Ухвала суду № 61161613, 06.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8244/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

06 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Літвіної Н.М., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників до державного підприємства «Антонов», треті особи - Міністерство фінансів України, Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Позивач, Центральний офіс Міндоходів) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державного підприємства «Антонов» (далі - Відповідач, ДП «Антонов»), треті особи - Міністерство фінансів України (далі - Третя особа-1, Мінфін України), Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - Третя особа-2, ГУ ДКС у м. Києві), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути з Відповідача на користь Державного бюджету України заборгованість за іноземним кредитом, наданим державою або під державні гарантії, у розмірі 72 118 861,45 грн., у тому числі - 63 914 980,00 грн. суми заборгованості та 8 203 881,45 грн. пені.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року задоволено апеляційну скаргу ДП «Антонов» - скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.04.2015 року касаційні скарги ГУ ДКС у м. Києві, Мінфіну України, Центрального офісу задоволено частково - рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду необхідно надати оцінку доводам учасників процесу щодо правової природи спірних правовідносин, встановити на підставі допустимих доказів розмір заборгованості, підстави її виникнення, дотримання порядку її обліку та стягнення, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані.

Крім того, Вищим адміністративним судом України зазначено, що суд апеляційної інстанції, вірно вказуючи на те, що стягнення заборгованості за зобов'язаннями Відповідача виникли із державного запозичення та не відповідають умовам державної гарантії та договору №28010-02/79, помилково зазначив, що Позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права у розрізі ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу».

Крім іншого, суд касаційної інстанції підкреслив, що судом першої інстанції залишено поза увагою матеріали справи, з яких вбачається, що спірні правовідносини мають іншу ніж заборгованість за іноземним кредитом та стосуються позики під державну гарантію.

При цьому, надаючи оцінку застосуванню судами норм процесуального права в частині оцінки поданих сторонами доказів, Вищий адміністративний суд України зазначив, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Порядку відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 року №1002, Порядку обліку заборгованості, у тому числі простроченої, перед державною за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №174, Порядку зарахування до Державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.04.1996 року №88.

Після постановлення Окружним адміністративним судом м. Києва ухвали від 15.06.2015 року про прийняття справи до свого провадження Позивачем було подано клопотання про збільшення позовних вимог, в якому останній просив стягнути з Відповідача 927 604 730,29 грн., у тому числі основного боргу - 706 030 000,00 грн. та пені - 221 574 730,29 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, облігація, як цінний папір, що засвідчує відносини позики, не може ототожнюватися з позикою/кредитом у розумінні чинного законодавства, що, у свою чергу свідчить про відмінність їх правового регулювання, по-друге, обґрунтування правової позиції Позивача засноване на нормативних актах, які до спірних правовідносин не застосовуються, по-третє, власниками облігацій ДП «Антонов» було дотримано порядок звернення щодо пред'явлення вимог про виконання зобов'язань за державною гарантією, по-четверте, випуску ДП «Антонов» облігацій передувало прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження від 22.04.2009 року №476-р «Про заходи щодо фінансового оздоровлення Харківського державного авіаційного виробничого підприємства та державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант», окремі пункти якого скасовано у судовому порядку, по-п'яте, Позивачем не надано доказів погашення випущених Відповідачем облігацій або їх викупу Кабінетом Міністрів України. Наведене, на переконання суду першої інстанції, свідчить про необґрунтованість позовних вимог у межах правового поля публічно-правових відносин, у зв'язку з чим підстави для стягнення боргу відсутні.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Наголошує на помилковості висновків суду щодо відсутності податкових органів права на стягнення простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії. Підкреслює відсутність доказів погашення заборгованості ДП «Антонов» на суму 63 914 980,00 грн. та пені у розмірі 3 628 269,60 грн. Звертає увагу суду на неврахування судом першої інстанції приписів ст. 59 ПК України, а також Порядку відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 року №1002, Порядку обліку заборгованості, у тому числі простроченої, перед державною за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №174, Порядку зарахування до Державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.04.1996 року №88.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Представники Третіх осіб підтримували викладені в апеляційній скарзі доводи Центрального офісу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що Кабінетом Міністрів України 22.04.2009 року прийнято розпорядження №476-р «Про заходи щодо фінансового оздоровлення Харківського державного авіаційного виробничого підприємства та державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» (далі - Розпорядження №476-р).

Відповідно до п. 1 Розпорядження № 476-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства промислової політики України щодо випуску облігацій Харківським державним авіаційним виробничим підприємством на суму 1 620 000 000,00 грн. та ДП «КАЗ «Авіант» на суму 858 000 000,00 грн. з метою забезпечення видатків на виробничу діяльність зазначених підприємств та формування ресурсної бази, зокрема, погашення кредиторської заборгованості перед банками, у тому числі покриття наданих банками гарантій, у рамках реалізації інвестиційних проектів з будівництва літаків на період 2009 - 2015 років (далі - облігації), в тому числі із сплати власникам облігацій сум відсотків, нарахованих на облігації відповідно до умов їх випуску, в забезпечення виконання зобов'язань, за якими надаються державні гарантії.

Пунктом 4 Розпорядження №476-р приписано Мінекономіки організувати проведення експертизи поданих підприємствами інвестиційних проектів з будівництва літаків на період 2009-2015 років.

На виконання вимог п. 4 вказаного Розпорядження інвестиційний проект ДП «КАЗ «Авіант» «Впровадження серійного виробництва літаків і агрегатів АН-148» погоджено ДП «Укрдержбудекспертиза» (т. 1 а.с. 27-28) та Міністерством економіки України (т. 1 а.с. 29-30а)

Відповідно до п. 5 Розпорядження №476-р Мінпромполітики після проведення експертизи інвестиційних проектів з будівництва літаків на період 2009-2015 років:

1) разом з Мінфіном, Мінекономіки і Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку забезпечити в межах своєї компетенції випуск облігацій;

2) для надання державних гарантій в забезпечення виконання зобов'язань за облігаціями вжити заходів до: відкриття підприємствами в органах Державного казначейства рахунків для зарахування коштів, що надходитимуть від розміщення облігацій; укладення підприємствами з Мінфіном договорів про відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути у разі виконання державою гарантійних зобов'язань. У договорах передбачається відшкодування підприємствами витрат державного бюджету, пов'язаних з виконанням державою гарантійних зобов'язань, і сплата пені за кожний день прострочення відшкодування зазначених витрат;

3) разом з Мінфіном внести до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо сплати відсоткового доходу за облігаціями за рахунок коштів державного бюджету, зокрема за рахунок коштів Стабілізаційного фонду;

4) забезпечити звернення підприємств до банків з клопотаннями про купівлю облігацій державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» на суму 858000 тис. гривень, у тому числі 515000 тис. гривень для погашення кредиторської заборгованості перед банками та 343000 тис. гривень для добудови літаків, і виплату купонного (відсоткового) доходу за розміщеними згідно з цим розпорядженням облігаціями усіх серій.

Звернення підприємств до банків з клопотанням про купівлю облігацій із спрямуванням отриманих коштів виключно на фінансування невідкладних виробничих потреб та виплату купонного (відсоткового) доходу за розміщеними згідно з цим розпорядженням облігаціями усіх серій здійснюється після подання Мінпромполітики до Мінфіну звіту про використання 260 млн. гривень, отриманих підприємствами авіабудування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 р. N 447 «Про фінансування інвестиційних проектів, які реалізуються на підприємствах авіабудування», за встановленою Мінфіном формою, а також подання такими підприємствами до Мінпромполітики та Мінфіну звіту про стан готовності літаків та хід реалізації інвестиційних проектів з будівництва літаків на період 2009-2015 років.

Як встановив суд першої інстанції, на виконання п. 5 Розпорядження № 476-р Мінпромполітики, як органом управління ДП «КАЗ «Авіант», видано наказ від 30.06.2009 року № 438 (далі - наказ № 438) «Щодо відкритого (публічного) розміщення облігацій ДП «КАЗ «Авіант» (надалі - емітент) загальною кількістю 858,0 тис., вартістю 1000,00 грн. (т. 1 а.с. 31-38).

У свою чергу, на виконання вимог ст. 17 Бюджетного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Розпорядження № 476-р Кабінетом Міністрів України, в особі першого заступника Міністра фінансів України (Гарант), надано державну гарантію від 30.06.2009 року № 28010-02/76 (далі - Державна гарантія) в забезпечення виконання зобов'язань за облігаціями ДП «КАЗ «Авіант» на суму 858 000 000,00 грн. (т. 1 а.с. 13-18). Емітентом за вказаною Державною гарантією є ДП «КАЗ «Авіант».

Крім того, між Мінфіном України та ДП «КАЗ «Авіант» було укладено договір від 30.06.2009 року №28010-02/79 про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути на виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України (далі - Договір про відшкодування витрат) (т. 1 а.с. 22-25).

Як встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства промислової політики України № 476 від 10.07.2009 року вирішено припинити ДП «КАЗ «Авіант» шляхом реорганізації - приєднання його до державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова».

Між Кабінетом Міністрів України в особі Мінфіну України та ДП «Антонов» погоджено та підписано 30.07.2010 року зміни №28010-02/76-1 до державної гарантії за зобов'язаннями державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» від 30.06.2009 №28010-02/76 (далі - Зміни) (т. 1 а.с. 19-21).

При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання державного підприємства «Антонов» від 31.03.2015 року № 269 Державне підприємство «Антонов» включено до складу Державного концерну «Укроборонпром»; передано цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Антонов» зі сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі в управління Державного концерну «Укроборонпром»; внесено відповідні зміни до Статуту Державного концерну «Укроборонпром».

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, визначивши, що Центральний офіс звернувся до ДП «Антонов» з вказаним позовом з метою стягнення заборгованості за позикою, отриману під державну гарантію, у розмірі 927 604 730,29 грн., здійснивши системний аналіз ст. ст. 1, 2, 17 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 199, 202, 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 177, 216, 1046, 1047, 1055 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», прийшов до висновку, що відсутність нормативного врегулювання надання державних гарантій під випуск облігацій, скасування у судовому порядку пунктів Розпорядження №476-р, які були підставою для надання Державної гарантії та емісії цінних паперів, а також відсутність доказів погашення випущених облігації, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не погодитися не може з огляду на таке.

Перевіряючи висновки Окружного адміністративного суду м. Києва в частині правової природи спірних правовідносин суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

Тобто, одним зі способів забезпечення виконання зобов'язань, прямо не передбачених ЦК України, є державна гарантія як спосіб забезпечення повного або часткового виконання державою зобов'язань суб'єкта господарювання - резидента України перед кредитором (позикодавцем).

Наведене визначення державної гарантії випливає зі змісту затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року №131 Положення про управління ризиками, пов'язаними з наданням державних гарантій, та розподіл таких ризиків між державою, кредиторами і позичальниками, а також затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2004 року №42 Порядку відображення операцій, пов'язаних з державним та гарантованим державою боргом, при плануванні та виконанні державного бюджету.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, регулюються Бюджетним кодексом України, яким також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу

Згідно п. п. 17, 19, 20 ч. 1 ст. 2 БК України гарантований державою борг - загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями; державне запозичення - операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету; державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Відповідно до ст. 17 Бюджетного кодексу України, який був чинний на момент укладення Державної гарантії, Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів по боргу.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Сучасне правове регулювання умов надання державних та місцевих гарантій, як вірно зазначив суд першої інстанції, закріплено у ст. 17 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року №2456-VI.

Так, державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України можуть надаватися за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів України виключно у межах і за напрямами, що визначені законом про Державний бюджет України. За дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини щодо його рішень вчиняє Міністр фінансів України.

Державні (місцеві) гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також забезпечення виконання зобов'язань у спосіб, передбачений законом.

Правочин щодо надання державної (місцевої) гарантії оформляється в письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання і кредитора (у разі гарантування виконання зобов'язань за кредитним договором); обсяг кредиту (позики); обсяг гарантійних зобов'язань та порядок їх виконання; умови настання гарантійного випадку; строк дії гарантії.

Обов'язковою умовою надання державної (місцевої) гарантії є укладення договору між Міністерством фінансів України (відповідним місцевим фінансовим органом), та суб'єктом господарювання про погашення заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за виконання гарантійних зобов'язань. Істотними умовами такого договору мають бути зобов'язання суб'єкта господарювання: внести плату за надання державної (місцевої) гарантії; надати майнове або інше забезпечення виконання зобов'язань за гарантією; відшкодувати витрати державного (місцевого) бюджету, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань; сплатити пеню за прострочення відшкодування зазначених витрат. Пеня нараховується за кожний день прострочення сплати заборгованості у національній валюті з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день нарахування пені; надати гаранту права на договірне списання банком коштів з рахунків суб'єкта господарювання на користь гаранта.

Державні (місцеві) гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом повернення кредитів (позик) передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету (крім боргових зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій).

Суб'єкти господарювання, щодо яких приймається рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), або державних (місцевих) гарантій, зобов'язані надати майнове або інше забезпечення виконання зобов'язань та сплатити до Державного бюджету України (відповідного місцевого бюджету) плату за їх отримання у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою), якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної (комунальної) власності, необхідність надання такими суб'єктами господарювання майнового забезпечення, його розмір та вид визначає Кабінет Міністрів України щодо державного майна (Верховна Рада Автономної Республіки Крим - щодо майна Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада - щодо комунального майна).

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані.

У разі виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами.

Якщо договором між Кабінетом Міністрів України (Радою міністрів Автономної Республіки Крим чи виконавчим органом міської ради за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради) та суб'єктом господарювання передбачаються зобов'язання такого суб'єкта господарювання з погашення та обслуговування кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань за договором тягне перехід до держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста) права стягнення простроченої заборгованості у повному обсязі незалежно від стану виконання державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) зобов'язань за такими кредитами (позиками).

Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції спираючись на наведені положення законодавства, державна гарантія є інститутом, що має господарську-правову природу, якому притаманні ознаки та властивості змішаного публічно-правового і приватноправового регулювання, реалізація якого спрямована на задоволення як приватних так і публічних інтересів у сфері господарювання. Гарантія держави як засіб державного регулювання господарської діяльності є проявом стриманого державного втручання в господарську діяльність суб'єктів господарювання, яке застосовується лише з метою підтримки і стимулювання їх діяльності шляхом забезпечення виконання господарських зобов'язань між ними. До специфічних ознак державної гарантії слід віднести особливий суб'єктний склад (пов'язано з участю держави), бюджетний характер фінансування, виконання державних гарантій та можливість надання гарантій Урядом лише в межах і за напрямами, що визначені Законом України «Про Державний бюджет України». Гарантійні зобов'язання виникають на підставі письмового правочину про надання державної гарантії.

Передбачені Податковим кодексом України повноваження податкового органу щодо стягнення заборгованості за гарантованими державною кредитами (позиками) ґрунтується на ч. 8 та 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України, згідно яких у разі виконання державою гарантійних зобов'язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів на рахунок коштів державного (місцевого) бюджету, у суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві гарантії), а до держави, у свою чергу, переходять права кредитора та право вимагати від таких суб'єктів господарювання погашення заборгованості. Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.

При цьому, ст. 2 Бюджетного кодексу України передбачає, що згадані у ч. 8 та 9 ст. 17 БК України гарантійні зобов'язання держави стосуються лише кредиту (позики). При цьому застережень щодо можливості охоплення державною гарантією зобов'язань емітента облігацій наведений нормативний акт не містить.

