Ухвала суду № 66056407, 14.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 821/1472/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт-Херсон» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт-Херсон» до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродукт-Херсон» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення рішення № 0001581422 від 09.09.2016 року з донарахування податку на додано вартість у сумі 65460 грн. та штрафних санкцій у сумі 32730 грн., №0001591422 від 09.09.2016 року, яким позивачу збільшено суму податку на прибуток у сумі 58914 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 29457 грн. та скасувати їх.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про задоволення заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.08.2016 року посадовою особою відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Агропродукт - Херсон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2014 рік та податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» за листопад, грудень 2014 року, подальшого використання, придбаних у платника податків товарно-матеріальних цінностей (товарів) та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності, за результатами якої складений акт № 92/21-22-14-06/335906 від 25.08.2016 року.

Відповідно до висновків зазначеного акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Агропродукт-Херсон»: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду (ряд.20.2 Податкової декларації з ПДВ за листопад 2014 року) на суму 23286 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (ряд.18-ряд.21) (ряд.25 Податкової декларації з ПДВ за грудень 2014р.) на суму 65460 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 58914 грн.

На підставі висновків наведеного акту перевірки відповідачем 09.09.2016 року винесені податкові повідомлення-рішення: № 0001581422, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 98190 грн., в тому числі, за основним платежем - 65460 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 32730 грн.; № 0001591422, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 88371 грн., в тому числі, за основним платежем - 58914 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 29457 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання та відмовляючи у задоволенні заявлених вимог позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що надані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами ознак фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог позивача з огляду на викладене.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.

Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться:

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Крім того, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. Фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Також, з наведеного вбачається, що первинні документи, на підставі яких підприємством формуються валові витрати та податковий кредит, повинні бути складені у встановленому законом порядку та бути підписані уповноваженою на то особою. Підписання первинних документів, податкової накладної уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операцій надає документу юридичну значимість, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ, як юридично дефектний, не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському та податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит та формування витрат).

Підписання первинних та податкових накладних не уповноваженими особами позбавляє такі документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Таким чином, відсутність сукупності зазначених чинників, з якими Податковий кодекс України, пов'язує можливість формування платником податків податкового кредиту та витрат, у т.ч. недоведеність фактичного (реального) виконання операцій, відсутність складених та підписаних уповноваженими особами постачальника первинних документів та податкових накладних на підтвердження фактично вчинених операцій (підписання первинних документів не уповноваженими (невідомими) особами), виключає можливість формування податкового кредиту з ПДВ та витрат навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів (у т.ч. податкових накладних).

Як встановлено під час оскаржуваної перевірки та підтверджується матеріалами справи, позивачем сформовані витрати та податковий кредит за рахунок операцій з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн».

Так, згідно матеріалів справи, 11.11.2014 року позивачем був укладений договір К № 691114 з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», в особі ОСОБА_3, за яким продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар - висівки пшеничні.

Також, вказаним договором, з урахуванням додаткових угод, передбачено, що оплата здійснюється при отриманні товару в пункті постачання та факсокопій наступних документів: рахунок на оплату, видаткова та податкова накладна, довідка про походження товару від виробника, довідка про походження товару від продавця, оригінали документів: посвідчення якості від лабораторії виробника, товарно-транспортна накладна. При поставці товару продавець зобов'язаний надати наступні документи: документ, що підтверджує якість товару, видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, довідку про походження товару від виробника, довідку про походження товару від продавця.

Проте, позивачем не надано наведений перелік документів на підтвердження вказаних господарських операцій, а надав лише на підтвердження виконання умов зазначеного договору: видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, посвідчення якості, платіжні доручення.

При цьому, як встановлено в ході проведеної перевірки та підтверджено під час апеляційного розгляду, у наданих копіях якісних посвідчень вказано, що відправником висівок пшеничних є ТОВ «Домінанта-СМ», а не ПП «Євро Агро Дістріб'юшн».

Тобто, ані під час проведення перевірки, ані під час судового розгляду справи позивачем не надано документів, що підтверджують якість постановленого товару саме ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», обов'язковість надання якого передбачено договором.

Також, надані позивачем ТТН не містять повної адреси пункту навантаження, тобто не вказано, де саме здійснювалась вказана господарська операція.

Так само в наданих додаткових угодах та видаткових накладних не вказано, де саме, та, з яких складів відбувалось вивантаження спірного товару.

Більш того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, договір К № 691114 від 11.11.2014 року, який укладений позивачем з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні підписані від імені директора ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» ОСОБА_3

Разом з тим, як встановлено в ході оскаржуваної перевірки, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/4704/16-к ОСОБА_3 - засновника та директора ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» визнано винним у вчинені кримінального злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, - співучасть в формі пособництва по створенню суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

Зазначений вирок набрав законної сили.

У вказаному вироку, зокрема, встановлено, що у квітні 2014 року у невстановлений день та час ОСОБА_3, знаходячись у м. Нікополь, домовився з невстановленими особами про реєстрацію на його ім'я в органах державної влади за винагороду суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» (код ЄДРПОУ 39192703) без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, з метою пособництва при прикритті незаконної діяльності невстановлених осіб. ОСОБА_3 з невстановленими слідством особами домовились про підписання останнім статутних та інших документів по реєстрації на його ім'я ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», при цьому, невстановлені особи повідомили ОСОБА_3 про те, що до діяльності вказаного підприємства він не буде мати ніякого відношення, а лише буде рахуватись власником, директором, контроль за фінансово-господарською діяльністю ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» будуть здійснювати інші особи. 23.04.2014 року невстановлені особи приїхали у м. Нікополь та повідомили ОСОБА_3 про необхідність підписання реєстраційних документів ПП «Євро Агро Дістріб'юшн». Далі, перебуваючи 23.04.2014 року в денний час доби в невстановленому місці у м. Нікополь ОСОБА_3, достовірно знаючи, що здійснює реєстрацію підприємств без наміру зайняття підприємницькою діяльністю, яка передбачена статутом ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, знаючи, що здійснює реєстрацію ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» для прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, та він у цілому набуває право власності на підприємство, реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на пособництво у реєстрації фіктивного підприємства - ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», підписав у присутності невстановлених слідством осіб статут ПП «Євро Агро Дістріб'юшн». Крім того, невстановлені особи 23.04.2014 року повідомили ОСОБА_3 про необхідність прибути для нотаріального посвідчення реєстраційних документів ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» в приміщення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, на що ОСОБА_3 дав свою добровільну згоду. Далі 23.04.2014 року ОСОБА_3, перебуваючи в денний час доби в приміщенні приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, достовірно знаючи, що здійснює нотаріальне посвідчення ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» без наміру зайняття підприємницькою діяльністю, яка передбачена статутом підприємства, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, знаючи, що здійснює нотаріальне посвідчення ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» для прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, та він у цілому набуває право власності на підприємство, реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на пособництво у фіктивному підприємництві, надав на нотаріальне посвідчення приватному нотаріусу статут ПП «Євро Агро Дістріб'юшн». Також, ОСОБА_3 у присутності невстановлених осіб підписав статут ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» від 23.04.2014 року, рішення власника ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» від 23.04.2014 року, яким призначив себе на посаду директора підприємства та реєстраційну картку ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» від 24.04.2014 року усвідомлюючи, при цьому, що документи будуть використано з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, а саме здійснення безтоварних операцій, оформлення фіктивних угод без наміру їх подальшого виконання та іншого. Після підписання реєстраційних документів ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» ОСОБА_3 передав повний пакет документів зазначеного підприємства невстановленим особам, для реєстрації в Дніпропетровському міському управлінні юстиції. Підписання ОСОБА_3, за участі невстановлених осіб, зазначених документів ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», дало змогу здійснити реєстрацію підприємства - ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» в Дніпропетровському міському управлінні юстиції 24.04.2014 року під № 12241020000068852.

Вироком суду, що набрав законної сили, встановлено, що діяння ОСОБА_3 по співучасті у формі пособництва у створенні юридичної особи - ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» здійснювалась в порушення нормативно-правових актів України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємництва, а саме: ст. 1 Закону України «Про підприємництво», п. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», ст.ст 81, 87 Цивільного кодексу України, ст.ст. 56, 57, 89 Господарського кодексу України, ст.ст. 8, 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

З огляду на викладене, наведеним вироком суду, що набрав законної сили, встановлено, що вказаними діями ОСОБА_3 вчинив злочин передбачений ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме, співучасть в формі пособництва по створенню суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

Також, зі змісту вказаного вироку суду вбачається, що в судовому засіданні обвинувачений свою вину у скоєному злочині визнав у повному обсязі, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, у скоєному розкаявся.

В силу ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищенаведене у сукупності є підставою вважати непідтвердженими первинними документами витрати та податковий кредит сформовані позивачем на підставі документів, виписаних директором ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» ОСОБА_3, а також свідчать про відсутність здійснення реальних господарських операцій ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» з позивачем, і, як наслідок, відсутність у позивача права на формування витрат та податкового кредиту за рахунок таких операцій.

Доводи апелянта, про те, що він діяв добросовісно, а відтак у відповідача не має правових підстав для позбавлення останнього право на податковий кредит та формування витрат, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, сторони договору, в тому числі купівлі-продажу, зобов'язані знати про повноваження свого контрагента, тобто вчинити дії щодо перевірки повноважень осіб, які від його імені укладають договори та виконують його. Платник не може вважатися добросовісним, якщо при виборі контрагента він не проявив необхідного ступеня обережності шляхом перевірки наявності повноважень у особи, яка вчиняє юридично значимі дії та підписує документи від імені контрагента.

В даному випадку позивач не скористався своїм правом забезпечити документальне підтвердження відомостей, зазначених у первинних документах, тим самим взявши на себе ризик негативних наслідків своєї бездіяльності, зокрема, таких як неможливість документально підтвердити права на податковий кредит та формування витрат.

Також, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Висновки суду апеляційної інстанції у даній справі узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 21.01.2011 року, від 05.03.2012 року, від 01.12.2015 року справи №№ 21-37а10, 21-421а11, 826/15034/14.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт-Херсон» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт-Херсон» до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець