Постанова № 62360722, 26.10.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року ( о 15 год. 30 хв.) Справа № 808/2185/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лялько Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України

до Апеляційного суду Запорізької області

третя особа Державна казначейська служба України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1 або ДСА України), до Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач 2), третя особа Державна казначейська служба України, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою;

зобов'язати відповідача 1 нарахувати позивачу вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою шляхом перерахування цих додаткових коштів в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою позивача, що складає загальну суму 257 686,00 грн. на рахунок відповідача 2, надавши останньому дозвіл на виплату цих коштів позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що маючи необхідний для відставки судді та отримання вихідної допомоги стаж роботи, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», позивач 17.03.2014 звернулася із заявою про відставку, а тому за приписами статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивач має право на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Відмовляючи позивачу у виплаті вихідної допомоги, відповідач 1 посилається на Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014, яким стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена. Однак, на думку позивача вилучення статті 136 вказаного Закону не може скасувати вже набутого ним, на той час, права на одержання вихідної допомоги, вважає, що такі дії відповідача 1 суперечать позиції Конституційного суду України висловленого у своїх рішеннях щодо розуміння сутності соціальних гарантій суддів, при цьому зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом змін до законодавства.

Позивач у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову заперечує, з підстав зазначених у письмових запереченнях (вх. 26673 від 16.09.2016), зокрема зазначає, що підставами для виплати вихідної допомоги є: відповідна норма Закону (яка передбачає таку виплату), постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку про відрахування із штату суду. Так, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІІ у зв'язку з виходом у відставку та 25.11.2015 відраховано зі складу суду наказом В.о. голови апеляційного суду Запорізької області від 25.11.2015 №149-к . Станом на 12.11.2015 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містив норм, що передбачали виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги. Крім того, звернув увагу на те, що на даний час норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, яким внесено зміни до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діють та у встановленому законодавством порядку вони не визнанні неконституційними. До того ж, вважає за необхідне зазначити, що Державна судова адміністрація України не наділена правами роботодавця, визначеними Кодексом законів про працю України стосовно суддів, а є лише головним розпорядником коштів для потреб місцевих та апеляційних судів.

Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання також не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим, відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.02.1987 по квітень 2000 року працювала народним суддею Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Постановою Верховної ради України від 02.03.2000 обрана суддею безстроково. З 10.04.2000 обіймала посаду судді Апеляційного суду Запорізької області.

17.03.2014 позивач звернулася до Вищої ради юстиції України (вх. № 168/0/6-14 від 24.03.2014) та Верховної ради України, у відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 126, ст. 131 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010, із заявою про звільнення її з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з відставкою.

Рішенням Вищої Ради юстиції України № 16/0/12-15 від 19.08.2015, тобто більш ніж через рік після звернення, внесено подання до Верховної Ради України про звільнення її з посади судді Апеляційного суду Запорізької області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

12.11.2015, лише через 18 місяців після звернення відставка прийнята Верховною Радою України та постановою № 778-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнили з посади судді у зв'язку з відставкою, про що виданий Наказ в.о. голови Апеляційного суду Запорізької області № 146-к від 25.11.2015, і з цього часу позивач набула статусу судді у відставці.

У зв'язку з фактичною невиплатою їй передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач 25.12.2015 письмово звернулася до ДСА України із заявою про нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням довідки про суддівську винагороду Апеляційного суду Запорізької області від 05.12.2015.

Листом № Н1620-15-22/16 від 12.01.2016 ДСА України відмовила позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. Стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка діяла на момент подання заяви про відставку, була виключена Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання».

Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача 1, вважає її незаконною, оскільки заява про відставку була подана нею 17.03.2014, коли вона мала право на отримання вихідної допомоги, а відтак відповідач 1 повинен був нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу, у зв'язку із чим звернулася до суду із вказаним позовом.

Суд вважає протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не нарахування та невиплати позивачці передбаченої законом вихідної допомоги при звільненні судді, з наступних підстав.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

В статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частинами 1, 3, 4, 5 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону, що діяла до 01.04.2014) передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про вихід у відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, а суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про вихід у відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до вимог частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII Прикінцеві положення, абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ Перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів») чітко та безальтернативно зазначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Відносно доводів відповідача 1 щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови від 12.11.2015 «Про звільнення суддів», якою звільнено ОСОБА_1 у відставку з посади судді Апеляційного суду Запорізької області, стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втратила чинність у зв'язку з прийняттям Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1, 4 ст. 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

Пунктом 4 частини 4 статті 20 Закону України «Про Регламент Верховної ради України» №1861 визначено, що до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, з незалежних від позивача причин, постанову «Про звільнення суддів», якою у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено позивачку з посади судді Апеляційного суду Запорізької області, Верховною Радою України прийнято лише 12.11.2015.

Як вбачається зі змісту рішення Конституційного Суду України за №1-2/2013 від 03.06.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційний Суд України також акцентував свою увагу на тому, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст. 127 Конституції України та ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», перебуваючи на суддівській посаді понад двадцять років, був обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема: обіймати оплачувані посади по сумісництву, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу чи входити до правлінь комерційно-господарських чи фінансових товариств.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його двадцятирічною професійною діяльністю, а у зв'язку з прийняттям законів, які погіршують раніше надане їм право та гарантії реалізації такого. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України відповідного рішення про звільнення, у зв'язку з виходом у відставку, ОСОБА_1 має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке право ще задовго до фактичного виходу у відставку і таке право позивачу гарантовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

А відтак, позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який діяв на момент подання позивачем заяви про відставку 17.03.2014 та розгляду заяви Вищою радою юстиції, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями статті 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судом визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв'язку із відставкою, та оскільки нарахування такої допомоги здійснюється Державною судовою адміністрацією України, суд приходить до висновку, що відповідно до приписів статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача 1 на користь позивачки за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 94, 158, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв'язку із відставкою.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою шляхом перерахування цих додаткових коштів в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою ОСОБА_1, що складає 257 686 (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот вісімдесят шість) грн., на рахунок апеляційного суду Запорізької області, надавши останньому дозвіл на виплату цих коштів ОСОБА_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак