Ухвала суду № 58718845, 29.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/331/16-ц 29.06.2016 29.06.2016 29.06.2016

Провадження №22-ц/784/1420/16

Справа №471/331/16-ц

Провадження №22-ц/784/1420/16 Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 20 Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

без участі сторін, належно повідомлених про час і місце слухання справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Братського районного суду Миколаївської області

від 26 квітня 2016 року, ухвалене

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання права власності на нього, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 предявив до відповідачів зазначений позов, який обґрунтував наступним.

15 червня 2001 року позивач та ОСОБА_7 уклали у простій письмовій формі у вигляді розписки договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 придбав житловий будинок №44-а по вул.Миру у с.Микільське Братського району Миколаївської області.

Позивач вказував, що він передав ОСОБА_7 грошові кошти в рахунок оплати вартості будинку, в свою чергу ОСОБА_7 передав йому правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно.

ОСОБА_3 зазначав, що в подальшому нотаріально посвідчити договір сторони не змогли, оскільки ОСОБА_7 помер.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив визнати дійсним договір купівлі-продажувищевказаного житлового будинку та визнати за ним право власності на нього.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 26 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що він є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

Згідно з ст.153 ЦК УРСР, який діяв у 2001 році, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Стаття 224 ЦК УРСР передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Згідно з ст.47 ЦК УРСР та роз'яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (з наступними змінами), якщо угода, яка відповідно до законодавства підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2 ст.47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Відповідно до ст.23 Кодексу про шлюб та сімю України, який діяв у 2001 році, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Згідно з ст.ст.60, 63, 65, 67 Сімейного кодексу України , який набрав чинності з 01 січня 2004 року, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Відповідно дост.655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 657 ЦК України, в редакції чинній станом на 2011 рік, передбачала, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч.3ст.640 ЦК України, в редакції що діяла станом на 2011 рік, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.2ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Однак, зазначена норма не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей210та640 ЦК Українипов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків сторін (п.13постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Частина 3 статті 10, стаття 60 ЦПК України передбачають, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 уклали у простій письмовій формі договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою вул.Миру, 44-а в с.Микільське Братського району Миколаївської області.

Зазначене підтверджене розпискою, яка має виправлення у даті її складання без застереження виправлення.

16 вересня 2011 року ОСОБА_7 помер.

Згідно з рішенням виконкому Іллічівської сільської ради Братського району Миколаївської області №2 від 15 березня 2007 року спірному будинку була присвоєна адреса вул.Миру, 44-а.

Тобто, на час складання розписки, у якій вказана адреса, будинок її не мав.

Це підтверджується технічним паспортом на будинок від 03 березня 1992 року.

З письмових пояснень позивача випливає, що після складання вказаної розписки через нетривалий час ОСОБА_7 помер, а тому сторони не змогли укласти договір купівлі-продажу спірного будинку у нотаріальному порядку.

Зазначене, ставить під сумнів складання розписки у 2001 році, а не у 2011 році, коли ОСОБА_7 помер.

Доказів прийняття спірного будинку шляхом вселення до нього позивачем не надано.

Навпаки, згідно з довідкою Іллічівської сільської ради Братського району Миколаївської області №109 від 16.02.2016 року за вказаною адресою проживає дружина ОСОБА_7 ОСОБА_4, яка є його спадкоємицею.

Згідно з інформацією Братської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 12.02.2016 року ОСОБА_4 зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 були подружжям з 08 жовтня 1979 року.

Спірний будинок було придбано під час їх шлюбу 01 лютого 1992 року.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 є правильним.

Ні за Цивільним кодексом УРСР від 18.07.1963 р., ні за Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. не має підстав для визнання спірного договору дійсним та визнання права власності на будинок.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не було доведено факту ухилення власників спірного будинку від нотаріального посвідчення угоди та здійснення ним дій, спрямованих на нотаріальне посвідчення угоди.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відсутня згода дружини ОСОБА_7, оформлена належним чином, на реалізацію спірного будинку.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: