Постанова № 62780149, 15.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа№ 910/7714/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Скрипнюк С.В. - за дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2016

у справі №910/7714/16 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація

про виселення та стягнення 142 239,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» (далі, відповідач) про розірвання Договору оренди приміщення №2003-1 від 05.04.2002, виселення відповідача з орендованого ним житлового приміщення та стягнення 145 554,12 грн. заборгованості за вказаним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань відповідно до умов Договору оренди приміщення №2003-1 від 05.04.2002.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 залучено до участі у справі Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (далі, третя особа).

22.06.2016 позивач подав до Господарського суду міста Києва заяву про уточнення (зменшення розміру) позовних вимог (том 1, а.с. 122-125), в якій просив суд: виселити відповідача з орендованого ним житлового приміщення, стягнути з відповідача 142 239,66 грн. заборгованості, з яких: 45 788,81 грн. - основного боргу, 20 024,78 грн. - інфляційних втрат, 8 282,97 грн. - пені, 2 847,44 грн. - 3% річних, 65 447,66 грн. - неустойки за невиконання зобов'язання щодо повернення приміщення.

Враховуючи те, що в позовній заяві позивачем не було заявлено вимогу про стягнення неустойки за невиконання зобов'язання щодо повернення приміщення, заява позивача про уточнення позовних вимог в цій частині, судом до розгляду прийнята не була. В іншій частині суд прийняв до розгляду подану позивачем 22.06.2016 заяву.

Відтак, справа розглядалась в межах позовних вимог про виселення відповідача з орендованого ним житлового приміщення та стягнення з відповідача 45 788,81 грн. - основного боргу, 20 024,78 грн. - інфляційних втрат, 8 282,97 грн. - пені та 2 847,44 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 у справі №910/7714/16 позов задоволено частково.

Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» з нежитлового приміщення загальною площею 100,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» 45 788,81 грн. - основного боргу, 7 706,50 грн. - пені, 2 776,02 грн. - 3% річних, 20 024,78 грн. - інфляційних втрат, 2 522,44 грн. - судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач свої обов'язки щодо своєчасної та повної сплати орендної плати відповідно до договору оренди належним чином не виконував. Судом встановлено, що відповідач, в порушення грошових зобов'язань за Договором №2003-1 від 05.04.2002, в період з лютого 2015 року по червень 2016 року, не в повному обсязі та несвоєчасно здійснював сплату орендних платежів, у зв'язку з чим його заборгованість за зазначеним договором становить 45 788,81 грн. Водночас, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання стало підставою для застосування до нього господарських санкцій, обумовлених договором, та відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Також судом встановлено, що договір оренди є розірваним з 04.04.2016, орендоване приміщення станом на момент розгляду спору судом відповідач не звільнив, а продовжує без належних правових підстав користуватися ним, у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про виселення відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 100,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39 теж підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 у справі №910/7714/16 в частині виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» з нежитлового приміщення та постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як зазначає відповідач, суд першої інстанції при розгляді справи не застосував частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України та не надав належну оцінку тим обставинам, що істотної шкоди позивачу не завдано та що позивач отримав те, на що розраховував при укладанні Договору оренди (грошові кошти). Апелянт здійснив оплату орендних платежів, сплатив відповідні штрафні санкції, а тому права позивача не є такими, що підпадають під істотне порушення умов договору оренди.

Також скаржник наголосив на тому, що судом порушено норми статті 79 Господарського процесуального кодексу України та без належного правового обґрунтування залишено без задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення справи №910/13996/16.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.10.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників учасників судового процесу розгляд справи відкладено на 03.11.2016.

31.10.2016 представник третьої особи подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 у справі №910/7714/16, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» - без задоволення.

02.11.2016 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 у справі №910/7714/16, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» - без задоволення.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання, призначене на 03.11.2016, не з'явились.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 розгляд справи було відкладено на 15.11.2016.

11.11.2016 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі №910/7714/16 до вирішення Господарським судом міста Києва справи №910/13996/16 за позовом ТОВ «Строймак-синтез» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» про визнання недійсними пунктів 6.5. та 7.5. Договору оренди №2003-1 від 05.04.2002.

14.11.2016 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення на апеляційну скаргу, у яких зазначив, що судом першої інстанції було вірно застосовано норми діючого законодавства України щодо визнання договору розірваним через порушення істотних умов договору, а саме, несплату відповідачем орендних платежів більше 3-х місяців.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання вкотре не з'явились, про причин неявки суд не повідомили.

З огляду на те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, яке повернулися на адресу суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання», телефонограма суду з повідомленням відповідача про дату та час судового засідання, а також повідомлення про вручення поштових відправлень третій особі, враховуючи доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні 15.11.2016 заперечив проти заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі від 11.11.2016, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, ухвалила відмовити у його задоволенні з підстав, які будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.04.2002 між Комунальним підприємством «Оренда», як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строймак-Синтез», як орендарем (відповідач), був укладений Договір №2003-1 оренди приміщення по вулиці Оболонській, 39 (далі, Договір) відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 100,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39, для розміщення офісу.

Розмір місячної орендної плати на момент початку дії договору становить 1 380,33 грн., крім того ПДВ - 276,06 грн., разом - 1 656,39 грн. та нараховується з моменту підписання акту прийому-передачі згідно пункту 1.2. (пункт 1.4. Договору).

Відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 04.06.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення загальною площею 100,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39, кв. 2.

Згідно розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації №917 від 16.11.2011 «Про припинення комунального підприємства «Оренда» шляхом приєднання до комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування» житлового фонду Подільського району міста Києва», дебіторська заборгованість та орендні справи передані до Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва».

Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» та розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015 № 50 «Про передачу на баланс та закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданий до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, та приватизованого житлового фонду з метою подальшого обслуговування», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» (позивач) з 01.02.2015 є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Подільського району м. Києва.

30.01.2015 між Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець, третя особа), відповідачем (орендар) та позивачем (підприємство) була укладена додаткова угода до Договору (том 1, а.с. 17), відповідно до якої відбулась заміна у Договорі підприємства на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва».

У відповідності до Додаткової угоди від 01.11.2006 про внесення змін до договору оренди та розрахунку орендної плати (том 1, а.с. 14-15) розмір орендної плати становить 3 254,82 грн., крім того ПДВ 650,96 грн., разом - 3 905,77 грн.

Відповідно до пункту 1.6. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць згідно пунктів 1.4.-1.5. Договору визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Згідно пункту 1.7. Договору сторонами погоджено, що орендар зобов'язаний вносити оренду плату, встановлену в пунктах 1.4.-1.6. Договору, не пізніше 1 числа наступного місяця в повному обсязі.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що починаючи з лютого 2015 року по лютий 2016 року, відповідач порушує свої зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість з орендної плати за Договором №2003-1 від 05.04.2002, яка станом на дату звернення до суду із позовом становила 122 720,57 грн.

02.03.2016 позивач надіслав відповідачу вимогу від 01.03.2016 №10634-50 (том 1, а.с. 23-26) та вимогу від 01.03.2016 №106-1236 (том 1, а.с.19-22) щодо погашення заборгованості за Договором №2003-1 від 05.04.2002, відмову від договору на підставі статті 782 Цивільного кодексу України та повернення об'єкту оренди за актом приймання-передачі.

Зазначені вимоги отримані відповідачем 04.04.2016, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Проте, відповідач сплатив наявну заборгованість частково, орендоване ним приміщення за актом приймання-передачі не повернув.

