Ухвала суду № 58780696, 04.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/325/2016(м)

237/377/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Гєрцика Р.В.,

ОСОБА_2,

при секретарі судового засідання Багіровій П.А.,

за участю: прокурора Максименко Н.Г.

обвинуваченої ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадженні № 12016050690000042 від 15 січня 2016 року, за апеляційною скаргою прокурора Волноваської місцевої прокуратури ОСОБА_4 на вирок Волноваського районного суду Донецької області від 22 квітня 2016 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Горлівки Донецької області, українка, громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_2, неодружена, маюча на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3, не працююча, така, що раніше судимості не мала, проживаюча за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

засуджена за:

- ч.1 ст.366 КК України до покарання у вигляді штрафу на користь держави в сумі 850 грн. з позбавленням права обіймати посади, повязані зі службовим положенням чи з матеріальною відповідальністю строком на 1 рік;

- ч.2 ст.191 КК України до покарання із урахуванням ст.69 КК України у вигляді штрафу на користь держави в сумі 6000 грн. з позбавленням права обіймати посади, повязані зі службовим положенням чи з матеріальної відповідальністю строком на 1 рік.

Відповідно до вимог ст. 70, ч.3 ст. 72 КК України за сукупністю злочинів відбувати призначені покарання самостійно.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи в сумі 1100,50 грн.

Вирішено долю речових доказів,

в с т а н о в и л а:

вказаним вироком ОСОБА_3 визнано винною та засуджено за те, що вона, будучи розпорядженням міського голови Марїнської міської ради Донецької області №25-К від 24 листопада 2014 року, призначена виконуючою обов'язки начальника бухгалтерського обліку, тобто з вказаного періоду часу обіймала в Мар'їнській міській раді посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, і тому була службовою особою Мар'їнської міської ради, розташованої за адресою: пр. Ворошилова, 12, м. Мар'їнка Марїнського району Донецької області, будучи ознайомлена зі своєю службовою інструкцією, вчинила заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдиві відомості за наступних підстав.

01 грудня 2015 року до виконання робіт з благоустрою міста фактично було залучено шість осіб, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, з якими 01 грудня 2015р. було укладено цивільно-правові договори, предметом яких є виконання робіт по санітарному очищенню та озелененню міста. Відповідно до умов договорів Замовник, тобто Марїнська міська рада, зобовязаний своєчасно прийняти роботу та оплатити виконану Виконавцем роботу. Згідно платіжного доручення № 321 від 22 грудня 2015 року до Державного управління Казначейської служби України, Мар'їнською міською радою спрямовано для виплати заробітної плати за грудень 2015 року девяти особам в розмірі 17339, 16 грн., а саме фактично працевлаштованим ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і також особам, які не були працевлаштовані та договори з якими Мар'їнської міської ради не укладалися, а саме: ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, яким було нараховано 6330 грн. (тобто різниця нарахувань заробітної плати ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_15 складає 6330 грн.).

Тобто обвинувачена, яка є службовою особою, 22 грудня 2015 року, перебуваючи за місцем своєї роботи, що розташоване за адресою: пр. Ворошилова, 12, м. Мар'їнка, діючи умисно, переслідуючи корисливі мотиви та мету наживи, зловживаючи службовим становищем всупереч інтересам служби, внесла неправдиві дані до офіційних документів, а саме: до відомості про нарахування заробітної плати за грудень 2015 року по договорам, до платіжного доручення № 321 від 22 грудня 2015 року, та до заявки на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки, які засвідчила своїми підписами, внесла відомості щодо девяти працевлаштованих осіб, замість шести фактично працюючих осіб та суму заробітної плати, яка підлягає виплаті, у розмірі 17339, 16 грн. Зазначені офіційні документи ОСОБА_3 надала до Державного управління Казначейської служби України у Мар'їнському районі, що стало підставою для надмірного нарахування та виплати заробітної плати на суму 6330 грн. І, продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, ОСОБА_3 незаконно заволоділа вказаними грошима місцевого бюджету Марїнської міської ради, Донецької області у розмірі 6330 грн., спричинивши міській раді матеріальну шкоду на вказану суму. Гроші використала на власні потреби.

Не погодившись із судовим рішення, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню через неправильне застосування кримінального закону.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив вирок суду скасувати й призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Крім того, просив дослідити вирок Волноваського районного суду Донецької області від 22 квітня 2016 року.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказав, що суд формулюючи обвинувачення, визнане доведеним, не розписав кваліфікуючі ознаки обєктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, а саме не вказав у який спосіб ОСОБА_3 заволоділа грошима місцевого бюджету Марїнської міської ради. Крім того зазначив, що судом у порушення вимог ст.53 КК України при призначенні покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст.191 КК України у виді штрафу в сумі 6000 грн. не визначений розмір, кратний неоподатковуваному мінімуму доходів громадян. Окрім вказаного, суд не призначив остаточне покарання ОСОБА_3 за сукупністю злочинів, тобто не застосував вимоги ч.1 ст.70 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та обвинувачену, які підтримали апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області, просили її задовольнити, вирок суду щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши апеляційну скаргу прокурору в її межах, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з вимогами ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді першої інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Частиною 1 статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У відповідності до вимог ст.374 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок і повертає справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, якщо при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключили можливість постановлення вироку.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції постановляючи вирок, не дотримався положень вимог ст.374 КПК України щодо змісту мотивувальної частини вироку, яка повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Зміст мотивувальної частини вироку визначається предметом доказування у кримінальному провадженні, також складом кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченому і який визнано доведеним (або недоведеним) судом.

Судом першої інстанції описано діяння ОСОБА_3, як остання умисно заволоділа чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, без наявності такої кваліфікуючої ознаки обєктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, як спосіб заволодіння грошима місцевого бюджету Марїнської місцевої ради. Проте, це є неприпустимим, оскільки мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Заслуговують уваги й доводи прокурора в частині призначення обвинуваченій покарання.

Так, в порушення ст.53 КК України при призначенні покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст.191 КК України у виді штрафу в сумі 6000 грн., суд першої інстанції не визначив розмір, кратний неоподатковуваному мінімуму доходів громадян.

Окрім того, у п.13 Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року (зі змінами внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04 червня 1993 року, № 12 від 03 грудня 1997 року, № 6 від 30 травня 2008 року) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» звертається увага судів на те, що постановлений іменем України вирок є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 321-339 КПК України. Вирок повинен бути викладений офіційною-діловою мовою, юридично грамотно, з точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду.

Разом із тим, із тексту оскаржуваного вироку убачається, що він містить чисельні помилки у логіці викладу, а також граматичні, орфографічні, стилістичні та технічні помилки. Зазначені недоліки суттєво ускладнюють сприйняття тексту вироку, його розуміння, свідчать про виявлену при складані цього вироку недбалість та викликають обґрунтований сумнів у його законності та справедливості.

В звязку з істотним порушенням норм КПК, суд вважає, що кримінальне провадження підлягає поверненню в районний суд із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що допущені порушення вимог кримінального процесуально закону судом першої інстанції при винесенні даного вироку є істотними і не можуть бути усунені судом апеляційної інстанції, а тому вирок підлягає скасуванню з призначенням кримінального провадження до нового розгляду в суді першої інстанції.

При новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції слід взяти до уваги вимоги викладені в ухвалі апеляційного суду, а також перевірити підстави викладені апелянтами у своїх апеляційних скаргах та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 415, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора Волноваської місцевої прокуратури ОСОБА_4 задовольнити.

Вирок Волноваського районного суду Донецької області від 22 квітня 2016 року відносно ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала Апеляційного суду Донецької області є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

_____ ______ ____

О.В.ОСОБА_16ОСОБА_17ОСОБА_2