Постанова № 59849688, 16.08.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1442/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

16 серпня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Міністра внутрішніх справ України; Міністерства внутрішніх справ України, начальника Головного Управління Національної поліції у Вінницькій області, Управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням змінених позовних вимог просила визнати бездіяльність начальника УМВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015неправомірною; зобов'язати начальника розглянути та надати відповідь відповідно до чинного законодавства по вищевказаним скаргам; визнати бездіяльність Міністра Внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України, щодо розгляду скарг від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року неправомірними; зобов'язати розглянути та надати відповіді до чинного законодавства по вищезазначеним зверненням; стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Статтею 197 КАС України, зокрема п.1 ч. 1, встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку обставинам та доказам по справі, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 27 лютого 2015 року на ім'я начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області Моренця І.В. подала скаргу за вх. №1/362 на дії працівників Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, в якій зазначила, що працівники органів внутрішніх справ не виконують покладені на них обов'язки щодо виконання ухвали Вінницького міського суду від 16 січня 2015 року про розшук боржника у виконавчому провадженні № 127/16030/14 ОСОБА_5, який згідно з рішенням цього ж суду від 09 вересня 2014 року зобов'язаний сплатити позивачу кошти, внесені в якості попередньої оплати в розмірі 9577 грн., штраф за несвоєчасне виконання зобов'язання в сумі 9900 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

У подальшому позивач на адресу Міністра внутрішніх справ України надіслала скарги від 04 квітня 2015 року та від 29 травня 2015 року, в яких просила: зобов'язати посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області розглянути по суті подану нею скаргу від 27 лютого 2015 року та дати на неї обґрунтовану письмову відповідь; провести службове розслідування щодо працівників міліції, які за наведених вище обставин вчинили бездіяльність щодо розшуку ОСОБА_5 та належного йому майна та притягнути винних осіб до відповідальності; доручити вжити передбачених законодавством заходів щодо розшуку ОСОБА_5 та належних йому транспортних засобів. Термін розгляду скарги позивач просила скоротити та повідомити її письмово відповідно до статті 15 Закону України "Про звернення громадян" про результати її розгляду.

06 квітня 2015 року ОСОБА_2 повторно подала письмову скаргу на ім'я начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області Моренця І.В., в якій просила: доручити проведення службового розслідування щодо працівників міліції, які за наведених вище обставин вчинили бездіяльність щодо розшуку ОСОБА_5 та належного йому майна та притягнути винних осіб до відповідальності; вжити передбачених законодавством заходів щодо розшуку ОСОБА_5 та належних йому транспортних засобів. Термін розгляду скарги позивач просила скоротити та повідомити її письмово відповідно до статті 15 Закону України "Про звернення громадян" про результати її розгляду.

Позивач вказує на те, що в порушення Закону України "Про міліцію" та Закону України "Про звернення громадян" жодних відповідей на свої скарги від відповідачів не отримувала. Вказаною бездіяльністю позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних та психічних стражданнях. За таких обставин ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі діяли на підставі та з дотриманням встановленого законами України порядку, використавши свої повноваження, з метою, з якою такі повноваження надані.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Так, Відповідно до ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Отже, чинним законодавством закріплено прямий обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.

Обов'язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги. Таке право закріплене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян". Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Пунктом 2.1 Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі - Положення), затвердженого Наказом МВС №1177 від 10.10.2004 року, передбачено, що письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, реєстрації та первинному розгляду з метою визначення їх належності до компетенції органів внутрішніх справ та призначення за ними конкретного виконавця.

Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів внутрішніх справ або їх заступниками відповідно до їх повноважень. У пункті 5.3 Положення визначено, що у разі направлення звернення для перевірки й прийняття рішення до підвідомчих органів внутрішніх справ термін розгляду такого звернення обчислюється з дня надходження його до органу внутрішніх справ вищого рівня й закінчується днем надання відповіді тим органом внутрішніх справ, який його розглядав по суті. В інших випадках термін розгляду звернень громадян обчислюється від дня їхньої реєстрації.

Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що з наданих відповідачем доказів на спростування позовних вимог встановлено, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду його скарг листами від 25.03.2015 року за вих.№6/К-57, 30.04.2015 року за вих.№1/К-1047, 26.05.2015 року вих.№2/К-196, що підтверджується журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118 УМВС України. З установлених під час розгляду справи обставин суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень виконав обов'язок щодо надання відповіді на звернення позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції не вказав, хто конкретно з двох відповідачів дав відповідь на кожне з звернень позивача, якими належними і допустимими доказами це підтверджується, не проаналізував чи містять вони повні та аргументовані відповіді на всі порушені у них питання.

