Рішення № 60158007, 30.08.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/15467/15-ц

Провадження № 2/638/1002/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.15 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого: судді Омельченко К.О.

При секретарі: Помазан М.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», ОСОБА_2, ПАТ «ШРБУ № 33», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином і моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду з позовною заявою до ПАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», ОСОБА_2, ПАТ «ШРБУ № 33», третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином і моральної шкоди, в якій просить суд зобовязати МТСБУ прийняти заяву про страхове відшкодування від ОСОБА_1 як таку, що надійшла вчасно; стягнути солідарно з ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 12200 гривень, які розміщені у гарантійному резерві Фонду страхових гарантій МТСБУ; стягнути солідарно з ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної (немайнової) шкоди 5 000 гривень, які розміщені у гарантійному резерві Фонду страхових гарантій МТСБУ: стягнути з ПАТ «ШРБУ № 33» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної (немайнової) шкоди 30 000 гривень.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити та надали пояснення відповідно до викладених у позові.

Представник відповідача ПАТ «ШРБУ № 33» позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідальність за шкоду, заподіяну злочином повинен нести безпосередньо спричинитель шкоди.

Інші сторони по цивільній справі в судове засідання не зявилися, про день та час судового засідання повідомлялись своєчасно та належним чином, причин неявки суду не сповістили.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та представлені докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви (уточненої) від 02.12.2015 р. вбачається, що позов подано до трьох співвідповідачів ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут», ОСОБА_2 та ПАТ «ШРБУ № 33». Моторне транспортне страхове бюро України притягнуте до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Особу, яка має бути відповідачем за заявленим позовом, позивач визначає на свій розсуд самостійно. При вирішенні спору суд має перевірити обґрунтованість вимог до цієї особи і, в залежності від встановленого, ухвалити відповідне рішення. Якщо вирішення спору і ухвалене у справі рішення може вплинути на права або обов'язки інших осіб щодо однієї із сторін, такі особи вступають у справу, у т. ч. за ініціативою суду відповідно до ст. 35 ЦПК України.

За змістом ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд позбавлений права замінювати відповідача у справі або залучати до участі у справі співвідповідача, якщо про це не було клопотання позивача.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» за змістом положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України у резолютивній частині рішення суду має бути зазначено: про висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; про висновок суду по суті позовних вимог; про розподіл судових витрат; про строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. При цьому згідно ст. 216 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Виходячи з викладеного, суд, вирішуючи цивільну справу по суті, позбавлений права покладати на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, будь-які обовязки, що стосуються предмета спору, із зазначенням про покладення на цю особу таких обовязків у резолютивній частині рішення.

Отже, оскільки МТСБУ не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача й клопотань про таке залучення позивач не заявляв, то будь-які підстави для зобовязання МТСБУ виконати певні дії в розглядуваній справі відсутні.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до пп. ґ) п.41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ здійснює регламентні виплати у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Водночас, сторонами не надано суду доказів того, що відповідач ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» визнаний банкрутом або ліквідований, адже порушення господарським судом справи про банкрутство не означає визнання боржника банкрутом і не є тотожним ліквідації такого боржника.

З цих же підстав також не ґрунтуються на приписах чинного законодавства України позовні вимоги в частині здійснення відшкодування завданої позивачці шкоди за рахунок коштів, що розміщені у гарантійному резерві Фонду страхових гарантій МТСБУ.

Щодо позовних вимог про стягнення солідарно з ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 12200 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до т.ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Водночас, страховик, який здійснив страхування цивільної відповідальності власника наземного транспортного засобу, не може розцінюватись як особа, що спільно з відповідним володільцем джерела підвищеної небезпеки завдала шкоди потерпілому, адже страховик відповідає за договором про страхування відповідного ризику, тобто його зобовязання виникає з правомірної підстави договору, а не з цивільного правопорушення у формі завдання шкоди. При цьому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачена солідарна відповідальність страховика та особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність як власника наземного транспортного засобу. Більше того, відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Крім того, як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі у п. 7 постанови від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК). При цьому, як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи (зокрема, вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.02.2014 р. у справі № 638/5743/13-к) і не заперечується сторонами, відповідач ОСОБА_3 здійснив наїзд на позивачку, керуючи транспортним засобом, який належав відповідачу ПАТ «ШРБУ № 33», і перебуваючи з відповідачем ПАТ «ШРБУ № 33» у трудових правовідносинах.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про те, що в частині звернених до відповідача ОСОБА_3 позовних вимог про стягнення сум на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди слід відмовити, адже позивачка не довела перед судом, що страхове відшкодування є недостатнім для компенсації завданої їй шкоди, а відповідач ОСОБА_3 не може розглядатись як володілець джерела підвищеної небезпеки у спірних правовідносинах.

Суд зауважує, що матеріалами справи (зокрема, розрахунковими документами, що містяться в матеріалах кримінальної справи № 638/5743/13-к) підтверджено факт завдання позивачці матеріальної шкоди та її розмір 12200 гривень.

Щодо розміру завданої позивачці внаслідок ушкодження її здоровя та пошкодження належного їй майна моральної шкоди, суд, з урахуванням приписів ст.ст. 23, 1167 ЦК України, а також вимог справедливості, добросовісності й розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України), доходить висновку, що завдана позивачці моральна (немайнова) шкода має бути оцінена у 20000 гривень. Позивачка, внаслідок ДТП отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що потягло її тривале лікування, біль, моральні страждання, порушення нормальних умов життя, необхідність подальшого лікування і на теперішній час.

Водночас, суд оцінює критично та відхиляє посилання позивачки на те, що відповідні суми на відшкодування завданої позивачці матеріальної та моральної шкоди повинні бути стягнені з відповідача ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» за розглядуваним позовом, адже цивільний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» вже був розглянутий по суті в межах кримінального провадження (справа № 638/5743/13-к) і вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.02.2014 р. у справі № 638/5743/13-к у задоволенні відповідних позовних вимог ОСОБА_1 до страховика відмовлено, причому предмет цивільного позову у кримінальній справі (відшкодування матеріальної та моральної шкоди), а так само підстава позову є тотожними позовним вимогам, заявленим у розглядуваній цивільній справі до ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут». Зазначений вирок набрав законної сили й згідно приписів ст. 124 Конституції України є обовязковим для виконання на всій території України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що в частині позовних вимог до ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» провадження у справі підлягає закриттю.

Стосовно вимог про стягнення з ПАТ «ШРБУ № 33» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної (немайнової) шкоди 30 000 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зауважує, що з урахуванням приписів ст.ст. 23, 1167 ЦК України, а також вимог справедливості, добросовісності й розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України), доходить висновку, що завдана позивачці моральна (немайнова) шкода має бути оцінена у 20000 гривень. Водночас, згідно положень ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на дату завдання позивачці шкоди) При настанні страхового випадку страховик відповідно до страхової суми відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну. Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Суд підкреслює, що позивачка у своїй позовні заяві не обґрунтовує завдану їй моральну шкоду посиланням на свої душевні страждання, повязані із знищенням чи пошкодженням її майна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а зосереджується виключно на своїх душевних стражданнях, спричинених ушкодженням її здоровя, протиправною поведінкою щодо неї у вигляді завдання шкоди її здоровю. Отже, питання відшкодування позивачці моральної шкоди відповідачем ПАТ «ШРБУ № 33» повинно вирішуватись згідно приписів ст. 1194 ЦК України та п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на дату завдання позивачці шкоди).

Відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на дату завдання позивачці шкоди) розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Таким чином, з урахуванням приписів п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на дату завдання позивачці шкоди) розмір страхового відшкодування завданої позивачці моральної шкоди становить 20000 грн., то в межах суми 5000 гривень завдана позивачці моральна шкода підлягає відшкодуванню страховиком, а не володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким у спірних правовідносинах є ПАТ «ШРБУ № 33». Відтак, саме ПАТ «ШРБУ № 33» зобовязане відшкодувати позивачці різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, тобто 15000 гривень.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги висновки суду про розмір завданої позивачці моральної (немайнової) шкоди, приписи чинного законодавства про осіб, які повинні компенсувати цю шкоду, суд доходить висновку, що позов в частині вимог до ПАТ «ШРБУ № 33» підлягає частковому задоволенню у сумі 15000 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33» (61009, м. Харків, вул.. Железнякова, 235, код ЄДРПОУ 05422384) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 15000 (пятнадцять тисяч гривень).

В частині позовних вимог до ПАТ «Народна фінансова страхова компанія «Добробут» провадження у справі закрити.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10-ти днів з дня проголошення.

Суддя: