Ухвала суду № 61826993, 05.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/3951/14-ц 05.10.2016 05.10.2016 05.10.2016

Справа 488/3951/14-ц Суддя першої інстанції Безпрозванний В.В.

Провадження №22ц/784/1681/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 рокумісто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Серебрякової Т.В.,

суддів: Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 листопада 2015 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, ОСОБА_3 про визнання недійсним аукціону з реалізації арештованого нерухомого майна,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль» (далі ПАТ «ОСОБА_2 Аваль») звернулося до суду з позовом до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп» (далі МФ ТОВ «Укрспецторг Групп»), Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Корабельний ВДВС Миколаївського МУЮ), ОСОБА_3 про визнання недійсним аукціону з реалізації арештованого нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на примусовому виконанні у Корабельному відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції знаходився виконавчий лист №2-2323/2010 від 27 вересня 2011 року, виданий Корабельним районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 банк Аваль», заборгованості по кредитному договору №014/0026/82/128282 від 12 вересня 2008 року станом на 23 листопада 2009 року в розмірі 357 353 грн. 55 коп. та судових витрат, до складу яких увійшли судовий збір в розмірі 1 700 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

В ході примусового виконання судового рішення державним виконавцем описано та арештовано нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 51.8 кв.м., житловою площею 32.3 кв.м., що розташований за адресою: вулиця Фонтанна, будинок №78 в місті Миколаєві, який є предметом іпотеки та забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору №014/0026/82/128282 від 12 вересня 2008 року.

В подальшому, вказане арештоване нерухоме майно було передано на реалізацію до МФ ТОВ «Укрспецторг Групп» та 08 листопада 2013 року спеціалізована організація провела треті прилюдні торги, за результатами яких вищевказане нерухоме майно було продано відповідачу ОСОБА_3 за ціною 105 000 грн., незважаючи на незгоду позивача щодо вартості такого майна.

Позивач вказував на те, що прилюдні торги відбулись з порушенням вимог закону та підзаконних актів, оскільки державним виконавцем, в супереч вимогам ст.33 Закону України «Про іпотеку», передано на реалізацію предмет іпотеки без відповідного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, при проведенні прилюдних торгів МФ ТОВ «Укрспецторг Групп» були порушені вимоги Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року №68/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №745/4038 (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин), якими передбачено, якщо прилюдні торги не відбулися двічі, то майно знімається з торгів, про що спеціалізована організація повідомляє в триденний термін державного виконавця.

Також позивач зазначав, що оскільки договір іпотеки було укладено 12 вересня 2008 року, до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року №3795 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», в силу п.2 Прикінцевих положень якого його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, то у звязку з цим державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження з реалізації іпотечного майна зобовязаний був керуватися ст.49 Закону України «Про іпотеку», яка діяла в попередній редакції та за якою, взагалі не було передбачено проведення третіх прилюдних торгів.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд позов задовольнити.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено жодних обставин, що слугували б підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у справі №6-116цс12, відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.2 ст.16. ч.1 ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, зокрема, у звязку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених ч.1 ст.215 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 жовтня 2012 року по справі №6-116цс12, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Нерухоме майно передається на реалізацію з прилюдних торгів за ціною та в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». При цьому умови, процедура підготовки та порядок проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, розрахунків за придбане майно й оформлення результатів торгів визначено Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року №68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №745/4038 (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин).

Під час розгляду справи районним судом встановлено, що 12 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 у простій письмовій формі укладено кредитний договір за №014/0026/82/128282.

В рахунок забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором того ж дня між сторонами укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого визначено нерухоме майно житловий будинок №78, що розташований по вулиці Фонтанній в місті Миколаєві.

У звязку з невиконанням позичальником зобовязань за вказаним кредитним договором, 10 листопада 2010 року Корабельним районний суд міста Миколаєва ухвалено рішення про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», заборгованості за кредитним договором №014/0026/82/128282 від 12 вересня 2008 року в розмірі 44 725.10 доларів США, що еквівалентно 357 353 грн., судовий збір у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього - 359 173 грн. 55 коп.

28 листопада 2011 року державним виконавцем Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ за заявою ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №2-2323/2010 р., виданого 27 вересня 2011 року Корабельним районним судом міста Миколаєва на виконання рішення цього ж суду від 10 листопада 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_2 банк Аваль», заборгованості по кредитному договору №014/0026/82/128282 від 12 вересня 2008 року в розмірі 357 353 грн. 55 коп. та судових витрат, до складу яких увійшли судовий збір в розмірі 1 700 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. (а.с.4).

03 квітня 2012 року державним виконавцем було складено акт опису та арешту майна, до якого включено житловий будинок №78 по вулиці Фонтанній у місті Миколаєві.

17 травня 2013 року до Корабельного ВДВС Миколаївського МУЮ надійшов висновок оцінювача, згідно якого вартість описаного та арештованого майна становила 201 572 грн.

20 червня 2013 року до Управління ДВС Головного управління юстиції було направлено відповідний пакет документів для здійснення заходів щодо передачі майна на реалізацію та організацію конкурсу. Згідно протоколу конкурсної комісії переможцем визнано ТОВ «Укрспецторг Групп», з яким 12 липня 2013 року укладено договір на реалізацію вищевказаного майна.

Торги призначалися неодноразово.

Так, призначені на 09 серпня 2013 року перші прилюдні торги та призначені на 02 жовтня 2013 року другі торги не відбулися в звязку з відсутністю зареєстрованих покупців. Після повторної уцінки майна чергові торги призначено на 08 листопада 2013 року, на яких і було продано житловий будинок №78, що розташований по вулиці Фонтанній в місті Миколаєві.

За результатами прилюдних торгів їх переможцем стала ОСОБА_3, яка придбала вищевказаний житловий будинок за 105 000 грн. (а.с.5).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями ч.ч.1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону України.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ст.41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обовязки субєктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону України визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до ч.1 ст.52 цього Закону України звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону України передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на обєкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Оскільки ст.575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-103цс16, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

З огляду на викладене, твердження позивача про те, що було порушено ст.33 Закону України «Про іпотеку», оскільки предмет іпотеки було передано на реалізацію без відповідного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, є безпідставними.

Також, з огляду на зазначене вище, у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ч.2 ст.49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), за якою, якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах може бути зменшеною не більше ніж на 25 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

Посилання ж позивача на те, що кредитний договір та договір іпотеки між ОСОБА_4 і ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», правонаступником якого є позивач, укладено до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року №3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», тому його дія в силу п.2 Прикінцевих положень цього Закону не поширюється на зазначені відносини, а отже, державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження з реалізації заставленого майна зобовязаний був керуватись ч.2 ст.49 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною до внесення цих змін, колегія суддів не приймає до уваги. При цьому виходить з того, що в силу іпотеки право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна виникає не з моменту укладення ним договорів кредиту чи іпотеки, а у разі порушення боржником своїх зобов'язань, то з урахуванням норм ст.2 ЦПК України, ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» на правовідносини з реалізації заставленого майна з прилюдних торгів, які виникли після 16 жовтня 2011 року, не поширюється норма п.2 Прикінцевих положень Закону України від 22 вересня 2011 року №3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» та застосовуються положення ч.2 ст.49 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час вчинення відповідних виконавчих дій.

Такий висновок указано в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 23 квітня 2014 року, прийнятий у справі №6-26цс14. Указане рішення Верховного Суду України, ухвалене в порядку перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судами касаційних інстанцій однієї й тієї самої норми матеріального права - ч.2 ст.49 Закону України «Про іпотеку» у поєднанні з п.2 Прикінцевих положень Закону України від 22 вересня 2011 року №3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», тому відповідно до ст.360 - 7 ЦПК України, є обовязковим для всіх судів України.

З інших підстав позивач прилюдні торги не оспорював, а суд вийти за межі позовних вимог не має права (ст.ст.10,11 ЦПК України).

Водночас, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України «Про іпотеку», але він не є підставою для скасування судового рішення, оскільки внаслідок ухвалення колегією суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області нового рішення результат по суті не зміниться.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч.7 ст.24, ч.4 ст.26, ч.3 ст.32, ч.3 ст.36, ч.2 ст.57, ст.ст.55,85 Закону). Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, що вірно констатував суд першої інстанції.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позов предявлено до Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», яка не має статусу юридичної особи, а відповідно не є належним відповідачем.

Відповідно до матеріалів справи юридичною особою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», яке не було залучено до участі в справі, а залучення його до участі в справі на стадії апеляційного розгляду нормами діючого цивільного процесуального законодавства не передбачено.

Отже, даний позов предявлено не до належного відповідача, що є також достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

За такого, не зважаючи на те, що суд першої інстанції при ухваленні спірного рішення не звернув уваги на вищевикладене та щодо відмови у задоволені позову виходив із інших підстав, але остаточний висновок суду є правильним, колегія суддів вважає, що таке не є підставою для скасування даного рішення в силу ч.2 ст.308 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» - відхилити.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: Т.З. Бондаренко

ОСОБА_6