Ухвала суду № 61982302, 17.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/3654/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1491/2016

Головуючий у 1 інстанції Мінаєв І.М Єдиний унікальний номер 243/3654/16-ц

Доповідач Жданова В.С. Номер провадження 22-ц/775/1491/2016

Категорія 30

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016р. м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі :

головуючого - судді Жданової В.С.

суддів : Груіцької Л.О., Соломахи Л.І.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьк, Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою незаконною бездіяльністю органу державної влади,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьк, Управління державної казначейської служби України у м. Слов'янську Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу державної влади задоволено частково. З Управління Державної Казначейської Служби України у м. Слов'янську Донецької області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 стягнуто матеріальну шкоду у розмірі 266110,00 (двісті шістдесят шість тисяч сто десять) грн., витрати на експертне дослідження 300 (триста) грн. та на відшкодування моральної шкоди 10000,00 (десять тисяч) грн. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що дії державного виконавця перебували у відповідності до вимог ст. ст. 50.57,59, Закону України «Про виконавче провадження», відповідальність за збереження автомобіля, вилученого у позивача, повинно нести ПАТ «Дельта Банк». Вважає, що суд невірно визначився з характером правовідносин: виникли правовідносини із зберігання майна ч.1 ст. 954 ЦК України ( глава 66 ЦК України «Зберігшання») , а не з відшкодування шкоди, тому позивач має право вимагати повернення речі в натурі, а не стягнення його вартості. Заперечує проти стягнення моральної шкоди та витрат за проведення товарознавчого дослідження.

В судовому засіданні представник прокуратури Донецької області доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсязі.

Позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ВДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Управління Державної казначейської служби в судове засідання не з»явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджено телефонограмою від 15.09.2016 року, зареєстрованою в журналі телефонограм за №4323, отриману уповноваженою особою ( а.с. 160) та рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки 20.09.2016 року ( а.с. 163).

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав .

Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно та правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, з'ясував доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2, виданого РЕВ 3-го МРВ м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 23.02.2007 року, належить автомобіль марки HYUNDAІ, модель TUCSON, 2006 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 3).

07.03.2012 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку відкрито виконавче провадження № 31595493 з примусового виконання виконавчого напису № 1562 від 27.12.2011 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на вказаний автомобіль для задоволення вимог ПАТ «Дельта Банк».

19.03.2012 року в рамках вказаного вище виконавчого провадження № 31595493 старшим державним виконавцем ВДВС Ворошиловського РУЮ винесено постанову про розшук майна боржника, 06.05.2013 року на підставі вказаної постанови автомобіль позивача HYUNDAІ, модель TUCSON , реєстраційний номер НОМЕР_1 був затриманий працівниками ДПС ДАІ УДАІ УМВС України в Донецькій області та вилучений, про що був складений акт огляду та затримання транспорту. 14.05.2013 року державним виконавцем ВДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку складено акт опису та арешту автомобіля.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2013 року визнано протиправною бездіяльність відділу ДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку із не направлення на адресу боржника ОСОБА_1 копій постанов про відкриття виконавчого провадження від 07.03.2012 року та розшук майна боржника від 19.03.2012 року, визнана недійсною постанова від 19.03.2012 року про розшук майна боржника по виконавчому провадженню № 3159493.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15.10.2013 року по справі № 2/255/1710/2013 виконавчий напис від 27.12.2011 року № 1562, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу визнано таким, що не підлягає виконанню. Постановою державного виконавця ВДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку від 08.11.2013 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 1562 від 27.12.2011р. закінчено, припинено чинність арешту майна боржника, скасовано інші заходи примусового виконання рішення, припинено розшук автомобіля, але вилучений у позивача автомобіль повернуто не було.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що протиправними (неправомірними) рішеннями, діями та бездіяльністю державного виконавця, що встановлено судовими рішеннями , які набрали законної сили, позивачу ОСОБА_1 заподіяна шкода, яка полягає у втраті належного йому на праві власності автомобіля HYUNDAІ, модель TUCSON , реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 266110 грн.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого цивільного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що вилучений у позивача автомобіль був переданий державним виконавцем на зберігання стягувачу - ПАТ «Дельта Банк» і саме Банк повинен повернути його позивачу, є неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до вимог ст.ст. 10,11,60 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 19.03.2012 року в рамках виконавчого провадження від 07.03.2012 року з примусового виконання виконавчого напису для задоволення вимог ПАТ «Дельта Банк» старшим державним виконавцем винесено постанову про розшук майна розшук майна боржника ОСОБА_1 - належного йому автомобіля HYUNDAІ, модель TUCSON , реєстраційний номер НОМЕР_1. 06.05.2013 року на підставі вказаної постанови державного виконавця автомобіль позивача був затриманий працівниками ДПС ДАІ УДАІ УМВС України в Донецькій області та вилучений, про що був складений акт огляду та затримання транспорту від 06.05.2013 року (а. с. 6). 14.05.2013 року державним виконавцем ВДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку складено акт опису й арешту майна.

Акт опису та арешту майна від 14.05.2013 року суду не надано через його втрату, проте, з довідки Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень вбачається, 14.05.2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку з метою виконання виконавчого документу складено акт опису й арешту майна - автомобіля HYUNDAІ, модель TUCSON, 2006 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 і 16.05.2013 року для оцінки арештованого майна призначено експерта ОСОБА_2

Запису про те, що автомобіль передано на зберігання стягувачу в цій постанові не міститься. Будь-яких інших документів ( акту передачі автомобіля, розписок, підписів стягувача на постановах тощо), які б свідчили про фактичну передачу автомобіля стягувачу ПАТ «Дельта Банк» не має.

08.11.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначено: «Припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Припинити розшук автомобіля HYUNDAІ, модель TUCSON».

Таким чином, при закінченні виконавчого провадження державним виконавцем не вирішено питання про повернення вилученого майна, оскільки припинення чинності арешту та припинення розшуку автомобіля не є тотожніми діям «повернути автомобіль».

Вбачається, що після закінчення виконавчого провадження (08.11.2013 року ) державним виконавцем запропоновано позивачу здійснити 22.11.2013 року вихід за місцем зберігання автомобіля : АДРЕСА_1 з метою передачі автомобіля. Передача автомобіля не відбулася через відмову позивача сплачувати грошові кошти за зберігання автомобіля 2000грн.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень постановою державного виконавця ВДВС Ворошиловського МУЮ від 05.11.2013 року визначено суму стягнення з боржника ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій - 41.02 грн. Вбачається, що оплата за зберігання автомобіля до витрат на проведення виконавчий дій не включена, тому вимога оплатити вартість стоянки є необґрунтованою.

Позивача ОСОБА_1 було повідомлено, що прийом-передача автомобіля буде здійснена 30.12.2013 року о 11-00 за адресою м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, 149, т.б. за адресою знаходження ВДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку, проте, повернення автомобіля не відбулося .

Вбачається , що автомобіль фактично перебував у розпорядженні відповідача ВДВС, який 30.12.2013 року пропонував повернути його позивачу за місцем свого знаходження м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, 149, але не був повернути власнику. Поважних причин, які б перешкоджали відповідачу повернути вилучений автомобіль його власнику, відповідачем не наведено.

Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги про те, що вилучений у позивача автомобіль був переданий державним виконавцем на зберігання стягувачу - ПАТ «Дельта Банк» і саме Банк повинен повернути його позивачу.

В матеріалах справи міститься вимога державного виконавця від 04.01.2014 року, направлена ПАТ «Дельта Банк» про повернення автомобіля його власнику ОСОБА_1, яка є формальною та не має правового значення, оскільки на 30.12.2013 року відповідач визнавав, що автомобіль перебував у його розпорядженні. Крім того, вказана вимога направлена поза межами виконавчого провадження, яке закрито 8.11.2013 року. ( а.с.14)

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2013 року визнано протиправною бездіяльність відділу ДВС Ворошиловського РУЮ у м. Донецьку із не направлення на адресу боржника ОСОБА_1 копій постанов про відкриття виконавчого провадження від 07.03.2012 року та розшук майна боржника від 19.03.2012 року, визнана недійсною постанова від 19.03.2012 року про розшук майна боржника по виконавчому провадженню № 3159493. (а. с. 7-9). Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15.10.2013 року по справі № 2/255/1710/2013 виконавчий напис від 27.12.2011 року № 1562 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Вказані судові рішення набрали законної сили і відповідно до приписів ст. 61 ЦПК України встановлені у судовому рішенні неправомірні дії державного виконавця щодо винесення вищезазначеної постанови про розшук майна боржника від 19.03.2012 року не підлягають доказуванню.

За таких підстав суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що протиправними (неправомірними) рішеннями, діями та бездіяльністю державних виконавців, які встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, позивачу ОСОБА_1 заподіяна шкода, яка полягає у втраті належного йому на праві власності майна - автомобіля HYUNDAІ, вартістю 266110,00 грн.

Відповідачами в судовому засіданні та прокурором в апеляційній скарзі не доведено, що місце знаходження автомобілю HYUNDAІ TUCSON відомо та можливе передання цього автомобіля його власнику.

При винесенні рішення судом першої інстанції враховані приписи п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», відповідно яким відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними, шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За таких підстав судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 266110 грн., який становить вартість втраченого автомобіля на час розгляду справи, яка визначена висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 65/16 від 14.04.2016 року та прокурором на оспорюється.

Також суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача моральну шкоду, що перебуває у відповідності до правового висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 року у справі № 6-48/13 : при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу».

Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно стягнуто 300 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження суперечать нормам діючого цивільного процесуального закону.

У пункті 46 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що перелік витрат сторін (склад витрат), наведений у статті 87 ЦПК, не є вичерпним. Факт проведення авто товарознавчого дослідження відповідачами не оспорюється, в судовому засіданні з приводу розміру матеріальної шкоди відповідачі розмір матеріальної шкоди не оспорювали та клопотань про проведення товарознавчої експертизи не заявляли. Відповідно до ст.. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

В обґрунтування своїх вимог в частині визначення розміру матеріальної шкоди позивач послався на товарознавче дослідження, відповідачі своїх заперечень з цього приводу не надали.

Таким чином, суд першої інстанції відповідно до ст.. 87 ЦПК України обґрунтовано стягнув з відповідача витрати за проведення авто товарознавчого дослідження 300 грн, що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордеру № 65/16 ( а.с.21).

Також неспроможними є доводи апеляційної скарги в тій частині, що при вирішенні даного спору мають застосовуватись норми закону щодо зберігання майна ( гл 66 ЦК «Зберігання».

Розглядаючи позов, суд вірно визначився з нормами матеріального закону, які підлягають застосуванню, а саме : Закон України «Про виконавче провадження», Закон України «Про державну виконавчу службу» , ст. ст. 22, 23, 1173, 1192 ЦК України.

Вбачається, що спір між сторонами виник з приводу дій, вчинених державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження №31595493 ( розшук майна боржника, арешт майна ). Договір зберігання(ст..936 ЦК ) , відповідно до якого одна сторона ( зберігач) зобов»язується зберегти річ, яка передана другою стороною ( поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у скхоронності , сторонами не укладався.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогами ст..213 ЦПК України, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2016 року відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: