Рішення № 68239934, 07.08.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.08.17р. Справа № 904/6545/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (м. Київ)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дім Страхування" (м. Дніпро)

про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 8 644 грн. 03 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дніпроінмед" (далі - відповідач) матеріальну шкоду в порядку регресу у загальному розмірі 8 644 грн. 03 коп.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АТК № 220058 від 13.11.2013, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, було виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Peugeot", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Так, у позовній заяві позивач зазначає, що відповідальність водія транспортного засобу "ВАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, з вини якого відбулася дорожньо-транспортна пригода, застрахована у відповідача на підставі полісу № АЕ/2037450 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з урахуванням чого позивач вважає, що обов'язок з відшкодування збитків у даному випадку покладається на відповідача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016 (суддя Петренко Н.Е.) замінено відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Дніпроінмед" на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Дім Страхування", в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України, позов задоволено у повному обсязі та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дім Страхування" на користь Приватного акціонерного товариства "Просто-страхуваня" страхове відшкодування у розмірі 8 644 грн. 03 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2017 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2017, розгляд справи призначено судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2017 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.07.2017.

Представники сторін у судове засідання 19.07.2017 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, витребуваних судом документів не надали.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеними обставинами, ухвалою суду від 19.07.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 07.08.2017.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.суду 43617/17 від 04.08.2017), в яких він зазначив таке:

- звіт з оцінки вартості транспортного засобу № 7063/9782, складений у відповідності до статті 22 та статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого розраховано коефіцієнт зносу - 0,36, та розраховано вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту зносу 16 264 грн. 59 коп.;

- виплата страхового відшкодування проходила на підставі розрахунку, складеного страховою компанією, при розрахунку вартості ремонтних робіт враховувалась вартість б/у деталей на заміну, на які знос не нараховується оскільки вони не нові, крім того, до їх вартості не включене ПДВ, оскільки вони не нові, таким чином, була знижена вартість ремонту. Даний розрахунок відповідає умовам договору добровільного страхування та був погоджений зі страхувальником;

- відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

- у будь-якому випадку експертне дослідження було проведено - Звіт з оцінки вартості транспортного засобу № 7063/9782, але АТ "Просто-страхування" здійснило виплату у меншому розмірі ніж було розраховано у експертизі - не 16 264 грн. 59 коп., а 9 154 грн. 03 коп. після вирахування франшизи за договором добровільного страхування;

- відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки;

- таким чином АТ "Просто-страхування" не може вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування у розмірі оціненої шкоди - 16 264 грн. 59 коп., оскільки фактичні витрата АТ "Просто-страхування" склали лише 9 154 грн. 03 коп.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 07.08.2017 вдруге не з'явилися, про день час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями, які підтверджують факт отримання ухвали суду від 19.07.2017: позивачем - 26.07.2017 та відповідачем - 26.07.2017.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд приходить до висновку, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, крім того, позиція позивача викладена ним у позовній заяві та додаткових поясненнях від 04.08.2017, а позиція відповідача викладена у заяві від 23.09.2016, в якій він просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача та відмовити у задоволенні позову повністю (а.с.66-67).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

У порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07.08.2017 оголошувалася вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 13.11.2012 між Приватниим акціонерним товариством "Просто-страхування" (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_1 (далі страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № 220058, предметом якого є майновий інтерес, пов'язаний з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом автомобілем НОМЕР_3; строк дії договору з 14.11.2012 по 13.11.2013 (а.с.8).

11.01.2013 о 17 год. 00 хв. сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), а саме: водій ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом ВАЗ д.н.з. НОМЕР_4 на вул. Нова Кільцева дорога в м. Києві, не врахував стану проїзної частини, не обрав безпечну дистанцію, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, чим порушив пункт 13.1. Правил дорожнього руху України.

В результаті ДТП автомобіль НОМЕР_3 було пошкоджено, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9141520 (а.с.15).

Згідно з постановою Подільського районного суду міста Києва від 15.02.2013 у справі № 758/841/13-п встановлено, що ДТП відбулася внаслідок порушенням водієм ОСОБА_2 пункту 13.1. Правил дорожнього руху України, в результаті чого останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала транспортним засобом ВАЗ д.н.з. НОМЕР_4, була застрахована в ПрАТ СК "Дніпроінмед" (правонаступником якого є ПрАТ "Страхова компанія "Дім Страхування") відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ 2037450 (з обумовленими франшизою у розмірі 510 грн. 00 коп. та лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну у розмірі 50 000 грн. 00 коп.).

Відповідно до звіту з оцінки транспортного засобу № 7063/9782 від 22.02.2013 вартість матеріального збитку (з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових ДТХ та величини ВТВ) завданого власнику автомобіля НОМЕР_3 внаслідок пошкодження при ДТП складає 16 264 грн. 59 коп.

Відповідно до розрахунку страхового відшкодування позивача, страхового акту від 13.05.2013 розмір страхового відшкодування (розрахований на підставі калькуляції/рахунку СТО) без урахування коефіцієнта зносу транспортного засобу склав 9 154 грн. 03 коп.

Згідно з видатковим касовим ордером від 14.05.2013 ОСОБА_1 виплачено 6 844 грн. 03 коп. страхового відшкодування (частина страхового відшкодування у розмірі 2 310 грн. 00 коп. зарахована у погашення несплаченої частини страхової премії шляхом взаємозаліку з ЦП-7 в м. Києві АТ "Просто-Страхування"). Всього фактичні витрати позивача склали 9 154 грн. 03 коп.

Причиною виникнення спору у справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача (який застрахував цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу) на користь позивача 8 644 грн. 03 коп. виплаченого страхового відшкодування на користь потерпілої особи (9154,03 грн. за вирахуванням 510,00 грн. франшизи).

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, у даному випадку виникли відносини суброгації, а саме: перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. При суброгації нове зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 Цивільного кодексу України), а також статтею 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а для суброгації відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування.

З огляду на приписи частини першої статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Зважуючи на викладене, саме положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, зокрема ПрАТ "Просто-Страхування", виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора по відношенню до ПрАТ СК "Дніпроінмед" (правонаступником якого є ПрАТ "Страхова компанія "Дім Страхування"), яке застрахувало цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу.

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові - ПрАТ "Просто-Страхування", який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (у даному випадку, це ПрАТ "Страхова компанія "Дім Страхування"), тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справи № 6-2471цс15).

Отже, суд приходить до висновку про наявність порушеного права позивача, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

У вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, суд виходить із наступного.

Так, 03.03.2015 ПрАТ "Просто-Страхування" звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області із позовною заявою про відшкодування шкоди, відповідачами по якій були ПрАТ СК "Дніпроінмед" та ОСОБА_2 (заподіювач шкоди).

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30.04.2015 позов задоволено та стягнуто з ПрАТ СК "Дніпроінмед" на користь ПрАТ "Просто-Страхування" суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 8 644 грн. 03 коп.; з ОСОБА_2 - 510 грн. 00 коп.; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 08.07.2015 рішення суду першої інстанції скасовано у частині вирішення позову, пред'явленого до ПрАТ СК "Дніпроінмед" та ухвалено нове рішення про відмову у позові до ПрАТ СК "Дніпроінмед"; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

13.04.2016 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу, якою рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо вимог до ПрАТ СК "Дніпроінмед" скасовано, провадження у справі в цій частині закрито; рішення судів в частині стягнення коштів з ОСОБА_2 було залишено без змін.

Відповідно до зазначеної ухвали суду підставою для закриття провадження у справі в частині вимог до ПрАТ СК "Дніпроінмед" стало те, що розгляд позовних вимог ПрАТ "Просто-Страхування" до ПрАТ СК "Дніпроінмед" віднесено до юрисдикції господарських судів.

В даному випадку, суд зазначає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду сплив, у зв'язку з тим, що перебіг позовної давності не переривається поданням позову з порушенням правил підвідомчості.

Водночас, господарський суд вважає, що описані вище обставини є поважними причинами пропуску позовної давності, оскільки під час розгляду вказаного вище спору судами загальної юрисдикції закінчення справи відбувалося із винесенням рішень по суті спору і лише 13.04.2016 провадження у справі у відповідній частині було закрито у зв'язку з непідвідомчістю спору судам загальної юрисдикції.

Отже, у даному випадку суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

З огляду на викладене, суд відзначає, що подання позову з порушенням правил підвідомчості справи не перериває перебігу позовної давності, проте, враховуючи наявність поважних причин пропуску позивачем позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача.

Посилання відповідача в процесі первісного розгляду даної справи судом на те, що у рішенні апеляційного суду Вінницької області від 08.07.2015 було зазначено про порушення позивачем правил підвідомчості, у зв'язку з чим позивач був обізнаний про це ще з 08.07.2015, не знайшли свого підтвердження за матеріалами справи, оскільки апеляційний суд Вінницької області розглянув зазначені позовні вимоги по суті з відмовою у позові у відповідній частині, а не закрив провадження у справі з посиланням на непідвідомчість спору судам загальної юрисдикції.

Водночас, скасовуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 у даній справі, Вищий господарський суд України відзначив, що задовольняючи позов у повному обсязі ні місцевий господарський суд, ані апеляційний господарський суд не звернули уваги на те, що відповідно до пункту 2.1. статті 2 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак спеціальні норми Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1. статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4., 32.7. статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, повязану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1. статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обовязку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, повязаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у звязку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обовязок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000 грн. 00 коп.) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у звязку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи (аналогічну позицію викладено у постанові ВСУ від 22.03.2017 зі справи № 910/3650/16).

В той же час, звіт з оцінки вартості транспортного засобу № 7063/9782, складений у відповідності до статті 22 та статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого розраховано коефіцієнт зносу - 0,36, та розраховано вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту зносу 16 264 грн. 59 коп. (а.с.20-21).

При цьому, виплата страхового відшкодування здійснювалася на підставі розрахунку, складеного страховою компанією, при розрахунку вартості ремонтних робіт враховувалась вартість б/у деталей на заміну, на які знос не нараховується оскільки вони не нові, крім того, до їх вартості не включене ПДВ, оскільки вони не нові, таким чином, була знижена вартість ремонту. Даний розрахунок відповідає умовам договору добровільного страхування та був погоджений зі страхувальником.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Так, експертне дослідження було проведено (Звіт з оцінки вартості транспортного засобу № 7063/9782), але АТ "Просто-страхування" здійснило виплату у меншому розмірі ніж було розраховано у експертизі - не 16 264 грн. 59 коп., а 9 154 грн. 03 коп.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обов'язку відповідача відшкодувати затрати по виплаті страхового відшкодування в сумі 8 644 грн. 03 коп., у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення суми страхового відшкодування у розмірі у розмірі 8 644 грн. 03 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дім Страхування" (49101, м. Дніпро, вулиця Короленко, будинок 21; ідентифікаційний код 21870998) на користь Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (04050, м.Київ, вулиця Герцена, будинок 10; ідентифікаційний код 24745673) страхове відшкодування у розмірі 8 644 грн. 03 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.08.2017.

Суддя ОСОБА_3