Ухвала суду № 64970980, 23.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/7426/16-ц Номер провадження 22-ц/775/361/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Канурної О.Д.,

суддів: Космачевської Т.В., Санікової О.С.

секретар Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що він з 1997 року по 2011 рік перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська». 10 лютого 2000 року під час виконання трудових обов'язків з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму - відривні краєві переломи тіл L3, L4 хребту. В подальшому внаслідок отриманої травми у нього виникло захворювання - посттравматичний поперековий/крижовий радикуліт.

Відповідно до висновку МСЕК від 02.08.2000 року позивачу вперше було встановлено 25% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК повторно від 11.08.2016 року позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності, з яких 40% по трудовому каліцтву від 10.02.2000 року і 25% по трудовому каліцтві від 12.06.2012 року, третя група інвалідності.

Внаслідок отриманої травми позивач переніс та продовжує переносити значні фізичні та душевні страждання, продовжує лікуватися по наступний час. Внаслідок отриманого захворювання погіршився стан його здоров'я, він є інвалідом третьої групи і не може працювати в шахті, внаслідок чого не може забезпечувати свою родину на належному матеріальному рівні.

Просив суд стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на його користь 40000 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 січня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 2550 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь держави судовий збір в розмірі 640, 00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 і оскаржив його в апеляційному порядку.

Позивач вважає вказане вище рішення суду незаконним, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив норми матеріального права. Просить апеляційний суд змінити рішення суду першої інстанції, стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на його користь 40000 грн.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з'явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача - Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» не з'явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

В судове засідання апеляційного суду представник третьої особи - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Красноармійські не з'явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

Частиною 2 статті 305 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 під час перебування у трудових правовідносинах з ДП «ВК «Краснолиманська», виконуючи трудові обов'язки на виробництві 10.02.2000 року був травмований.

02.08.2000 року позивач був вперше оглянутий на МСЕК, йому було встановлено 25% втрати професійної працездатності за травмою від 10.02.2000 року, дата переогляду 02.08.2002 року.

Згідно повторного огляду МСЕК від 11.08.2016 року позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності, з них 40% по трудовому каліцтву від 10.02.2000 року та 25% по трудову каліцтву від 12.06.2012 року, третю групу інвалідності безстроково.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в зв'язку з травмою на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, був здоровою працездатною людиною, втратив згідно першого огляду МСЕК 25% працездатності за травмою на виробництві, що мала місце 10.02.2000 року, в подальшому згідно повторному огляду МСЕК відсоток збільшено до 40%. Після втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що тягнуть за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими, спостерігається критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина.

Відповідно до статті 440-1 ЦК УРСР (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) передбачено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Пунктом 13 вказаної вище Постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що внаслідок тривалості правовідносин та зміни правових норм, які їх регулювати виникла колізія, яка полягає в тому, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди перевищує встановлений граничний розмір, що є нелогічним і вказана колізія була врегульована висновком Верховного Суду України по справі № 6-188цс14, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до правової позиції у справі за № 6-188цс14 Постанови Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року вказано, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 440-1 ЦК УРСР та пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила), необхідно враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день установлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності, при цьому необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи та враховувати засади справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, вперше висновком МСЕК від 02.08.2000 року потерпілому було встановлено 25% втрати професійної працездатності, але на 02.08.2000 року пунктом 11 Правил передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподаткований мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

В абзац п'ятий пункту 11 Правил згідно з постановою КМУ від 03.10.97 року № 1100 внесені зміни, а саме: розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі двохсот мінімальних розмірів заробітної плати змінено на 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції вірно визначився з розміром заподіяної моральної шкоди потерпілому.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б підстави для проведення апеляційним судом переоцінки, зробленої судом першої інстанції, в апеляційному суді не наведено та нових доказів не надано.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведенного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 січня 2017 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: