Рішення № 69334489, 04.10.2017, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/929/17

Провадження №2/190/539/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року м.Пятихатки

Пятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого-судді Легкошерст Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П'ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07 серпня 2017 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізінгу № 3244, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є транспортний засіб «SKODA RAPID», за умовами якого лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. Умовами договору передбачено, що за організацію договору після укладення договору лізінгоодержувач сплачує на користь Лізингодавця комісію, а саме 10% від вартості предмета Договору. На виконання умов договору ним було сплачено 35000 грн.. Вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права споживача, даний договір укладений для нього на вкрай невигідних умовах, так предметом договору є транспортний засіб «SKODA RAPID», без визначення його індивідуальних ознак, тобто відповідачем не надано достовірної інформації про основні технічні характеристики транспортного засобу; правочин вчинений відповідачем нотаріально не посвідчений.

У звязку з вищевикладеним, просив визнати укладений між ними договір фінансового лізінгу№ 3244 від 07 серпня 2017 року, недійсним, стягнути з відповідача безпідставно отримані ними кошти в розмірі 35000 грн. та сплачені ним судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву з проханням справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» в судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали до суду заперечення, в якому просили у задоволенні позову відмовити, посилачись на те, що позивач був ознайомлений з усіма умовами договору, в договорі, всі умови були погоджені з позивачем, тому підстав для визнання його умов несправедливими, а договору недійсним немає. Крім того нотаріальне посвідчення договору лізингу не є обовязковим, так само, відповідач не потребує ліцензії, оскільки не здійснює адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а займається фінансовим лізингом відповідно до положень Закону України «Про фінансовий лізинг», тому підстави для задоволення позову відсутні.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 07 серпня 2017 року ОСОБА_1 та товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» підписали договір № 3244 фінансового лізингу/а.с.20-27/. Предметом лізингу є транспортний засіб «SKODA RAPID».

Пунктом 8.2 договору визначено, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 13332,88 доларів США з урахуванням ПДВ. На дату укладення договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 346655 грн., однак остаточна вартість предмету лізингу залежить від курсу долара або зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця (пункти 8.3 договору).

За умовами договору комісія за організацію договору являє погоджений сторонами відсоток від вартості Предмету Лізінгу у розмірі 10%, який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Комісія за організацію Договору входить до складу обовязкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобовязаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу (пункт 9.1 Договору).

На виконання договору позивач сплатив на банківський рахунок відповідача комісію за організацію договору в розмірі 35000 грн., що підтверджується копією квитанції 0.0.822003321.1 від 07.08.2017 року/а.с.18/.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( ч. 2 і ч.3 ст.215 ЦК України ).

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

У спірному договорі фінансового лізингу ( п. 12.1 ) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Зокрема, відповідно до п. 12.2 договору максимальний строк повернення грошових коштів становить 30 банківських днів з моменту отримання лізингодавцем заяви лізингоодержувачу про розірвання договору із зазначенням власних банківських реквізитів, згідно яких повинні бути перераховані грошові кошти, проте відповідальність лізингодавця за прострочення повернення грошових коштів договором не передбачена.

Разом з тим пунктом 12.5 договору передбачено, що лізингоодержувач за несвоєчасне внесення лізингових платежів сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного Банку України, від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного лізингового платежу, до дня фактичної оплати цього лізингового платежу включно.

Також суд зазначає, що пунктом 10.12 договору встановлена умова, що дострокове погашення лізингових платежів може відбуватися не раніше ніж через 12 місяців після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, що є обмеженням права споживача на дострокове виконання своїх зобов'язань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що такі умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, є несправедливими, завдають шкоди споживачеві, а їх наявність в договорі порушує принцип добросовісності, що є підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи такий дозвіл (ліцензія) відсутній.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року у справі №6-648 цс 16.

Доказів того, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, було нотаріально посвідчено, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є законними та обгрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати позивача в сумі 640 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити.

Визнати договір фінансовоголізінгу № 3244, укладений 07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» - недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корпус 57, оф. 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 35000 грн. (тридцять пять тисяч), завданих збитків у вигляді комісії за організацію угоди та сплачений судовий збір у розмірі 640 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області через П'ятихатський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Стороною яка не приймала участь в судовому засіданні апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя Ю.В. Легкошерст