Ухвала суду № 61586752, 27.09.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

УХВАЛА

іменем України

"27" вересня 2016 р. Справа № 806/620/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Бучик А.Ю.

Майора Г.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "31" травня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 р. позов ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_3 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 29061,74 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 29061,74 грн. скасувати, у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити в повному обсязі, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що постанова суду першої інстанції в частині задоволенні позову винесена з порушенням норм матеріального права, суд неповно з'ясував та дослідив всі обставини справи. Зокрема, відповідач зазначив, що на момент звільнення позивача з посади поліцейського не існувало правового механізму нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з органів поліції, оскільки лише 02.03.2016 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №154, якою було встановлено виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні їх зі служби в поліції. Крім того, у відповідності до п. 14 Постанови КМУ №393 Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області для фінансування коштів на виплату зазначеної допомоги зроблено заявку до Національної поліції України в сумі 486000,00 грн. та 16.05.2016 р. одноразову грошову допомогу було виплачено ОСОБА_4 Також, відповідач вважає, що на спірні правовідносини не поширюються приписи ст.117 Кодексу законів про працю України, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною.

В судове засідання сторони не з'явилися. Про розгляд справи повідомлені належним чином. Від представників сторін надійшли клопотання про розгляд апеляційної скарги за їх відстуності. Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, у відповідності до ст. 197 КАС України.

Дослідивши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 з 25.05.1999 р. по 05.02.2016 р. проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України на різних посадах, останньою з яких була посада інспектора-чергового Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області. (а.с. 8-9).

З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Житомирській області №27 о/с був звільнений зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) та зазначено, що вислуга років на 05.02.2016 р. складає: календарна - 18 років 01 місяць 28 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 07 місяців 22 дні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, слід зазначити, що ч.1 ст.9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в редакції чинній на момент звільнення позивача, передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

На виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 17 липня 1992р. №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".

Згідно із п.10 цієї Постанови (в редакції, чинній на момент звільнення позивача), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З абзацу 3 пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" (в редакції на день звільнення позивача) вбачається, що за працівниками поліції право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Отже, на момент звільнення позивача та проведення із ним остаточного розрахунку була чинною і підлягала застосуванню Постанова КМУ №393 від 17.07.1992р. "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".

02.03.2016 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №154, якою було внесено зміни до вищезазначеної Постанови №393 та передбачено також виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні їх зі служби в поліції.

На підставі вказаної Постанови Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Житомирській області було нарахована позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 48600,00 грн. із розрахунку місячного грошового забезпечення - 5400,00 грн. за 18 років календарної служби, зроблено заявку до Національної поліції України для фінансування коштів на виплату зазначеної допомоги та 16.05.2016 року допомогу виплачено ОСОБА_3

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з поліції, а також щодо безпідставного не нарахування та невиплати відповідачем на день звільнення позивача вказаної грошової допомоги.

Щодо доводів відповідача про відсутність на момент звільнення позивача механізму нарахування та виплати допомоги, відсутність бюджетних асигнувань на такі витрати, та доводів, що спеціальним законодавством не передбачено стягнення відшкодування за затримку розрахунку при звільненні колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно практики Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України" заява № 10972/05, відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобов'язань. Відмова у проведенні відповідних виплат розцінюється Європейським Судом з прав людини як свавільна, така, що не ґрунтується на законі, та порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015.

Грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано ст. 94 Закону №580-VIII та Постановою Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 р. "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції".

Проте зазначеними нормативними актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції.

В той же час такий порядок визначений Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України зазначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вище згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цього визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999р. задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

З наявних у справі довідок суд першої інстанції розрахував середньоденний заробіток позивача, який за два місяці, що передують звільненню становить: 12085,25 (грошове забезпечення за грудень 2015 - січень 2016) поділити на 42 дні (кількість фактично відпрацьованого часу за грудень 2015 - січень 2016) дорівнює 287,74 грн.

З урахуванням того, що відповідач затримав розрахунок позивача на 101 день суд першої інстанції визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка становить 29061,74 грн. і сторонами не оспорюється.

В іншій частині судове рішення не оскаржується.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "31" травня 2016 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: А.Ю.Бучик

Г.І. Майор

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_2

3- відповідачу/відповідачам: Головне управління Національної поліції в Житомирській області Старий Бульвар,5/37,м.Житомир,10008

4- Представник позивача ОСОБА_5 10001, АДРЕСА_1 - ,