Приписи п. 15-1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу під гарантійним зобов'язанням розуміють зобов'язання гаранта повністю або частково виконати боргові зобов'язання суб'єкта господарювання - резидента України перед кредитором у разі невиконання таким суб'єктом його зобов'язань за кредитом (позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію. Наведений висновок в частині неможливості застосування державних гарантій щодо облігацій узгоджується наданим у п. 17 ч. 1 ст. 2 БК України визначенням гарантованого державою боргу.

Відтак, як вірно зауважив Окружний адміністративний суд м. Києва, оскільки Бюджетний кодекс України не містить спеціального визначення кредиту, позики, облігацій, при вирішенні даного спору слід керуватися загальними визначеннями даних понять, які містяться у Цивільному кодексі України та Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

У чинній редакції поняття «облігація» закріплене у тій же статті того ж нормативного акту та визначене як цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Тобто, визначаючи правову природу спірних правовідносин, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що, на відміну від позики, оформлення облігацій здійснюється не шляхом оформлення окремого договору, а з допомогою складного юридичного факту у вигляді емісії, порядок якої регулюється спеціальним законодавством про емісію цінних паперів. При цьому, предметом договору позики є грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 Цивільного кодексу України). Водночас, виконання зобов'язань за облігаціями може здійснюватися шляхом передачі товарів та/або надання послуг відповідно до вимог, встановлених проспектом емісії (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тобто такий договір є реальним. У той же час, в силу положень ч. 7 ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація виникає як об'єкт цивільних прав з моменту її розміщення.

Суд зазначає, що чинне законодавство України чітко розмежовує облігації (які належать до цінних паперів та є річчю (об'єктом речових прав) у розумінні ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України) та кредит/позику, які є правочинами (об'єктами зобов'язального права) та оформляються відповідними договорами, згідно із ст.ст. 1047 та 1055 Цивільного кодексу України.

За наявності такого розмежування той факт, що за визначенням облігація як цінний папір засвідчує відносини позики, не дає підстави ототожнювати облігацію з позикою/кредитом, як у розумінні Цивільного кодексу України, так і у розумінні Бюджетного кодексу України.

Системний аналіз наведених норм, як вірно зазначив суд першої інстанції, свідчить про їх недосконалість в частині її надання та реалізації державних гарантій, неузгодженість в частині нормативних підходів щодо застосування наслідків її застосування шляхом відшкодування державі збитків.

При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва з посиланням на викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.04.2015 року висновки, обґрунтовано зазначив, що застосування Позивачем Порядку відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 року №1002 (далі - Порядок №1002), Порядку обліку заборгованості, у тому числі простроченої, перед державною за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №174 (далі - Порядок №174), Порядку зарахування до Державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.04.1996 року №88 (далі - Порядок №88), є безпідставним з огляду на таке.

Порядок № 1002 втратив силу ще у 2011 році згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174, тобто не міг застосовуватися на час виконання гарантійних зобов'язань у 2012-2014 роках.

Порядок № 174 регулює правовідносини щодо державних гарантій, які були видані у 1993 -1998 роках, в той час як спірні правовідносини виникли у червні 2009 році.

Порядок № 88 був прийнятий на виконання скасованого у 2011 році Порядку № 1002 (про що зазначено безпосередньо у преамбулі Порядку № 88). Окрім того, даний Порядок стосується іноземних кредитів, в той час як облігації було номіновано у гривні та розміщено серед резидентів України.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає безпідставними доводи Апелянта про необґрунтоване неврахування судом першої інстанції приписів Порядку №88, Порядку № 174 та Порядку №1002.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.04.2015 року чітко вказано, що наведені нормативні акти до спірних правовідносин не застосовуються.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Аналогічне положення містить ч. 2 ст. 14 КАС України.

Попри це, Апелянт, всупереч вимог ч. 2 ст. 19, ч. 5 ст. 124 Конституції України, в обґрунтування своєї правової позиції наводить недотримання судом першої інстанції положень Порядку №88, Порядку № 174 та Порядку №1002.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції щодо різної правової природи правовідносин, що виникають у зв'язку з емісією облігацій та забезпечення їх виконання державною гарантією від зобов'язань за договорами кредиту чи позики, гарантованих державою.

Аналізуючи твердження суду першої інстанції про наявність у ДП «Антонов» заборгованості перед державним бюджетом, а також її характер та розмір, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно п. п. 2.1, 2.2 Державної гарантії, остання видається Гарантом у забезпечення виконання Емітентом гарантованих зобов'язань за умови використання емітентом коштів, залучених від емісії облігацій на мету, визначену наказом Міністерства промислової політики України від 30.06.2009 № 438.

У разі невиконання Емітентом гарантованих зобов'язань Гарант зобов'язується сплатити власникам облігацій суму номінальної вартості облігацій за умови дотримання власниками облігацій строків і порядку пред'явлення вимоги про виконання Гарантом зобов'язань за Державною гарантією.

У разі невиконання Емітентом гарантованих зобов'язань, будь-яка особа, що є власником облігацій, має право пред'явити Гарантові вимоги щодо виконання зобов'язань за Державною гарантією за умов, у порядку та строки, зазначені в Державній гарантії (п. 3.1 Держаної гарантії).

Відповідно до порядку виконання зобов'язань за Державною гарантією (р. 4 Державної гарантії) Гарант зобов'язується виконати зобов'язання за Державною гарантією тільки після того, як настав факт невиконання, відповідно до положень п. 4.3, та до Гаранта буде направлена вимога власника облігацій, відповідно до п. 4.4 цієї Державної гарантії.

Гарант зобов'язується сплатити власнику облігацій суму, що належить до сплати Емітентом за гарантованими зобов'язаннями, тільки в тій частині, у якій така сума не сплачена Емітентом.

Пунктом 4.3 Державної гарантії визначено умови, за наявності яких має місце факт невиконання зобов'язань, якими вважається:

- власник облігацій дотримався всіх вимог та умов щодо пред'явлення їх до погашення, визначених наказом Міністерства промислової політики України від 30.06.2009 № 438, але Емітент, в порушення гарантованих зобов'язань, не виплатив чи виплатив не в повному обсязі номінальну вартість облігацій;

- власник облігацій належним чином пред'явив Емітенту вимогу про негайне виконання гарантованих зобов'язань, і протягом 30 днів з моменту пред'явлення зазначеної вимоги власник облігацій не одержав від Емітента відповіді на пред'явлену вимогу або, до закінчення тридцятиденного строку, одержав від Емітента відмову в задоволенні вимоги.

Після настання факту невиконання власник облігацій має право пред'явити Гарантові вимогу про виконання зобов'язань за Державною гарантією шляхом направлення такої вимоги за формою, у порядку та строки, установлені пп. 4.5, 4.6 та 4.7 цієї Державної гарантії (п. 4.4 Державної гарантії).

Відповідно до Змін пп. 4.5.1 Державної гарантії викладено в наступній редакції: «Вимога про виконання зобов'язань за Державною гарантією повинна бути пред'явлена Гарантові протягом 90 днів з дати погашення облігацій (щодо виплати номінальної вартості облігацій) або з дати закінчення виплати відсоткового доходу за облігаціями (щодо виплати відсоткового доходу за облігаціями).

При цьому судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «КБ «Хрещатик», який є власником облігацій ДП «Антонов» серії А у кількості 159 202,00 штук на загальну суму 159 202 000,00 грн., що підтверджується обмеженою випискою про стан рахунку в цінних паперах на 28.07.2014 року (т. 3 а.с. 15), було направлено Міністру фінансів України лист від 01.09.2014 року № 28-06/6/4634 (т. 3 а.с. 14), зі змісту якого вбачається, що ПАТ «КБ «Хрещатик» відповідно до проспекту емісії облігацій 27.07.2014 року пред'явив облігації ДП «Антонов» до погашення та направив на адресу емітента лист від 11.08.2014 року №28-06.6/4295 (т. 3 а.с. 17) з пропозицією погашення облігацій та перерахування грошових коштів від такого погашення на рахунок банку. Листом від 15.08.2014 року №057-123/14 (т. 3 а.с. 16) ДП «Антонов» повідомив банк про неможливість погашення облігацій за рахунок коштів підприємства та просив розглянути можливість погашення облігацій, належних ПАТ «КБ «Хрещатик» за рахунок коштів Державного бюджету України та перерахувати кошти, належні банку від погашених облігацій, на розрахунковий рахунок.

У подальшому Міністру фінансів України ПАТ «КБ «Хрещатик» було скеровано вимогу від 01.09.2014 року № 28-06.6/4635 (т. 3 а.с. 19-20) про виконання зобов'язання за Державною гарантією за зобов'язаннями ДП «КАЗ «Авіант» від 30.06.2009 року № 28010-02/76, зі змінами № 28010-02/76-1, щодо сплати відсоткового доходу на суму 17 512 220,00 грн.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, ПАТ «Альфа-банк», який є власником іменних відсоткових забезпечених облігацій серії А у кількості 183 959 штук на суму 183 959 000,00 грн., що підтверджується обмеженою випискою про стан рахунку в цінних паперах станом на 28.07.2014 року (т. 3 а.с. 30), Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України було скеровано вимогу від 16.09.2014 року № 82316-45-176016 (т. 3 а.с. 27-29) про виконання зобов'язань за державною гарантією за зобов'язаннями ДП «КАЗ «Авіант» № 28010-02/76 від 30.06.2009 року, з якої вбачається, що емітентом не виконано своїх зобов'язань з виплати банку відсоткового доходу за облігаціями у сумі 20 235 490,00 грн. за п'ятий відсотковий період.

У зв'язку із невиплатою емітентом у строк з 27.07.2014 року по 26.08.2014 року банку відсоткового доходу за облігаціями, 27.08.2014 року ПАТ «Альфа-банк», як власник облігацій, надіслав емітенту вимогу №75866-45-174821 (т. 3 а.с. 34) негайно виконати зобов'язання емітента перед банком з виплати відсоткового доходу за облігаціями у сумі 20 235 490,00 грн. шляхом перерахування відсоткового доходу за облігаціями на розрахунковий рахунок.

10.09.2014 року банком було одержано відповідь емітента за № 057-135/14 від 05.09.2014 року (т. 3 а.с. 36) щодо неможливості оплати купонного відсоткового доходу та номінальної вартості облігацій за рахунок власних коштів емітента. Обсяг невиконаних емітентом перед банком зобов'язань з виплати відсоткового доходу за облігаціями складає 20 235 490,00 грн.

Також ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулось до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України з вимогою від 17.09.2014 року № 739-08-01/11 (т. 3 а.с. 41-42) про виконання зобов'язань за державною гарантією за облігаціями ДП «Антонов». ПАТ «Промінвестбанк» є власником облігацій ДП «КАЗ «Антонов» серії А у кількості 47 263 штук на суму 47 263 000,00 грн., що підтверджується обмеженими виписками про стан рахунку у цінних паперах станом на 17.09.2014 року, 25.07.2014 року, 28.07.2014 року (т. 3 а.с. 43-45). Сума невиконаного зобов'язання ДП «Антонов» перед ПАТ «Промінвестбанк» складає 5 198 930,00 грн. ПАТ «Промінвестбанк» направив ДП «Антонов» письмову вимогу про негайну сплату заборгованості (лист № 11-16/267 від 27.08.2014 року (т. 3 а.с. 47)) та отримав від ДП «Антонов» відмову від виконання зобов'язань по сплаті відсоткового доходу за облігаціями (лист ДП «Антонов» № 057-136/14 від 05.09.2014 року (т. 3 а.с. 48)).

Крім іншого, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» направлено Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України вимогу від 16.09.2014 року № 151-00/6078 (т. 3 а.с. 50-51) про виконання зобов'язань за державною гарантією. Так, ПАТ «Укрексімбанк» є власником 188 482 штук іменних відсоткових забезпечених облігацій серій А (94 354 штук) та серії В (94 128 штук) загальною номінальною вартістю 188 482 000,00 грн., що підтверджується обмеженими виписками про стан рахунку в цінних паперах АТ «Укрексімбанк» (т. 3 а.с. 52-53). АТ «Укрексімбанк» на адресу емітента було надіслано вимогу від 28.08.2014 року № 151-01/5578 (т. 3 а.с. 57) щодо негайної виплати несплаченого відсоткового доходу за облігаціями за п'ятий відсотковий період. У відповідь листом від 05.09.2014 року № 057-134/14 (т. 3 а.с. 58) емітентом було проінформовано АТ «Укрексімбанк» щодо неможливості оплати відсоткового доходу за облігаціями за п'ятий відсотковий період.

Таким чином, власниками облігацій ДП «Антонов» було дотримано порядок звернення щодо пред'явлення вимог про виконання зобов'язань за Державною гарантією.

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Договору про відшкодування витрат виконання зобов'язання емітента щодо відшкодування витрат (витрати державного бюджету на виконання Кабінету Міністрів України гарантійних зобов'язань, згідно з вищезазначеною державною гарантією) забезпечується: правом договірного списання коштів у сумі витрат на користь держави України та на вимогу Мінфіна з усіх поточних та вкладних (депозитних) рахунків емітента; нарахуванням, та сплатою пені, відповідно до договору № 28010-02/79.

За визначенням умов вказаного Договору, термін «запозичення» означає, зобов'язання емітента, які випливають із відкритого (публічного) розміщення облігацій емітентом на умовах, визначених наказом Міністерства промислової політики України від 30.06.2009 року № 438 в частині виплати власникам облігацій їх номінальної вартості.

Термін «витрати» означає витрати державного бюджету на виконання Кабінетом Міністрів України гарантійних зобов'язань згідно із державною гарантією за запозиченнями.

Згідно із п. 6.2 ст. 6 Договору про відшкодування витрат емітент зобов'язується, у разі виникнення витрат, протягом 30 календарних днів з моменту здійснення платежу гарантом на виконання гарантійних зобов'язань, відшкодувати ці витрати шляхом перерахування відповідних сум на користь держави України на вказаний Мінфіном рахунок Державного казначейства України.

Водночас, судом першої інстанції зауважено, що п. 3.11 наказу від 30.06.2009 року № 438 «Щодо відкритого розміщення облігацій Державним підприємством «Київський авіаційний завод «Авіант» передбачено порядок оголошення емітентом дефолту та порядок дій емітента в разі оголошення ним дефолту.

Так, в разі неспроможності виконання зобов'язань за іменними відсотковими забезпеченими облігаціями, емітент зобов'язаний оголосити дефолт шляхом надсилання до дати виплати відсоткового доходу та/або погашення облігацій відповідного повідомлення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та опублікування відповідного повідомлення в офіційному друкованому виданні, в якому опублікований зареєстрований проспект емісії облігацій емітента у строк, що не перевищує 10 календарних днів з моменту оголошення дефолту. Емітент зобов'язаний протягом 10 календарних днів з дати оголошення дефолту здійснити персональне письмове повідомлення про оголошення дефолту власників облігацій, але не пізніше 20 календарних днів до дати початку виплати відсоткового дозоду та /або погашення облігацій в терміни та в строки, зазначені у цьому проспекті емісії, шляхом направлення рекомендованим листом відповідних повідомлень на підставі зведеного облікового реєстру власників облігацій, складеного депозитарієм на дату оголошення дефолту.

В разі неспроможності виплати емітентом номінальної вартості облігацій (погашення облігацій) задоволення вимог власників облігацій здійснюється у відповідності із наданою Державною гарантією № 28010-02/76 від 30.06.2009 р.

В разі неспроможності виплати емітентом відсоткового доходу за облігаціями задоволення вимог власників облігацій здійснюється у відповідності із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Пунктом п. 8.3 Договору про відшкодування витрат передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання емітентом (ДП «Антонов») зобов'язань, передбачених п. 6.2 Договору, емітент на повідомлений Мінфіном рахунок, відкритий у Державному казначействі України, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку, яка нараховується на суму невідшкодованих Витрат за кожен день такого прострочення.

На виконання вимог даного пункту Договору про відшкодування витрат Третя особа-1 листом від 22.10.2012 року №31-12130-16-10/25423 (т. 1 а.с. 91-92) повідомила ДП «Антонов» про виконання гарантійних зобов'язань за вказаним Договором та надала відповідні реквізитів для сплати втрат.

ГУ ДКС у м. Києві на адресу Центрального офісу листом від 26.12.2013 року №06-08/5274-18357 направлені подання від 25.12.2013 року № 510 та № 511 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості в сумі 63 914 980,00 грн. та 22 764,24 грн. відповідно (т. 1 а.с. 93-95).

Позивачем 11.01.2014 року направлено до ДП «Антонов» лист № 202/10/11-333 про стягнення простроченої заборгованості за іноземними кредитами, наданими державою або під гарантії держави (т. 1 а.с. 96).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що листом від 25.01.2014 року № 06-08/392-1091 Третя особа-2 повідомила Відповідача про відшкодування витрат Держбюджету та нагадала про необхідність здійснення проплат в рахунок погашення сум заборгованості перед Держбюджетом за відповідними реквізитами.

Також, 27.01.2014 року за №2136/10/28-10-25-00-17 заступником начальника позивача було винесено рішення про опис майна у податкову заставу (т. 1 а.с. 98) і, відповідно, податковим керуючим Омельчук В.В., на підставі вищезазначеного рішення складено акт опису майна від 21.03.2014 року №6 (т. 1 а.с. 101), а саме - літака Ан-32Б, заводський номер 3604, виготовлений 22.09.2010 року, в експлуатації не перебував, в кількості 1 шт. вартістю 153 600 000,00 грн.

Листом ГУ ДКС у м. Києві від 29.05.2014 року №06-08/2665-7357 (т. 1 а.с. 110) направлені Центральному офісу подання від 27.05.2014 року №746 та № 747 (т. 1 а.с. 111, 112), відповідно до яких заборгованість по основному боргу залишилась незмінною та становила 63 914 980,00 грн., проте збільшився розмір пені до 3 628 269,60 грн.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, станом на день розгляду даної справи на підтвердження наявності заборгованості ДП «Антонов» перед Державним бюджетом України за Державною гарантією в сумі 706 030 000,00 грн. Мінфіном України надано суду копії платіжних доручень: від 30.10.2013 року № 4 на суму 17 512 220,00 грн. (т. 3 а.с. 7); від 30.10.2013 року № 2 на суму 5 198 930,00 грн. (т. 3 а.с. 8); від 30.10.2013 року № 1 на суму 20 235 490,00 грн. (т. 3 а.с. 9); від 30.10.2013 року № 3 на суму 20 968 340,00 грн. (т. 3 а.с. 10); від 17.09.2014 року № 20 на суму 176 714 220,00 грн. (т. 3 а.с. 13); від 25.09.2014 року № 24 на суму 20 235 490,00 грн. (т. 3 а.с. 26); від 07.10.2014 року № 26 на суму 5 198 930,00 грн. (т. 3 а.с. 40); від 07.10.2014 року № 25 на суму 20 262 380,00 грн. (т. 3 а.с. 49); від 28.10.2014 року № 37 на суму 188 482 000,00 грн. (т. 3 а.с. 60); від 21.11.2014 року № 43 на суму 47 263 000,00 грн. (т. 3 а.с. 69); від 10.12.2014 року № 47 на суму 183 959 000,00 грн. (т. 3 а.с. 78).

Згідно інформаційної довідки про стан простроченої заборгованості ДП «Антонов» перед державним бюджетом за договором про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути на виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України від 30.06.2009 року № 28010-02/79 станом на 01.07.2015 року (т. 3 а.с. 6) сума боргу Відповідача складає 927 604 730,29 грн., з якого основний борг - 578 906 000,00 грн., відсотки - 127 124 000,00 грн., штрафи - 221 574 730,29 грн.

Відтак, наведена заборгованість виникла у Відповідача на підставі зобов'язань, що випливають із умов запозичень, визначених наказом Міністерства промислової політики України від 30.06.2009 року № 438 «Щодо відкритого публічного розміщення облігацій Державним підприємством «Київський авіаційний завод «Авіант», Державної гарантії та Договору про відшкодування витрат, передумовами винесення та укладення яких було прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження №476-р.

Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано наголосив на тому, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2015 року у справі № 826/23023/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 року, частково задоволено позовні вимоги ДК «Укроборонпром» до КМ України - визнано незаконними та скасовано п. п. 1, 2, 3, 5, 6 розпорядження Кабінету Міністрів України № 476-р від 22 квітня 2009 року «Про заходи щодо фінансового оздоровлення Харківського державного авіаційного виробничого підприємства та державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» в частині, що стосується випуску облігацій Державним підприємством «Київський авіаційний завод «Авіант»/погодження з пропозицією Мінпромполітики щодо випуску облігацій Державним підприємством «Київський авіаційний завод «Авіант».

Дане рішення суду, як вірно зауважив Окружний адміністративний суд м. Києва, набрало законної сили 27.01.2016 року.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі» вказано, що: «Із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень … Скасування акта суб'єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта…..».

Зі змісту судового рішення у справі №826/23023/15 вбачається, що оскільки на день емісії розмір власного капіталу емітента - Державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант», дорівнював 284 748 942,14 грн., в той час як сукупний обсяг емісії склав 858 000 000,00 грн., останній перевищив трикратний розмір власного капіталу емітента, у зв'язку з чим КМ України не мав права надавати згоду на випуск облігацій Державним підприємством «Київський авіаційний завод «Авіант».

Наведене, на переконання судової колегії, свідчить, що розміщення облігацій ДП «КАЗ «Авіант» було забезпечено (шляхом надання Державної гарантії) всупереч чинному законодавству України.

Крім того, під час розгляду справи №826/23023/15 було встановлено, що зі змісту спірного Розпорядження №476-р не вбачається, які саме кошти іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій було використано з метою надання позики з огляду на що, спірним розпорядженням Кабінет Міністрів України, всупереч приписам чинного законодавства України, виступив гарантом щодо зобов'язань (як за змістом, так і за суб'єктним складом), для яких можливість надання державних гарантій законом не передбачено.

Крім того, Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 27.01.2016 року №826/23023/15, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, додатково зазначив, що Кабінет Міністрів України не мав права надавати згоду на випуск облігацій ДП «КАЗ «Авіант», оскільки ст. 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлювала, які державні гарантії надаються Кабінетом Міністрів України у 2009 році та безпосередньо не передбачала надання державних гарантій для забезпечення виконання зобов'язань ДП «КАЗ «Авіант» з виплати власникам облігацій номінальної вартості облігацій (повернення основної суми боргу) при їх погашенні емітентом на дату закінчення обігу облігацій, а надання державних гарантій для забезпечення зобов'язань вказаного суб'єкта господарювання з виплати власникам облігацій номінальної вартості облігацій не є спрямуванням коштів на «забезпечення діяльності цивільної авіації в Україні та участь України у міжнародних авіаційних організаціях і утримання Державної авіаційної адміністрації».

Таким чином, як зазначив суд апеляційної інстанції в ухвалі від 27.01.2016 року, надаючи державну гарантію, Кабінет Міністрів України вийшов за межі повноважень, встановлених відповідним законом про Державний бюджет України, а отже, порушив вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (у чинній на той момент редакції).

Тобто, на думку судової колегії, скасування ряду пунктів Розпорядження №476-р фактично анулювало юридичну підставу, на якій виникло первісне право ДП «КАЗ «Авіант» на емісію облігацій та державну гарантію на них.

Відповідно до ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приписами ч. ч. 1, 4 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У разі визнання господарського зобов'язання недійсним застосовуються наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.

Як вірно зазначив суд першої інстанції виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, беручи до уваги відсутність прозорого механізму порядку забезпечення виконання зобов'язань за державною гарантією, зокрема, шляхом відшкодування витрат, понесених на забезпечення її виконання суб'єктом господарювання, враховуючи відсутність чіткого нормативного визнання правової природи державної гарантії, а також те, що Розпорядженням №476-р, яким було забезпечено розміщення облігацій ДП «Антонов» шляхом надання Державної гарантії, визнано незаконним та скасовано, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину. Отже, на момент розгляду справи судом першої інстанції та перегляду її в апеляційному порядку у спірних правовідносинах щодо стягнення коштів відсутня необхідна складова - розпорядчий акт органу державної влади, що передував укладенню договорів (Державної гарантії, Договору про відшкодування витрат). Водночас, як вірно зауважив Окружний адміністративний суд м. Києва, саму по собі Державну гарантію не можна вважати самостійною підставою для виконання Мінфіном України зобов'язань ДП «Антонов» шляхом погашення облігацій та сплати відсотків їх власникам.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що скасування в судовому порядку підстави (Розпорядження №476-р) для надання Державної гарантії та укладення Договору про відшкодування витрат переводить дані правовідносини у подальшому у площину господарсько-правових тобто таких, що випливають безпосередньо із договору та визначаються як відносини емітента, гаранта і власника цінних паперів.

При цьому, за наслідками з'ясування правової природи спірних правовідносин, а також характеру заборгованості, судова колегія повністю погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що повноваження податкового органу про стягнення заборгованості за гарантованими державними кредитами (позиками), зокрема, випущеними в обіг цінними паперами (облігаціями), на вказані правовідносини не поширюються, оскільки, в даному випадку, слід керуватися положеннями Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, які регулюють відносини між емітентом, гарантом та власником цінних паперів (облігацій), а також порядок стягнення заборгованості за господарсько-правовими договорами.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду м. Києва про те, що Позивач звернувся за даним позовом до суду про стягнення заборгованості з ДП «Антонов» без достатніх на те правових підстав.

Щодо решти висновків суду першої інстанції судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, оскільки таких порушень у ході розгляду справи встановлено не було, а сторони правомірність таких висновків суду першої інстанції під сумнів не ставили, розгляд справи здійснювався у межах апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників до державного підприємства «Антонов», треті особи - Міністерство фінансів України, Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, про стягнення боргу - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Н.М. Літвіна

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Літвіна Н. М.