Ухвала суду № 58244348, 08.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16788/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

08 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, третя особа: директор Департаменту ресурсного забезпечення ОСОБА_3 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про:

визнання протиправним та скасування наказу від 18 січня 2011 року № 15 в частині звільнення з посади директора Департаменту ресурсного забезпечення, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і зв'язку із реорганізацією;

поновлення на роботі на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій; зарахування часу вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2016 позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державної служби України з надзвичайних ситуацій подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом № 322 від 07.09.2010 року ОСОБА_2, головного спеціаліста служби безпеки дорожнього руху Департаменту ресурсного забезпечення, призначено на посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення.

31.08.2010 року позивачем прийнято Присягу державного службовця та наказом № 307 було присвоєно 11 ранг державного службовця.

Наказом МНС від 16.11.2010 року № 1019 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату МНС», відповідно до вимог Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1539, та з метою оптимізації організаційних структур центрального апарату Міністерства було винесено зміни до штату № 89/4 «Центральний апарат Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», а саме: виключено посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення, що заміщується державним службовцем та включено посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення зі спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту, що підлягає комплектуванню атестованою особою.

16.11.2010 р. відповідно до наказу Міністра МНС № 1019 позивача було повідомлено про майбутнє вивільнення із займаної посади.

18.01.2011 року наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України № 15 ОСОБА_2, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, звільнено із займаної посади директора Департаменту ресурсного забезпечення у зв'язку із реорганізацією. Цього ж дня позивач отримав трудову книжку (причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом були визнані поважними ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2015 року).

Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення позивача з раніше займаної посади, колегія суддів виходить з наступного.

За п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

В силу приписів ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Разом з тим, в порушення вищенаведеної норми, в день звільнення позивачу копія наказу не видавалася, доказів на спростування наведеного факту відповідачем не надано.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 492 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України). Крім того, наведені вище положення ч. 4 ст. 36 КЗпП встановлюють, що звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 зазначеного Кодексу можливе у випадку скорочення чисельності або штату працівників. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2014 року у справі № 21-212а14.

Суд першої інстанції, поновлюючи позивача на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій, виходив з того, що на час звільнення позивача (січень 2011 року) у відповідача не відбулося змін в організації праці і виробництва, на час звільнення позивачу не пропонувалася інша робота за наявності вакантних місць.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що Окружний адміністративний суд м. Києва не врахував та не спростував позицію відповідача, що ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади саме у зв'язку із організаційно-штатними заходами в структурних підрозділах апарату Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Колегія суддів, дані доводи оцінює критично, оскільки згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналіз змісту спірного наказу про звільнення (а.с. 8) свідчить, що позивача було звільнено відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України саме у зв'язку з реорганізацією (формулювання причини звільнення). Про це зазначено самим апелянтом в його апеляційній скарзі (абзац 7 на четвертому аркуші).

Таким чином, з огляду на приписи зазначеної постанови Пленуму ВСУ, судом першої інстанції правомірно було встановлено саме відсутність факту реорганізації відповідача, оскільки це прямо зазначено у спірному наказі. Тому, твердження апелянта про звільнення позивача у зв'язку із організаційно-штатними заходами в структурних підрозділах апарату є необґрунтованими.

Більш того, вказані зміни полягали лише у виключенні посади директора Департаменту ресурсного забезпечення, що заміщується державним службовцем та включення аналогічної посади, що заміщується особою зі спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту. Дана обставина жодним чином не свідчить про зміни в організації виробництва і праці щодо посади, яку займав позивач. В підсилення вказаного варто відзначити, що матеріали справи (а.с. 143 Том 1) містять Указ Президента України «Про присвоєння спеціальних звань» від 14.09.2009 року № 745/2009, яким ОСОБА_2 присвоєно спеціальне звання генерал-майора служби цивільного захисту.

