Ухвала суду № 64213147, 18.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/6723/15-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/49/17 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 4 18.01.2017

УХВАЛА

Іменем України

18 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

у вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом мотивуючи його тим, що йому на праві власності належить житловий будинок з будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

30.09.2008 позивач передав ТОВ «Аговиробничий комбінат» на підставі договору оренди житловий будинок в оренду строком з 01.10.2008 по 30.08.2009.

Орендар ТОВ «Аговиробничий комбінат» на умовах суборенди передав даний житловий будинок відповідачці ОСОБА_2. В даному договорі суборенди зазначені члени сім'ї ОСОБА_2, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, строк суборенди з 01.10.2008 по 30.08.2009.

Договір оренди житлового будинку, укладений між позивачем та ТОВ «Агровиробничий комбінат», закінчився 30.08.2009 і відповідно, договір суборенди укладений між ТОВ «Агровиробничий комбінат» та ОСОБА_2 закінчився 30.08.2009.

Проте, відповідачі ОСОБА_2, члени її сім'ї: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 продовжують безпідставно мешкати у належному позивачеві житловому приміщенні.

Тому просив усунути перешкоди у здійсненні позивачем права власності на майно, що складається з житлового будинку з будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, членів її сім'ї: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального чи процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішенням, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що спірну квартиру було виділено для проживання їй разом із сім'єю за рішенням профспілки АПФ «Хмільна» Київського державного заводу верстатів - автоматів в 1993 році, як працівнику підприємства. Окрім неї в цьому будинку мешкають її доньки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2. З часу вселення в будинок вона завжди оплачувала комунальні платежі, користувалась спірною квартирою, як власною, доглядала, підтримувала в належному стані. Крім того, вона є власником земельної ділянки площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку, відповідно до Свідоцтва про право власності від 24.06.2014 року. Вказує на необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо самоправного її вселення в будинок та безпідставного застосування ст. 116 ЖК України для її виселення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції, пославшись на положення ст. 391 ЦК України та ч. 3 ст. 116 Житлового кодексу України, дійшов висновку про те, що відповідачі проживають у спірному житловому приміщенні, яке належить позивачу на праві власності, без відповідної правової підстави, а тому підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2006 року, укладеного між ТОВ «Агровиробничий комбінат» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Селіверстовим В.О., зареєстрованого в реєстрі за № 14510, на праві власності належить житловий будинок з будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 119-120)

30.09.2008 між позивачем, як орендодавцем, та ТОВ «Агровиробничий комбінат», як орендарем, було укладено договір оренди житлового будинку, згідно умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає для тимчасового проживання направлених орендарем на умовах суборенди житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, строком з 01.10.2008 по 30.08.2009. (а.с. 116-118)

01.10.2008 між ТОВ «Агровиробничий комбінат» та ОСОБА_2 було укладено договір суборенди житлового будинку, згідно умов якого суборендар передає, а суборендар приймає в суборенду для тимчасового проживання ? житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, строком з 01.10.2008 по 30.08.2009. Згідно п.1 договору у вказаній 1/2 житлового будинку з суборендарем будуть проживати: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.(а.с. 114-115)

Строк дії договору оренди житлового будинку, укладеного між позивачем та ТОВ «Агровиробничий комбінат» закінчився 30.08.2009р., тому відповідно, договір суборенди, укладений між ТОВ «Агровиробничий комбінат» та ОСОБА_2, закінчився 30.08.2009.

Встановлено також, що на момент звернення до суду із вказаним позовом відповідачі продовжують проживати у спірному житловому приміщенні.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму . До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 64 ЖК Української СРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В доводах апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 зазначала, зокрема, що вона була вселена в спірне житлове приміщення в 1993 році на підставі виписки з протоколу АПФ «Хмільна» Київського державного заводу верстатів - автоматів, як працівнику підприємства для проживання сім'єю.

Колегія суддів не приймає зазначені доводи, як підставу для скасування рішення, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства (в редакції станом на 1993 рік) профспілковий комітет не був наділений повноваженнями розпоряджатись спірним житловим приміщенням. Так, главою 3 Житлового кодексу України встановлено порядок віднесення і користування службовими житловими приміщеннями. Так, відповідно до ст. ст. 118, 121, 122 Житлового кодексу України, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_2 не отримувала ордер на зайняття будинку АДРЕСА_1 та займає його самоправно.

Відповідно до положень ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частиною 3 ст. 116 ЖК України встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Доводи відповідача ОСОБА_2 щодо неможливості її виселення у зв'язку з оформленням нею права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки спірні правовідносини жодним чином не пов'язані із правом власності на земельну ділянку.

Крім того, факт реєстрації відповідача ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні також не є правовою підставою в розумінні чинного житлового законодавства для вселення у житлове приміщення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про виселення підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного, висновок суду відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального і процесуального права, які ним правильно застосовані.

При цьому, доводи скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтею 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: