Ухвала суду № 64818993, 15.02.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

_________копія:_

У Х В А Л А

Іменем України

15 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

судді-доповідача: Шпинти М.Д.,

суддів: Гладкого С.В., Полюховича О.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №1201 відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Підлозці, Млинівського р-ну, Рівненської обл., громадянина України, який народився та проживає в АДРЕСА_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст.128 КК України;

за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Остапенка Володимира Сергійовича, на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року;

За участі:

секретаря с/з - Міщук Л.А.

прокурора - Теслюка В.І.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

захисника-адвоката - Остапенка В.С.,

законного представника потерпілого - ОСОБА_5,

ВСТАНОВИЛА:

У поданій апеляційній скарзі адвокат Остапенко В.С. просить вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року відносно ОСОБА_2 змінити та призначити останньому більш м'яке покарання за вчинення злочину, передбаченого ст.128 КК України, а саме у виді виправних робіт на строк два роки. Крім того, просить зменшити розмір шкоди в сумі 70000 (сімдесят тисяч) грн., стягнутої зі ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди до 20000 (двадцяти тисяч) грн.

Згідно вироку, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік. Строк відбуття покарання ОСОБА_2 встановлено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання. Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави в особі Рівненської обласної ради витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_6 в розмірі 16833 (шістнадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн. 93 (дев'яносто три) коп.. Цивільний позов ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 20454 (двадцять тисяч чотириста п"ятдесят чотири) грн. 01 коп., та моральну шкоду в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн..

В апеляційній скарзі захисник Остапенко В.С. вказує, що вирок суду неналежним чином вмотивований, що стосується призначеного покарання ОСОБА_2, зазначаючи, що судом не було враховано особу обвинуваченого, який раніше не судимий, по місцю проживання та роботи характеризується позитивно, що є підставами призначити покарання ОСОБА_2 без ізоляції його від суспільства, а саме у виді виправних робіт. Що стосується пред'явленого потерпілим цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди зі ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_6 в розмірі 70000 (семидесяти тисяч) грн. , то вважає, що така сума є явно завищеною та підлягає зменшенню. Також доводить, що відбуваючи покарання у виді обмеження волі, ОСОБА_2 буде позбавлений можливості відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду, згідно задоволених судом позовних вимог потерпілої сторони, на відміну від покарання у виді виправних робіт, у разі призначення такого судом апеляційної інстанції та відбуваючи яке, ОСОБА_2 зможе відшкодовувати процесуальні витрати та шкоду, завдану потерпілому внаслідок злочину.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката Остапенка В.С., законний представник потерпілого - адвокат ОСОБА_8 просить вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року відносно ОСОБА_2 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення. Зокрема вказує, що покарання, призначене ОСОБА_2 є справедливим, відповідає ступеню тяжкості, вчиненого ОСОБА_2 злочину та буде необхідним для його виправлення, зважаючи також на те, що ОСОБА_2 вину у вчиненні злочину не визнає. Щодо визначеної судом першої інстанції суми, яка підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого, то така сума враховує глибину душевних страждань потерпілого, а також те, що ОСОБА_2 відновити свій стан здоров'я до вчиненного ОСОБА_2 злочину вже не зможе та потребує постійного лікування по теперішній час.

За вироком суду, ОСОБА_2 07 липня 2015 року близько 01-ї год., перебуваючи в стані алкогольного спяніння, знаходячись на території поля, що на окраїні с.Іваничі, Костопільського р-ну, Рівненської обл., неподалік колишньої ферми, під час пустощів вискочив на плечі ОСОБА_6 внаслідок чого вони впали у невелику яму. В результаті вказаних вище необережних дій обвинуваченого ОСОБА_2, які спровокували вказане падіння, потерпілий ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, які в своїй сукупності відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Остапенка В.С. та обвинуваченого ОСОБА_2, які повністю підтримали подану захисником апеляційну скаргу та просили її задовольнити, змінивши вирок суду, думку прокурора та законного представника потерпілого - ОСОБА_5 про відмову в її задоволенні та залишення вироку суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_2 та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до таких висновків.

З матеріалів провадження вбачається, що дослідивши в судовому засіданні зібрані по справі докази, які були оцінені судом у сукупності, незважаючи на невизнання ОСОБА_2 своєї провини, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у нанесенні необережного середньої тяжкості тілесного ушкодження неповнолітньому потерпілому ОСОБА_6. Дії ОСОБА_2 за ст.128 КК України судом кваліфіковані вірно, і захисником Остапенком В.С. ці висновки суду не оспорюються.

Статтею 65 КК України визначено, що при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому, урахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_2 злочину, фізичний біль та психологічні страждання потерпілого ОСОБА_6, урахував особу винного ОСОБА_2, який злочин вчинив, перебуваючи у стані алкогольного сп"яніння, що визнано судом обставиною, яка обтяжує покарання, свою вину не визнав, у вчиненому не розкаявся та не надав матеріальної допомоги на лікування неповнолітньому потерпілому ОСОБА_6 та, беручи до уваги наслідки вчиненого діяння ОСОБА_2, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, призначив покарання ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ст.128 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

З такими висновками суду першої інстанції, погоджується і колегія суддів та вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання є таким, що за своїм видом і розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів і такі висновки захисник Остапенко В.С., за наведених в апеляційній скарзі доводів, не спростував та в ході розгляду апеляційної скарги про існування будь-яких нових обставин, які б надали змогу призначити ОСОБА_2 більш м'яке покарання, а саме - у виді виправних робіт, не вказав.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_2 на даний час працює у фізичної особи-підприємця та, відбуваючи покарання у виді обмеження волі буде позбавлений можливості відшкодовувати будь-яку шкоду ОСОБА_6, не можуть бути підставою для зміни вироку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та /або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Пунктом дев'ятим Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів встановила, що обвинувачений ОСОБА_2 станом на 15 лютого 2017 року не намагався відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду неповнолітньому потерпілому ОСОБА_6, тобто ставлення ОСОБА_2 до наслідків, що настали, та виправлення їх шляхом матеріального відшкодування потерпілому, має безініціативний характер.

Крім того, в ході розгляду апеляційної скарги, законний представник потерпілого показала, що обвинувачений в 2015 році, після зазначеної події, придбав собі автомобіль, однак завдану потерпілому шкоду не намагався відшкодувати.

Також матеріали кримінального провадження містять докази, що вказують на те, що ОСОБА_6 після вчинення ОСОБА_2 злочину, став інвалідом дитинства, як вбачається з копії посвідчення, доданого представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_8 до поданих заперечень на апеляційну скаргу.

А тому, вирішення судом цивільного позову, заявленого законним представником потерпілого про відшкодування моральної та матеріальної шкоди ґрунтується на вимогах ст.128 КПК України, ст.ст. 1167, 1168 Цивільного Кодексу України та роз'ясненнях, що містяться в п.п. 5, 9, 10, 17-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Визначений судом розмір відшкодувань у сумі 70000 (сімдесят тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди відповідає обсягу фізичних і душевних страждань потерпілого ОСОБА_6, понесених в результаті погіршення стану здоров'я, за результатами заподіяння йому необережного нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тяжкості вимушених змін у його житті, часу й зусиллям, необхідним для відновлення попереднього стану, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості.

Конкретних доводів щодо неправильності вирішення судом даного питання апеляційна скарга захисника Остапенка В.С. не містить.

Оскільки судовий розгляд проведений повно, висновки суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, то підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Пунктом першим ч.1 ст.407 КПК України, суду апеляційної інстанції надано право залишити без змін вирок суду першої інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року відносно ОСОБА_2 за ст.128 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Остапенка Олександра Сергійовича - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її ухвалення цим судом та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Суддя-доповідач - підпис М.Д. Шпинта

Судді: підписи С.В. Гладкий

О.І. Полюхович

Згідно з оригіналом: суддя-доповідач: М.Д.Шпинта