження землевпорядної документації залишено без задоволення.

07.07.2017 позивач повторно звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, до якого додала відповідний проект та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 74/.

Листом від 20.07.2017 вих. №10518/6-17 відповідач повідомив гр. ОСОБА_3, що нею не у повній мірі враховані зауваження, зазначені в листі Головного управління від 05.07.2017 №9306/6-17. Крім того, за результатами обстеження геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі - пункт ДГМ "Покровське" (індекс М361722100) та пункт ДГМ "Долинщина" (індекс М361723000), які використані розробником землевпорядної документації при виконанні геодезичних робіт при здійсненні землеустрою не знайдено /а.с. 113/. У зв'язку з цим позивачу запропоновано звернутись до розробника землевпорядної документації для приведення проекту землеустрою у відповідність до вимог чинного законодавства.

27.07.2017 позивач втретє звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, до якого додала відповідний проект разом з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 107/.

Листом від 10.08.2017 вих. №11709/6-17 відповідач повідомив гр. ОСОБА_3, що відповідно до вимог статті 25 Закону України "Про землеустрій" та наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 №391 кожен аркуш документів в паперовому вигляді повинен бути засвідчений підписом і печаткою (за наявності) розробника землевпорядної документації, а також підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою /а.с. 114-115/. У зв'язку з цим позивачу запропоновано звернутись до розробника землевпорядної документації для приведення проекту землеустрою у відповідність до вимог чинного законодавства.

17.08.2017 позивач вчетверте звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, до якого додала відповідний проект разом з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 106/.

Листом від 29.08.2017 вих. №12491/6-17 відповідач за результатами розгляду клопотання повідомив гр. ОСОБА_3 про таке:

проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен відповідати вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій", статей 22, 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376, Вимогам до технічного і технологічного забезпечення виконавців (розробників) робіт із землеустрою, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.04.2013 №255;

на розгляд і затвердження необхідно подати документацію із землеустрою із виправленими зауваженнями, зазначеними у пункті 10 висновку державної експертизи землевпорядної документації від 30.12.2016 №2171;

матеріали геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) привести у відповідність до вимог Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376, Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Укргеодезкартографії від 09.04.1998 №56, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.1998 за №393/2833, Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців (розробників) робіт із землеустрою, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.04.2013 №255. Уточнити дані щодо пунктів ДГМ, використаних при виконанні геодезичних робіт при здійсненні землеустрою;

перелік обмежень у використанні земельної ділянки надати відповідно до порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 17.10.2012 №1051;

у проекті землеустрою не враховані вимоги пункту 3.4. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376 щодо відстаней між межовими знаками.

У зв'язку з цим позивачу запропоновано звернутись до розробника землевпорядної документації для приведення проекту землеустрою у відповідність до вимог чинного законодавства, державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою /а.с. 110/.

Не погодившись з такою відповіддю субєкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Питання набуття права власності чи користування на земельні ділянки державної або комунальної власності урегульовано Земельним кодексом України.

Пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як визначено пунктом "а" частини третьої статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, що була чинною до 01.01.2013) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

При цьому в силу положень пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

А відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні /частина сьома статті 118 Земельного кодексу України/.

Отже, до 01.01.2013 рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельної ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації приймалось районними державними адміністраціями на підставі відповідного клопотання зацікавленої особи.

Разом з цим, Законом України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", що набув чинності з 01.01.2013, статтю 122 Земельного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_4 України через ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521, визначено, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, з 01.01.2013 право розпорядження землями державної власності перейшло до Держгеокадастру та його територіальних органів.

Згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд зауважує, що даний спір стосується правомірності відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації. Тобто, відповідний спір виник у зв'язку із здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій (контрольних функцій) щодо розпорядження землями державної власності, які делеговані відповідачу саме державою через Кабінет ОСОБА_4 України шляхом затвердження Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, яким визначені повноваження останньої. А тому, суд дійшов висновку, що оскільки повноваження суб'єкту владних повноважень - Держгеокадастру надані державою через Кабінет ОСОБА_4 України, а у справі відсутній спір між позивачем та третіми особами щодо земельної ділянки, дану справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Суд враховує, що відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою ґрунтується на твердженнях про невідповідність землевпорядної документації вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій", а також державним стандартам, нормам і правилам при здійсненні землеустрою.

У контексті спірних відносин суд зауважує, що право позивача на одержання у власність земельної ділянки у розмірі не більше 2,00 га для ведення особистого селянського господарства гарантоване статтею 14 Конституції України та статтями 22, 116, 118 Земельного кодексу України.

При цьому, виходячи з наведених вище приписів статті 118 Земельного кодексу України дане право громадянин реалізує шляхом звернення до компетентного органу із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отримання відповідного дозволу умовно можна назвати першим етапом реалізації громадянином права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за обраним цільовим призначенням.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що розпорядженням голови Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.04.2010 №169 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" гр. ОСОБА_3 наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Покровської сільської ради за межами населених пунктів /а.с. 27-28/.

Суду не надано доказів скасування зазначеного розпорядження у встановленому законом порядку, що є підставою для висновку про чинність даного розпорядження.

За змістом абзацу другого частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Таким чином, після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою громадянин має звернутись до відповідного субєкта господарювання з метою укладення договору про розробку землевпорядної документації.

За змістом частини другої статті 26 Закону України "Про землеустрій" розробниками документації із землеустрою є, окрім іншого, юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Так, судом встановлено, що позивач уклала договір про розроблення проекту землеустрою із Полтавською регіональною філією Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру".

Частиною восьмою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

Отже, після розроблення проекту землеустрою його належить погодити у порядку, визначеному статтею 1861 Земельного кодексу України.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1861 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

А відповідно до частини п'ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Суд зауважує, що надана до матеріалів справи копія проекту землеустрою містить висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області /а.с. 82-83/.

Отже, позивачем у встановленому законом порядку погоджено проект землеустрою.

Правомірність зазначеного висновку представником відповідача у судовому засіданні не спростовувалася, його зміст не заперечувався.

Згідно з абзацом другим частини шостої статті 1861 Земельного кодексу України у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

У матеріалах справи наявна копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 30.12.2016 №2171, затвердженого в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /а.с. 86-87/. У пункті 10 даного висновку "Зауваження та пропозиції до проектної документації" зазначено:

проект землеустрою доопрацювати з урахуванням вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Укргеодезкартографії від 09.04.1998 №56, в частині здійснення прив'язки до пунктів ДГМ, доповнити даними щодо пунктів ДГМ, до яких здійснено прив'язку;

уточнити дані щодо розміщення земельної ділянки відносно меж санітарно-захисної зони обєктів, що є виділенням шкідливих речовин. У разі наявності санітарно-захисної зони доопрацювати перелік обмежень та долучити акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон; межі сантіарно-захисної зони відобразити на графічних матеріалах з урахуванням Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоровя України від 19.06.1996 №173;

уточнити дані щодо розробника документації із землеустрою з урахуванням вимог статті 26 Закону України "Про землеустрій";

поновити дані державної статистичної звітності.

Частиною шостою статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що у разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи.

Суд зазначає, що наявна у проекті землеустрою копія висновку державної експертизи землевпорядної документації містить відбиток штемпеля Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із відміткою та підписом начальника відділу державної землевпорядної експертизи ОСОБА_5 від 31.05.2017 "Зауваження враховані" /а.с. 87/.

Суд враховує, що Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації" не визначає порядку усунення розробником/замовником землевпорядної документації недоліків після доопрацювання такої документації. Так само, названий Закон не встановлює обов'язку розробника/замовника повторно звертатись до компетентного органу із заявою про надання відповідного висновку.

Водночас представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала, що позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із доопрацьованим проектом землеустрою та погодилась, що наявна на примірнику висновку від 30.12.2016 №2171 відмітка "Зауваження враховані" свідчить про доопрацювання розробником проекту землеустрою.

Наведене свідчить про те, що розробником проекту землеустрою усунені недоліки землевпорядної документації, визначені у пункті 10 висновку державної експертизи землевпорядної документації.

З огляду на викладене, зазначений висновок державної експертизи землевпорядної документації також є підтвердженням відповідності проекту вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, та в силу положень статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" є обов'язковим для врахування при прийнятті відповідного рішення щодо проектної документації.

Як наслідок, суд відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про неврахування позивачем зауважень, наведених у пункті 10 висновку державної експертизи землевпорядної документації від 30.12.2016 №2171.

Окрім того, суд зауважує, що на підставі проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер №5321384400:00:034:0012, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який надавався позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою.

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" від 07.07.2011 №3613-VI для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі проекту землеустрою, розробленого на замовлення позивача, підтверджує відповідність проекту вимогам законодавства.

Згідно з частиною девятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналізуючи наведені вище положення статей 118, 1861 Земельного кодексу України, суд звертає увагу на правомірність тверджень відповідача про те, що посилання позивача на приписи статті 1861 Земельного кодексу України не можуть бути застосовані до процедури затвердження проекту землеустрою, адже ними урегульовано питання погодження такого проекту.

Разом з цим, суд зауважує, що в силу положень частини сьомої статті 1861 Земельного кодексу України питання стосовно відповідності проекту землеустрою вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій" зясовується компетентним органом саме на стадії погодження відповідного проекту землеустрою та за наявності позитивного рішення про погодження такого проекту не може заперечуватись іншим органом Держгеокадастру.

Як зазначено судом вище, розроблений третьою особою проект землеустрою у встановленому законом порядку погоджений відділом Держземагентства у Зіньківському районі Полтавської області, про що наданий висновок від 08.05.2013 №05-11/159.

Окрім того, позивачем після доопрацювання отримано позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації та на підставі проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, посилання відповідача на невідповідність проекту землеустрою вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій" є безпідставними та відхиляються судом з огляду на наявність у справі позитивного висновку про погодження відповідного проекту землеустрою, а також висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Суд також звертає увагу на те, що позивач чотири рази зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою, однак кожного разу отримувала відмову. При цьому кожен з листів-відповідей відповідача містив посилання на все нові "недоліки" наданої позивачем землевпорядної документації.

На запитання головуючого судді щодо характеру відповідних недоліків представник відповідача в судовому засіданні 08.11.2017 обмежилась припущеннями та не змогла пояснити в чому саме полягали відповідні недоліки. Водночас представник відповідача в судовому засіданні підтвердила, що недоліки, зазначені у листах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 05.07.2017 вих. №9306/6-17, від 20.07.2017 вих. №10518/6-17, від 10.08.2017 вих. №11709/6-17, позивачем усунуті у повному обсязі.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що відмова у затвердженні проекту землеустрою, викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 29.08.2017 №12491/6-17, не відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на довільному трактуванні відповідачем положень законів і прийнятих у відповідності до них нормативно-правових актів.

Відтак, відповідну відмову належить визнати протиправною та скасувати, а позов ОСОБА_3 у цій частині - задовольнити.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зважає на таке.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення від 27.01.2010 №3-рп/2010).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Разом з цим, висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 18.03.2014 у справі №21-11а14, не може бути застосований до спірних відносин, адже у цій справі Верховний Суд України вказав на передчасність висновку суду касаційної інстанції про зобов'язання суб'єкта владних повноважень виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, оскільки відповідачем не було розглянуто по суті звернення позивача про здійснення такої виплати. До того ж, колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України встановлено, що у позивача були відсутні підстави для одержання відповідної допомоги.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання органу державної влади прийняти рішення, і це прямо передбачено наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням особи можливості здійснювати (реалізувати) свої права повністю або частково, що є підставою для звернення такої особи за захистом своїх прав до суду із застосуванням відповідних способів захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У спірних відносинах права позивача порушено відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою. При цьому суд враховує, що відповідач відмовив ОСОБА_3 у затвердженні проекту землеустрою загалом чотири рази, кожного разу вказуючи все нові підстави для такого рішення.

Таким чином, зобов'язання відповідача повторно розглянути проект землеустрою, з огляду на зайняту відповідачем позицію у спорі, не призведе до одержання позивачем бажаного результату та не гарантує останній належний і ефективний засіб правого захисту.

Ухвалення судом суто формального рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою не відповідатиме змісту і суті правосуддя як такого та у подальшому може бути підставою для звернення позивача до Європейського Суду з прав людини із заявою про порушення Україною вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З приводу посилань відповідача на те, що прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, а тому суд не може втручатись у вільний розсуд (дискрецію) субєкта владних повноважень, суд звертає увагу на таке.

Дискреційними є повноваження державних органів обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не в праві зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде легітимним (законним).

У спірних відносинах дискреційне повноваження відповідача полягає у виконанні останнім вимог частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Суд звертає увагу на те, що дана норма не містить альтернативи. Натомість нею передбачено, що за наявності погодженого проекту землеустрою та позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації компетентний орган у двотижневий строк з дня його отримання має прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати її у власність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

У контексті наведеного суд вкотре акцентує увагу на тому, що питання відповідності проекту землеустрою вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій" перевіряються саме на стадії погодження відповідного проекту землеустрою, а не його затвердження. Так, на даній стадії статтею 1861 Земельного кодексу України передбачено право компетентного органу відмовити розробнику у погодженні проекту землеустрою та право розробника повторно звернутись з відповідною заявою після усунення недоліків землевпорядної документації.

У свою чергу, частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

А відповідно до частини одинадцятої цієї статті, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, безпосередньо у Земельному кодексі України визначено, що у разі відмови компетентного органу у затвердженні проекту землеустрою відповідне питання вирішується судом.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з цим, як визначено частинною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність обґрунтованих підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою позивача.

Натомість судом за наслідками розгляду справи по суті встановлено, що позивач право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за обраним цільовим призначенням не використала, спір між позивачем та третіми особами щодо обраної земельної ділянки відсутній.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про зобовязання відповідача затвердити проект землеустрою.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_3 повністю.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Полтавська регіональна філія Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену у листі від 29.08.2017 №12491/6-17, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства у власність із земель державної власності на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області кадастровий номер 5321384400:00:034:0012.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства у власність із земель державної власності на території Покровської сільської ради Зіньківського району Полтавської області кадастровий номер 5321384400:00:034:0012.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13 листопада 2017 року.

СуддяО.О. Кукоба