З листа Департаменту персоналу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 03.03.2016 р. № 28-4/24 вбачається, що на час проведення організаційно-штатних заходів, відповідно до наказу МНС України від 16.11.2010 р. № 1019 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату Міністерства» набув чинності Указ Президента України від 09.12.2010 р. № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», на виконання якого проводилась реорганізація центральних органів виконавчої влади з метою скорочення чисельності державних службовців не менше ніж на 30 відсотків. В результаті оптимізації центрального апарату Міністерства скорочено 94 посади державних службовців. У зв'язку із відсутністю вакансій на час звільнення ОСОБА_2 у період з 18.11.2010 по 18.01.2011 Міністерство не мало можливості запропонувати посаду, яка б відповідала його освітньо-кваліфікаційному рівню. Дані обставини підтримуються апелянтом.

Однак, як вже встановлено вище станом на час звільнення позивача у відповідача не відбулося змін в організації праці і виробництва, а фактично лише було внесено зміни в штатний розпис, натомість Департамент ресурсного забезпечення не ліквідовано, не об'єднано з іншим департаментом, при цьому залишена посада керівника департаменту. Отже, зміни в штатному розписі стосувалися лише найменування посади керівника департаменту.

Більш того, позивача повідомили про звільнення 16.11.2010 року, а Указ Президента України № 1085 був прийнятий аж 09.12.2010 р., тобто через місяць після наказу МНС від 16.11.2010 року № 1019 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату МНС».

02.12.2010 р. Міністром МНС було підписано наказ № 1087 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату МНС» та прийнято перелік змін до штату центрального апарату МНС України № 89/4 (додаток до наказу № 1089 від 09.12.2010). Відповідно до переліку змін до штату центрального апарату МНС України посада директора Департаменту ресурсного забезпечення знову повинна заміщуватися державним службовцем, а не особою зі спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту, тобто не атестованою особою та додатково введено 27 посад.

При цьому, апеляційна інстанція зауважує, що подальші рішення та дії щодо реорганізації МНС України (на що посилається апелянт серед інших доводів апеляційної скарги) не можуть виправдовувати звільнення позивача, оскільки про таку реорганізацію йому не повідомлялося під розписку за два місяці до звільнення.

Отже, колегія суддів не може не погодитися з висновком суду першої інстанції, що на час звільнення позивача 18.01.2011 р. посада, яку він обіймав збереглася, а сам позивач був як держслужбовцем (31.08.2010 року прийнято Присягу державного службовця та наказом № 307 присвоєно 11 ранг), так і мав як звання генерал-майор служби цивільного захисту (Указ Президента України від 14.09.2009 року № 745/2009). При цьому, комплектувалося ще 27 посад, проте жодна з них позивачу запропонована не була.

Зазначене свідчить, що відповідно до ст. 492 КЗпП України ОСОБА_2 посад, які б відповідали професії чи спеціальності позивача не пропонувалось, тоді як вакантні посади були наявні. Крім того, апелянтом не було надано доказів того, що позивач відмовлявся від переведення на іншу роботу.

Отже, звільнення позивача відбулося без законних підстав та з порушенням встановленого порядку, передбаченого трудовим законодавством, а тому правомірним є висновок суду першої інстанції про скасування спірного наказу від 18.01.2011 року № 15 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади директора Департаменту ресурсного забезпечення, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і зв'язку із реорганізацією, та як наслідок, поновлення позивача на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19.11.2011 року.

Зважаючи на задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді, судом першої інстанції зроблено правильний висновок зарахуванню до загального стажу та стажу державного службовця періоду вимушеного прогулу, оскільки дані позовні вимоги є похідними від вимог щодо поновлення на роботі..

В силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); … .

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

Аналіз змісту спірного наказу свідчить, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не дотримався чітко визначеної процедури звільнення позивача, що призвело до порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких було спрямоване це рішення.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приписи даної норми фактично встановлюють презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються. Тобто, повідомлені позивачем обставини справи про дії відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки останній не спростує їх.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності та обґрунтованості наказу щодо звільнення позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 08.06.2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Карпушова О.В.