Згідно поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог (том 1, а.с. 122-125), яка була прийнята до розгляду судом першої інстанції, відповідач почав здійснювати часткову оплату заборгованості з орендних платежів вже після подання позивачем позовної заяви до суду. Так, позовна заява була подана до суду 25.04.2016, а відповідач здійснив часткову оплату заборгованості 26.04.2016, 01.06.2016 та 10.06.2016. Основна заборгованість відповідача за Договором оренди приміщення №2003-1 від 05.04.2002, як стверджує позивач, станом на 21.06.2016 становить 45 788,81 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

У відповідності до пункту 6.5. Договору в разі невнесення орендних платежів протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу, договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця за рішенням Арбітражного суду (мовою оригіналу).

Згідно пункту 7.5. Договору оренди на вимогу орендодавця дію договору може бути припинено достроково у випадку несплати орендної плати або плати за комунальні послуги протягом двох місяців.

Згідно пункту 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 №12 у вирішенні спорів про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому, погашення орендарем заборгованості до або після подання позову не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Як підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом звірки взаємних розрахунків, складеним сторонами станом на 30.06.2016 (том 1, а.с. 143), за період з лютого 2015 року по червень 2015 року, тобто, протягом п'яти місяців, відповідач взагалі не сплачував орендну плату за Договором №2003-1 від 05.04.2002, а починаючи з липня 2015 року по червень 2016 року здійснював оплату несвоєчасно та не в повному обсязі.

Відповідно до норм чинного законодавства України, а саме статей 638, 762 Цивільного кодексу України, 284 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата є однією із істотних умов договору оренди.

Як уже зазначалося, статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Отже, враховуючи те, що відповідач протягом п'яти місяців підряд (з лютого 2015 року по червень 2015 року) взагалі не сплачував орендну плату за Договором №2003-1 від 05.04.2002, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що орендар правомірно скористався своїм правом на відмову від договору оренди, і такий договір, в силу положень частини 2 статті 782 Цивільного кодексу України, є розірваним з 04.04.2016 (дата отримання відповідачем повідомлення орендаря про відмову від договору №2003-1 від 05.04.2002), а у відповідача на даний час відсутні правові підстави для подальшого користування об'єктом оренди.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно пункту 7.6. Договору після закінчення строку дії Договору приміщення має бути звільнене орендарем.

Відповідно до пункту 5.6. Договору при закінченні строку дії Договору або відмови орендаря від оренди приміщення, приміщення передається орендодавцю по акту.

Проте, відповідач після припинення Договору оренди №2003-1 від 05.04.2002 за актом приймання-передачі об'єкт оренди позивачу не повернув та продовжує користуватись орендованим приміщенням.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Викладеним вище спростовуються висловлені відповідачем заперечення з приводу того, що строк дії Договору оренди не закінчився, а відповідач не порушував істотних умов Договору.

У зв'язку з тим, що Договір оренди є розірваним з 04.04.2016, орендоване приміщення станом на момент розгляду спору судом відповідач не звільнив та продовжує без належних правових підстав користуватися ним, позовні вимоги про виселення відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 100,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Оболонська, 39 є обгрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 45 788,81 грн. заборгованості з орендної плати за Договором, посилаючись на те, що, в порушення грошових зобов'язань за Договором №2003-1 від 05.04.2002, відповідач з лютого 2015 року по червень 2016 року не своєчасно та не в повному обсязі сплачує орендну плату.

Згідно з пунктом 3 статті 18, пунктами 1, 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, сума нарахованої у відповідності до умов Договору орендної плати за період з лютого 2015 року по червень 2016 року за Договором оренди №2003-1 від 05.04.2002 становить 229 190,26 грн., сума сплаченої відповідачем орендної плати становить 211 796,90 грн., з яких 28 395,45 грн. зараховано, як часткове погашення пені за прострочення відповідачем сплати орендних платежів.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, заборгованість відповідача за Договором оренди №2003-1 від 05.04.2002 становить 45 788,81 грн. (229 190,26 грн. - (211 796,90 грн. - 28 398,45 грн.)).

