Рішення № 59846552, 16.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2016Справа №910/12402/16

За позовом: Чернівецької митниці ДФС,

до Державного підприємства МВС України "Спецсервіс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Чернівецька обласна філія Державного підприємства МВС України "Спецсервіс"

про відшкодування збитків у вартості втраченого майна в сумі 7 449,60 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача: Семенюк О.Ю. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились.

У судовому засіданні 16 серпня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Чернівецька митниця ДФС, 07.07.2016 року звернувся до Господарського суду Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 5407/24-70-15/01 від 05.07.2016 року до відповідача, Державного підприємства МВС України "Спецсервіс", про відшкодування збитків у вартості втраченого майна в сумі 7 449,60 грн.

Разом з позовною заявою № 5407/24-70-15/01 від 05.07.2016 року позивач долучив клопотання № 5408/24-70-10-15/01 від 05.07.2016 року про участь в судовому засіданні у справі, в режимі відеоконференції, приймаючи до уваги значну відстань між місцезнаходженням суду та позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року порушено провадження у справі № 910/12402/16, призначено розгляд справи на 26.07.2016 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Чернівецьку обласну філію Державного підприємства МВС України "Спецсервіс" та ухвалено судове засідання провести з використанням системи відеоконференцзв'язку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року судом, у відповідності до положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи до 16.08.2016 року.

01 серпня 2016 року до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання № 5952/24-70-10-15 від 26.07.2016 року про участь в судовому засіданні у справі, в режимі відеоконференції, приймаючи до уваги значну відстань між місцезнаходженням суду та позивача.

У судовому засіданні 16.08.2016 року, проведеному в режимі відео конференції, представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача та третьої особи у судове засідання 16.08.2016 року не з'явились, про причини неявки до суду не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2013 року між Чернівецькою обласною митницею (правонаступником якої є Чернівецька митниця ДФС) (надалі - позивач, замовник) та Чернівецької обласною філією Державного підприємства МВС України "Спецсервіс" (надалі - відповідач, виконавець) було укладено договір № 7 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується за замовленням Замовника протягом визначеного в Договорі строку здійснити реалізацію товарів, що перейшли у власність держави через підприємства Торгівлі та організувати митний аукціон, згідно із Постановою КМУ за № 607 від 26.04.2003р "Про затвердження Порядку організації митних аукціонів, реалізації товарів і транспортних засобів на митних аукціонах, товарних біржах або через підприємства торгівлі, а також розпорядження окремими видами товарів, що не підлягають реалізації" та із Постановою КМУ за № 1340 від 25.08.1998р "Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним".

Пунктами 3.1, 3.2 договору за надання передбачених Договором послуг Виконавцю належить торгівельна винагорода. Розмір торгівельної винагороди встановлюється в кожному окремому випадку передачі в реалізацію майна та не повинна перевищувати 20% від суми реалізованого майна. Кошти, одержані від реалізації вказаних товарів, після вирахування сум комісійної винагороди перераховуються Виконавцем, який реалізував зазначені товари, відповідно на розрахунковий рахунок Замовника протягом 3-х банківських днів (без урахування вихідних та святкових днів).

За приписами п.п 3.3, 3.4 договору майно, що перейшло у власність держави, передається для реалізації на підставі акта опису, оцінки та передачі майна та видаткової накладної. Підписання акта опису, оцінки та передачі майна представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Сторонами було неодноразово укладено додаткові угоди до договору № 7 від 22 квітня 2013 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивач зазначив, що 15.08.2013 року відповідно до Договору №7 від 22.04.2013 року, наказу Чернівецької митниці Міндоходів від 15.08.2013 №25-аг «Про передачу в реалізацію», Акту опису, оцінки та передачі майна від 15.08.2013 №4 та накладної (вимоги) №274 від 15.08.2013 передав ЧОФ ДП МВС України «Спецсервіс» на реалізацію майно, що перейшло у власність держави згідно переліку, зокрема, вилучене у справі про порушення митних правил №1595/40800/10, а саме:

тапочки пляжні жіночі в кількості 11039 пар на загальну суму 127169,28 грн.;

тапочки пляжні чоловічі 6671 пар на загальну суму 102466,56 грн.;

тапочки пляжні дитячі в кількості 143 пари на загальну суму 1647,36 грн.;

тапочки пляжні (в'єтнамки) в кількості 1799 пар на загальну суму 13816,32 грн.

Також позивач ствердив, що Актом звірки розрахунків від 06.07.2015 року між Чернівецькою митницею ДФС та Чернівецькою обласною філією Державного підприємства МВС України "Спецсервіс" станом на 01.07.2015 року за філією обліковувався залишок нереалізованого майна на загальну суму 256989,74 грн.

Надалі, позивач вказав, що 24.09.2015 року звернувся до відповідача з вимогою №7185/24-70-05-16/01 про повернення залишків нереалізованого майна на склад затриманих товарів, на підставі чого відповідач повернув залишки нереалізованого майна на суму 239 323,80 грн. та 975,36 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними (вимогами) №67 від 29.09.2015р. та № 67/1 від 01.10.2015р.

Проте замовник зазначив, що відповідно до даних бухгалтерського обліку станом на 01.11.2015р. у залишку відповідача залишилося товару у кількості 553 одиниці на суму 16 690,60 грн., окрім того, при проведенні інвентаризації позивач виявив нестачу товару в кількості 552 пари тапок пляжних на суму 7 449,60 грн., що підтверджується інвентаризаційним описом, а саме: тапочки пляжні жіночі в кількості 268 пар на суму 3087,36 грн. та тапочки пляжні чоловічі в кількості 284 пари на суму 4362,24 грн., а відтак, на думку позивача, за товар матеріальну відповідальність несе відповідач, що тягне за собою відшкодування збитків позивачу в розмірі 7 449,60 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Суд погоджується з позивачем стосовно того, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, тобто договором комісії і договором зберігання, так як для виконання зобов'язання по здійсненню реалізації майна, виконавець (організатор митного аукціону) приймає від замовника товари та забезпечує його зберігання до видачі його покупцю, а в разі не продажу - до моменту повернення замовнику. Таким чином, права і обов'язки сторін за Договором №7 визначаються, у тому числі і положеннями глави 66 та 69 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами 2 та 3 ст. 938 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. (ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст.950 Цивільного кодексу України).

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 ст. 1012 Цивільного кодексу України встановлено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Приписами ч. 1 ст. 1014 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 22 квітня 2013 року між Чернівецькою обласною митницею (правонаступником якої є Чернівецька митниця ДФС) та Чернівецької обласною філією Державного підприємства МВС України "Спецсервіс" було укладено договір № 7, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується за замовленням Замовника протягом визначеного в Договорі строку здійснити реалізацію товарів, що перейшли у власність держави через підприємства Торгівлі та організувати митний аукціон, згідно із Постановою КМУ за № 607 від 26.04.2003р "Про затвердження Порядку організації митних аукціонів, реалізації товарів і транспортних засобів на митних аукціонах, товарних біржах або через підприємства торгівлі, а також розпорядження окремими видами товарів, що не підлягають реалізації" та із Постановою КМУ за № 1340 від 25.08.1998р "Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним".

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач 15.08.2013 року передав ЧОФ ДП МВС України «Спецсервіс» на реалізацію майно, що перейшло у власність держави згідно переліку, зокрема, вилучене у справі про порушення митних правил №1595/40800/10, а саме: тапочки пляжні жіночі в кількості 11039 пар на загальну суму 127169,28 грн.; тапочки пляжні чоловічі 6671 пар на загальну суму 102466,56 грн.; тапочки пляжні дитячі в кількості 143 пари на загальну суму 1647,36 грн.; тапочки пляжні (в'єтнамки) в кількості 1799 пар на загальну суму 13816,32 грн.

Судом встановлено, що сторонами було підписано акт звірки розрахунків 06.07.2015 року, де вказано, що за відповідачем обліковувався залишок нереалізованого майна на загальну суму 256 989,74 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 24.09.2015 року звернувся до відповідача з вимогою №7185/24-70-05-16/01 про повернення залишків нереалізованого майна на склад затриманих товарів, на підставі чого відповідач повернув залишки нереалізованого майна на суму 239 323,80 грн. та 975,36 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними (вимогами) № 67 від 29.09.2015р. та № 67/1 від 01.10.2015р.

Судом встановлено, що факт нестачі майна на суму 7 449,60 грн., в кількості 552 пари тапок пляжних підтверджується інвентаризаційним описом матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання, який погоджений сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, замовником підтримано, а відповідачем не спростовано, що відповідно до даних бухгалтерського обліку станом на 01.11.2015р. у залишку відповідача залишилося товару у кількості 553 одиниці на суму 16 690,60 грн., окрім того, при проведенні інвентаризації позивач виявив нестачу товару в кількості 552 пари тапок пляжних на суму 7 449,60 грн., що підтверджується інвентаризаційним описом, а саме: тапочки пляжні жіночі в кількості 268 пар на суму 3087,36 грн. та тапочки пляжні чоловічі в кількості 284 пари на суму 4362,24 грн., а відтак, за товар матеріальну відповідальність має нести відповідач, що тягне за собою відшкодування збитків позивачу в розмірі 7 449,60 грн.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частино 3 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Так, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодних доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Отже, з урахуванням положень договору та чинного законодавства суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків за договором № 7 від 22.04.2013 року в розмірі 7 449,60 грн.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі про стягнення 7 449,60 грн. збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 1 450,00 грн. судового збору. Проте, відповідно до Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206 700,00 грн.). Тобто позивач повинен був сплатити 1 378,00 грн. (7 749,60*1,5%). Таким чином, зайво сплачений судовий збір в розмірі 72,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судові витрати позивача щодо сплати судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства МВС України "Спецсервіс" (ЄДРПОУ 30434770; адреса: 04050, м. Київ, пров. Косогірний, 8) на користь Чернівецької митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39465937; адреса: 58000, м. Чернівці, вул. Руська, 248М) збитків в розмірі - 7 449,60 грн. (сім тисяч чотириста сорок дев'ять гривень 60 копійок) та судовий збір - 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.

3. Повернути зайво сплачений судовий збір на користь Чернівецької митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39465937; адреса: 58000, м. Чернівці, вул. Руська, 248М) в розмірі 72,00 грн. (сімдесят дві гривні) з Державного бюджету України.

4. Копію рішення надіслати відповідачу та третій особі у справі № 910/12402/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 22.08.2016 року.

Суддя О.С. Комарова