Ухвала суду № 63603095, 21.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4297/16-ц 21.12.2016 21122016 21.12.2016

Провадження №22-ц/784/2700/16

Справа номер 489/4297/16-ц

Провадження номер 22-ц/784/2700/16 Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 21 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Локтіонової О.В.,

суддів: Довжук Т.С., Колосовського С.Ю.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника відповідача ОСОБА_5

ОСОБА_6

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2016 року, ухвалене за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що вона мала попередню домовленість з відповідачкою, яка була цивільною дружиною її померлого сина ОСОБА_7, про те, що вона буде її доглядати.

Бажаючи укласти з відповідачкою договір довічного утримання, вона помилково уклала 01 червня 2011 року договір дарування належних їй 5/6 часток квартини №46 по вул.Поздовжня дванадцята, 47 в м. Миколаєві.

ОСОБА_3 зазначала, що після укладення вказаного договору відповідачка не прийняла дарунок, оскільки не проживала у даній квартирі та не вчинила будь-яких дій, які б свідчили про прийняття квартири у дар.

Натомість позивачка у квартирі як проживала до укладання договору, так і проживає донині, іншого житла немає.

Вважаючи, що при укладанні договору дарування, вона припустилася помилки щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, позивачка просила визнати недійсним договір дарування 5/6 часток вищевказаної квартири, укладений 01 червня 2011 року між нею та відповідачкою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір дарування 5/6 часток квартири АДРЕСА_1, укладений 01 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 за реєстровим номером 2047. З відповідачки на користь ОСОБА_3 стягнуто судовий збір в сумі 551 грн.20 коп. Скасовано заходи забезпечення позову.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення скасувати, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка вчинила правочин під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 05 травня 1971 року позивачка зареєстрована та проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. в м.Миколаєві (а.с.8,14).

09 лютого 2001 року помер ОСОБА_9, який є чоловіком позивачки, а 04 та 05 липня 2010 року померли її сини ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.9-11).

Після їх смерті, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14.07.2006 р. та свідоцтв про право на спадщину за законом від 08 лютого 2011 року №№176 та 179 позивачці стало належати 5/6 часток квартири АДРЕСА_1.

01 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 укладено договір дарування вищевказаних часток квартири (а.с.12-13).

Після укладання вказаного договору відповідно до довідки ЖКП «Південь» від 12.06.2012 р. ОСОБА_5 хоч і є власником спірної квартири, але в ній не зареєстрована та не проживає, натомість позивачка і зареєстрована і проживає.

Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 пояснили суду, що позивачка не мала наміру укладати договір дарування. Вона розповідала їм про бажання укласти договір, за яким відповідачка буде доглядати за нею до смерті, а після цього отримає її частку квартири.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно з ст.ст.229233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставоюдля визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_3, як людина похилого віку, за станом здоровя потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилася на передачу 5/6 часток квартири, яка є її єдиним житлом та у якій вона продовжувала проживати після укладення договору дарування, у власність ОСОБА_5 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обовязків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачкою, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування в порядку статті 229 ЦК України.

Рішення районного суду ухвалено відповідно до вищевикладених норм законодавства та правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах №6-202цс15 від 21.10.2015 р. та №6-372цс16 від 27.04.2016 р.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.В.Локтіонова

Судді Т.С.Довжук

ОСОБА_16