Постанова № 70160063, 25.10.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

25 жовтня 2017 року Справа № 814/1945/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 56100

доГоловного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 провизнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі відповідач) про визнання протиправною відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 6,545 умовних кадастрових гектарів за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні голови фермерського господарства "Зоря" ОСОБА_2, а також зобовязання відповідача надати дозвіл на розробку вказаного вище проекту землеустрою.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є членом фермерського господарства, у постійному користуванні якого перебуває земельна ділянка площею 50 га. Ст. 32 Земельного кодексу України (далі ЗК України) надає членам фермерського господарства право на отримання безоплатно в приватну власність надані їм земельні ділянки. Вважає відмову відповідача протиправною.

Відповідач надав суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. № 413 відповідачем затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність. Місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам нормативно-правових актів.

За клопотанням представника позивача справу розглянуто в порядку письмового провадження.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню частково, виходячи з наступного:

Позивач є членом фермерського господарства "Зоря" ОСОБА_2.

ОСОБА_2, як голові фермерського господарства, 28.12.2001 р. надана в постійне користування земельна ділянка площею 50 га на території Баштанської міської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (державний акт від 28.12.2001 р. IV-МК № 007431).

21.06.2017 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 6,545 умовних кадастрових гектарів за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні голови фермерського господарства "Зоря" ОСОБА_2. До заяви додавалася згода ОСОБА_2 від 09.03.2017 р. на вилучення з постійного користування та безоплатну передачу у власність позивачу земельної ділянки площею 6,545 умовних кадастрових гектарів.

Листом від 07.08.2017 р. відповідач повідомив позивача про те, що місце розташування бажаної земельної ділянки відсутнє в переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність у ІІІ кварталі 2017 р. відтак, відповідач не вбачає за можливе задовольнити заяву позивача, що не позбавляє останнього права звертатися з відповідною заявою повторно.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Громадянам для ведення фермерського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).

Частиною 1 ст. 116 ЗК України, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно ч. 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Разом з тим, ч. 5 ст. 116 ЗУ України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У відповідності до ч. 6-7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У той же час, особливості безоплатної передачі земельних ділянок членам фермерських господарств врегульовані ст. 32 ЗК України, згідно якої громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Право члена фермерського господарства на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок (приватизація) також закріплене в ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Зокрема, згідно ч. 2 вказаної статті, зміст якої відповідає положенням ч. 1 ст. 32 ЗК України, членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Таким чином, право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із зазначених земель має кожен член фермерського господарства, незважаючи на те, що земельна ділянка надана в постійне користування для ведення фермерського господарства його голові. Виключення становлять лише випадки, коли члени фермерських господарств раніше набули права на земельну частку (пай).

З огляду на викладене, суд вважає протиправною відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену в листі від 07.08.2017 р. В даній частині позовні вимоги слід задовольнити.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. № 413, оскільки вказаною постановою затверджена Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Стратегія є планом щодо вдосконалення використання та охорони земель в Україні та містить лише загальні положення, не зачіпаючи особливості розпорядження землями фермерських господарств, водночас норми ЗК і Закону України "Про фермерське господарство" мають вищу юридичну силу в частині надання земель фермерських господарств. Питання реалізації позивачем права на безоплатну приватизацію земельної ділянки в минулому, відповідачем не досліджувалося і не стало підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

У той же час, не належить задоволенню вимога позивача про зобовязання відповідача надати дозвіл на розробку відповідного проекту землеустрою, оскільки повноваження відповідача в частині надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу. Дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли в межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення. В свою чергу, у суду відсутні повноваження зобов'язати керівника органу державної влади прийняти конкретне рішення або утриматись від його прийняття.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Позивач надав суду квитанцію про сплату судового збору в сумі 640 грн. Таким чином, присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати в сумі 320 грн.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 6,545 умовних кадастрових гектарів за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні голови фермерського господарства "Зоря" ОСОБА_2.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Присудити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір у сумі 320 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н.В. Лісовська