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, складеного позивачем та відповідачем, заборгованість останнього з орендної плати за договором №2003-1 від 05.04.2002, станом на 30.06.2016 становить 45 788,81 грн. (з 01.02.2015 по 26.06.2016).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу за Договором за період з лютого 2015 року по червень 2016 року нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 45 788,81 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, позивач за прострочення строків оплати орендних платежів нарахував та просить суд також стягнути з відповідача 2 847,44 грн. - 3% річних та 20 024,78 грн. інфляційних втрат (за період прострочення з 01.03.2015 по 21.06.2016 по кожному місяцю окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, згідно наданого розрахунку).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, адже здійснював сплату орендних платежів несвоєчасно та не в повному обсязі, що є підставою для застосування до відповідача господарських санкцій, обумовлених договором, та відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, позивачем було не вірно визначені періоди прострочення сплати відповідачем орендних платежів та періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат, адже зазначено період прострочення з 01 числа кожного місяця, проте, враховуючи умови договору (пункт 1.7. Договору), період прострочення відповідача починається з 02 числа кожного місяця.

Крім того, при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, позивачем не враховано, що день фактичної оплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

З огляду на викладене, з урахуванням умов Договору, враховуючи факт прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та погодженого сторонами порядку розрахунків, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 20 024,78 грн., а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних частковому задоволенню в сумі 2 776,02 грн.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 8 282,97 грн. (за період прострочення з 01.12.2016 по 21.06.2016 по кожному місяцю окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, згідно наданого розрахунку).

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Згідно пункту 6.2. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків з відповідача була стягнута пеня за порушення грошових зобов'язань за договором в розмірі 28 395,45 грн. за період прострочення, починаючи з 01.03.2016.

Як стверджував позивач, пеня, зазначена в акті звірки взаємних розрахунків, була нарахована автоматично (програмою) за формулою: сума нарахованої пені/сума боргу без ПДВ х сума оплати. При розрахунку позовних вимог пеня була розраховано у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а тому він просить стягнути з відповідача різницю між пенею, нарахованою в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та пенею, нарахованою автоматично (програмою).

Здійснивши перерахунок пені, суд встановив, що позивачем невірно визначені періоди прострочення сплати відповідачем орендних платежів та періоди нарахування пені, адже зазначено періоди прострочення з 01 числа кожного місяця, проте, враховуючи умови договору (пункт 1.7.), період прострочення відповідача починається з 02 числа кожного місяця.

Крім того, при здійсненні розрахунку пені позивачем не враховано, що день фактичної оплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 7 706,50 грн.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

З приводу поданого відповідачем 11.11.2016 клопотання про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі, зокрема, неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

За змістом вищезазначеної норми для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у іншій справі.

У пункті 3.16. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 Господарського процесуального кодексу України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Позовними вимогами Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» у даній справи є виселення відповідача з орендованого ним житлового приміщення та стягнення 142 239,66 грн. заборгованості за Договором оренди приміщення №2003-1 від 05.04.2002.

Водночас, предметом спору у справі №910/13996/16 за позовом ТОВ «Строймак-синтез» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва», до вирішення якої відповідач просив зупинити провадження, є визнання недійсними пунктів 6.5. та 7.5. Договору оренди №2003-1 від 05.04.2002, якими передбачені випадки дострокового припинення дії договору за ініціативою орендодавця.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При розгляді справи №910/7714/16 по суті заявлених позовних вимог суд надав оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності та допустимості.

Так, оскільки право на дострокове розірвання договору у випадку невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд надане орендодавцю в силу норм статті 782 Цивільного кодексу України, враховуючи встановлений судом факт того, що відповідач не сплачував орендну плату позивачу протягом 5 місяців підряд, з'ясування обставин у ході розгляду справи №910/13996/16 не унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог у даній справі виходячи з предмету та підстав позову.

Відтак, у суду апеляційної інстанції відсутні передбачені статтею 79 Господарського процесуального кодексу України підстави для зупинення провадження у справі, а висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні аналогічного клопотання відповідача про зупинення провадження є обґрунтованими.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Строймак-синтез» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 у справі №910/7714/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 у справі №910/7714/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7714/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх