Постанова № 58244693, 07.06.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/66/16

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Жука С.І.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М.

за участю апелянта - Терлецької І.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Южалкіна Івана Сергійовича про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Южалкіна Івана Сергійовичав в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 27417989 від 23 грудня 2015 року за заявою Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" що, подана 17 грудня 2015 року;

-зобов'язати Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області повторно розглянути заяву, прийняту 17 грудня 2015 року за реєстраційним номером 14920173.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 грудня 2014 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (Сервітуар) з однієї сторони та Державним підприємством "Ізмаїльський морський торгівельний порт" (Сервітуарій) укладено Договорі про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14 (Надалі - договір сервітуту). Предметом договору є встановлення сервітуту нерухомого майна, а саме: обмежене платне строкове право користування Сервітуарієм майном, яке є державною власністю та знаходиться в господарському віддані Сервітуара, обліковується на окремому балансі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України". Зміст сервітуту полягає у наданні Сервітуаром Сервітуарію права користування Обєктом сервітуту (Надалі - майно), необхідним для здійснення Сервітуарієм навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури тощо. Також зазначено, що виключний перелік майна визначено у Додатку до договору №1, що є його невід'ємною частиною (а.с.8-14).

Відповідно до Додатку №1 до Договору про встановлення сервітуту № 56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р. сервітут, що встановлюється даним Договором, діє: на причал №№4, 5, 6, 7, 8, 12, 13, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26 (а.с.15).

17.12.2015року позивач звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (щодо іншого речового права) про реєстрацію права користування (сервітуту) на споруду за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. 16 причал №6.

23.12.2015р. Державним реєстратором Южалкіним І.С. прийняте рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 27417989 (а.с.7).

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність вищевказаної відмови та необхідності задоволення позовних вимог позивача.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Процедура державної реєстрації права власності на нерухоме майно на момент виникнення спірних правовідносин регламентована «Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 868 (далі -Порядок № 868).

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з п. 6 Порядку № 868, відповідальність за достовірність відомостей, які містяться у документах, поданих для проведення державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, несе заявник.

Так, приписами ст. 2 Закону встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту такої реєстрації.

При цьому, частиною 2 ст.4 Закону визначено, що речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтями 4-1, 4-2 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно, право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку № 868, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що є похідними від права власності, проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно відповідно до вимог цього Порядку, крім випадків, коли державна реєстрація речового права, що є похідним від права власності, проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності, а також коли державна реєстрація права власності проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення.

Згідно з ст. 395 Цивільного кодексу України, речовими правами на чуже майно є:1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Також, відповідно ч. 1 до ст. 402 Цивільного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ст. З Закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видіб майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власнос-та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перезс і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та піде: відмови в ній встановлюються законом.

Колегія суддів зазначає, що договір № 56-П-ІЗФ-14 про встановлення сервітуту нерухомого майна від 29.12.2014 укладений між ДП «Адміністрація морських портів України» та ДП «Ізмаїльський торговельний порт».

Натомість державна реєстрація господарського відання виникла лише 28.05.2015 за ДП «Адміністрація морських портів України», а договір встановлення сервітуту укладений з користувачем 29.12.2014, а не з власником до моменту виникнення господарського відання - речового права за ДП «Адміністрація морських портів України».

Таким чином, на момент заключення договору про встановлення сервітуту нерухомого майна позивачем його заключено не з належним власником - Міністерством інфраструктури України, а з ДП «Адміністрація морський портів України», тобто до моменту виникнення у останнього господарського відання.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закону), перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Вичерпний перелік підстав для відмови у проведені державної реєстрації прав та їх обтяжень встановлено статтею 24 Закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. З ст. 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2 - 5-6 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованою відмову державного реєстратора у реєстрації договору № 56-П-ІЗФ-14 про встановлення сервітуту нерухомого майна від 29.12.2014 укладений між ДП «Адміністрація морських портів України» та ДП «Ізмаїльський торговельний порт».

Також суд зазначає, що рішення прав на підставі яких вноситься відповідний запис до Державного реєстру приймається не Відповідачем, а відповідно до п. 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державним реєстратором - єдиним суб'єктом, наділеним повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав, тобто ГТУЮ в Одеській області не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Ці факти були проігноровані судом першої інстанції, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не повно дослідив обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою відмовити у задоволені позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 202,207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року - скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Южалкіна Івана Сергійовича про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язати вчинити певні дії, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 08 червня 2016 року

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Жук С.І.

Семенюк Г.В.