Як встановлено з матеріалів справи, жодної відповіді до звернення позивачем до суду з позовом вона не отримувала, і лише 17.06.2015 року на адресу позивача поштою від УМВС України у Вінницькій області надійшло дві ксерокопії відповідей на її скарги від 27.02.2015 року до УМВС України у Вінницькій області та на скаргу до МВС України.

Вказані відповіді датовані 25.03.2015 року №6/К-57 за підписом начальника Моренця І.В. та 26.05.2015 року №2/К-196 за підписом заступника начальника Сокирана С.В.

Враховуючи, що до 17.06.2015 року будь-яких відповідей на зазначені позивачем у позовній заяві письмові звернення на адреси відповідачів, позивач не отримувала, суд дійшов висновку, що відповідачами порушено вимоги ч. 1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян".

Крім того, в порушення положень ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", МВС України не було повідомлено позивача про пересилання її звернення іншому органу влади, чим відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду звернення позивача.

Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду її скарг листом від 30.04.2015 за вих.№1/К-1047 є безпідставними, оскільки даний лист це відповідь на звернення позивача від 10.04.2015 р. до Вінницького MB УМВС України у Вінницькій області, а не до відповідачів.

Безпідставним є також посилання суду першої інстанції на те, що факти повідомлення позивача відповідачем про результати розгляду її скарг вказаними вище листами підтверджуються журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118 УМВС України, оскільки ним може підтверджуватись лише факт реєстрації звернень громадян у 2015 році, а не надання аргументованої письмової відповіді на всі поставлені у зверненні питання.

Позивач у своїх зверненнях зазначала про наявність у боржника ОСОБА_5 у власності транспортних засобів, на які накладено арешт, але вказані транспортні засоби вилучені не були.

Згідно матеріалів виконання рішення суду про його розшук і вилучення транспортних засобів, працівники внутрішніх справ обмежилися лише відібранням у ОСОБА_5 пояснення і зобов'язання про явку до державної виконавчої служби. Жодних інших дій, направлених на фактичний розшук і вилучення транспортних засобів боржника як забезпечення виконання судового рішення вчинено не було. Такі дії не можуть розглядатися судом як належний розгляд звернень позивача.

Колегія суддів за наслідками досліджених матеріалів розгляду звернень позивача дійшла висновку, що вони фактично не були розглянуті відповідачами, натомість мало місце формування відповідачами формальних відписок, без вивчення причин і встановлення винних осіб у неналежному виконанні постанови суду про розшук боржника у виконавчому провадженні. Тому, з метою захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає необхідним зобов'язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області та Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути скарги ОСОБА_2 та надати відповіді згідно з чинним законодавством.

У той же час, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та Міністра внутрішніх справ України, оскільки їх персональна бездіяльність щодо надання відповідей на звернення ОСОБА_2 не підтверджена належними та допустимими доказами.

Щодо стягнення на користь позивача заподіяної моральної шкоди, суд апеляційної інстанції відзначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

В силу статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

За змістом статті 71 КАС України позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. Обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, в поняття матеріальної шкоди входять - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до Методичних рекомендацій „Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797) моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про заподіяння моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів її заподіяння. Втім, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Позивач неодноразово зверталась до відповідачів із зверненнями, на які не отримувала належної та обґрунтованої відповіді, встановленні по справі обставини свідчать про вчинення протиправної бездіяльності щодо позивача, яка полягає у невиконанні судового рішення та не розгляді поданих позивачем скарг.

Таким чином, судом доведено факт заподіяння моральної шкоди, яка полягає у сильних душевних та психічних стражданнях позивача, порушенні її нормальних життєвих зв'язків, погіршенні можливостей реалізації звичок та бажань, та погіршенні відносин із оточуючими людьми.

Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, необхідно стягнути 2000 грн. моральної шкоди з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та 1000 грн. з Міністерства внутрішніх справ на користь ОСОБА_2.

Щодо стягнення моральної шкоди саме з цих відповідачів, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до змісту ст. 1174 ЦК, обов'язок відшкодувати завдану шкоду перед потерпілим покладається не на посадову або службову особу, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю якої завдано шкоди, а на органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування. Тобто, вимоги про відшкодування шкоди до осіб, які безпосередньо її завдали, не повинні пред'являтися незалежно від їх вини.

Посилання суду першої інстанції на те, що відсутні підстави для притягнення до відповідальності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області є необґрунтованими, оскільки не зважаючи на те, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області не є правонаступником УМВС України у Вінницькій області, тим не менш обов'язок вчинення дій, про які просить позивач, на даний час покладено на саме на Головне управління Національної поліції у Вінницькій області.

Зважаючи на викладене, колегією суддів встановлено, що при вирішення справи по суті, судом першої інстанції не була надана повноцінна та належна оцінка всім обставинам справи, не надано правової оцінки діям відповідача.

Згідно п.1, п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не повно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_2 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року.

Визнати бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_2 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України 1000 (тисячу) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Білоус О.В. Курко О. П.