Рішення № 58199038, 03.06.2016, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/431/15-ц

03 червня 2016 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді: Битківського Л.М.

з участю секретаря Дякун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Раковецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення виконкому сільської ради №43 від 12.09.2000 року щодо визнання права власності на домоволодіння, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння на імя ОСОБА_4 від 11.10.2000 року, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідачіву якому просила визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Раковецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області №43 від 12.09.2000 року «Про визнання права власності за ОСОБА_4Г.» на будинковолодіння у с.Раковець по вул. Стуса, 3, яким порушено її право власності на частину житлового будинку. Одночасно просила визнати недійсним і скасувати видане Івано-Франківським БТІ 11.10.2000 року на підставі оскарженого рішення свідоцтво про право власності на житловий будинок за вказаною адресою за її батьком ОСОБА_4 Також ОСОБА_1 поставила вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, що 26.09.2006 року видане її матері ОСОБА_3. Крім того, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння в с.Раковець по вул. Стуса, 2 (3), що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який посвідчений нотаріально 11.03.2009 року і 13.04.2009 року зареєстрований в Івано-Франківському ОБТІ зі скасуванням державної реєстрації права власності на це нерухоме майно.

Заявлені вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що являється дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Після одруження її батьки проживали в одному господарстві з дідом ОСОБА_6 та бабою ОСОБА_7 у житловому будинку з господарськими будівлями (стайнею, стодолою), що побудовані останніми в 1956 році. Через неприязні стосунки між невісткою та свекрухою у період 1961-1963 років вони розділили господарство і стали господарювати окремо. На кожне господарство сільською радою були відкриті окремі погосподарські номери: господарство ОСОБА_6 зареєстроване у 1961-63 роках під номером № 306, а господарство ОСОБА_4 отримало погосподарський номер 739. До 1971 року, до часу смерті ОСОБА_8, за їх з ОСОБА_7 господарством рахувався житловий будинок, стайня, стодола, а за господарством ОСОБА_4 не зареєстровано жодних будівель. Починаючи з 1971 до по господарських книг були внесені зміни і з того часу до 1978 рр. за господарством ОСОБА_7 значилися: о/р № 344 за 1971-1973, тип господарства - колгоспник,з/діл 0,31га, о/р № 364 за 1974-1976, тип господарства колгоспник, з/діл 0,31 га; о/р № 370 за 1977-1979, тип господарства колгоспник, з/діл 0,24 га. Також протягом цього часу за господарством зареєстровано 1/2 житлового будинку, 1956 року побудови, 1/2 стайні 1959 р. та 1/2 стодоли, 1959 р..

За господарством ОСОБА_4 значилося: о/р № 345 за 1971-1973 р., тип господарства колгоспник, з/діл 0,27га; о/р № 365 за 1974-1976 р., тип господарства колгоспник, робітник, з/діл на 01.01.1975 р. - 0,10 га; о/р № 371 за 1977-1979 р./ тип господарства робітник, колгоспник, з/діл - в 1977-1978 рр. 0,10 га, на 01.01.1978 р. 0,30 га. Також за цим господарством зареєстровано 1/2 житлового будинку, рік будівництва 1956, 1/2 стайні, рік будівництва -1959, 1/2 стодоли, рік будівництва -1959. В 1979 році також була зареєстрована літня кухня 1979 року будівництва .

Будучи неповнолітньою вона (в дівоцтві ОСОБА_7С.) була зареєстрована і проживала у господарстві батька ОСОБА_4. Її баба ОСОБА_7 09 вересня 1978 року склала на її користь заповіт, посвідчений секретарем Раковецької сільської ради, зареєстрований в реєстрі під № 30.

07 листопада 1978 року ОСОБА_7 померла. Вона подала заяву про прийняття спадщини і 20 березня 1980 року державний нотаріус Богородчанської державної нотаріальної контори видала їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого вона стала власником 1/2 (половини) жилого дерев'яного будинку площею 35 кв.м. в с. Раковець, що належав померлій ОСОБА_7. Свідоцтво зареєстроване в реєстрі нотаріальної контори за № 1-330.

21 лютого 1981 року зареєструвавши шлюб з ОСОБА_9, перейшла проживати в господарство його батьків, а своєю частиною будинку дозволила користуватися своїм батькам.

29 листопада 2005 року помер батько ОСОБА_4.

В жовтні 2014 року після смерті брата ОСОБА_10 почула інформацію про те, що її мати ОСОБА_3 увесь будинок переписала онуці ОСОБА_2, яка є дочкою її сестри ОСОБА_5

За запитами у Раковецьку сільську раду, архівний відділ Богородчанської РДА, Івано-Франківське БТІ виявила, що 12 вересня 2000 року Раковецька сільська рада прийняла рішення за № 43, яким визнала за її батьком ОСОБА_4 право власності на ціле будинковолодіння в с. Раковець по вул. Стуса № 3, а 11 жовтня 2000 року на його ім'я видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, що зареєстрований в Івано-Франківському БТІ за ОСОБА_4 в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 20.

26 вересня 2006 року державний нотаріус Богородчанської районної державної нотаріальної контори видала на ім'я її матері ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4

11 березня 2009 року приватний нотаріус ОСОБА_11І, засвідчила договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила домоволодіння (будинок з господарськими будівлями і спорудами) в с. Раковець по вул. Стуса № 2. Цей договір зареєстрований в Івано-Франківському БТІ 13.04.2009 року .

Вважає, що усі наведені правочини порушують її право власності на частину належного їй майна, а тому вважає, що вони підлягають визнанню незаконними та недійсними та скасуванню.

За заявою ОСОБА_5 її залучено до розгляду справи як спадкоємця відповідача ОСОБА_3, що померла 26.03.2015 року, після відкриття провадження у справі.

Водночас ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке було видане ОСОБА_1 20 березня 1980 року державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори на 1/2 (половину) жилого дерев'яного будинку площею 35 кв.м. в с. Раковець, після смерті ОСОБА_7. Заявлені вимоги мотивувала тим, що внаслідок розподілу єдиного двору на два господарства ОСОБА_7, після смерті ОСОБА_6, у 1971 році, залишилася головою та єдиним членом колгоспного двору, який складався з ? частини житлового будинку та ? частини стайні і стодоли. ОСОБА_1 у 1978 році була зареєстрованою у господарство баби і також стала членом колгоспного двору, а відтак внаслідок смерті останньої, спадщина в силу ст. 563 ЦК УРСР не відкривалась.

За ухвалою суду від 16.03.2016 року обидві справи обєднані в одне провадження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник заявлений позов підтримали з викладених у заяві підстав. Вказали, що після смерті бабусі ОСОБА_1 успадкувала ? частину житлового будинку та господарських споруд на законних підставах, оскільки баба була останнім членом колгоспного двору у своєму господарстві, а вона не була членом її двору, оскільки сільська рада своїм рішенням від 13.09.1978 року відмовилась прописати її до господарства баби ОСОБА_7 Батько позивачки ОСОБА_4 не будував даний будинок самостійно, його перебудова була розпочата ще за життя баби, площа будинку не змінилась, а тому оформлення ним права власності на ціле домоволодіння порушує її право на успадковану частину будинку. Жодних перешкод позивачці у доступі до своєї частки майна їй не чинилось, а тому їй не було відомо про порушення її права до жовтня 2014 року. Просили первинний позов задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

ОСОБА_5 в судовому засіданні заявлений ОСОБА_1 позов не визнала, натомість просила задовольнити її позов з наведених у заяві підстав. Вказала, що вперше почула про наявність свідоцтва про право на спадщину після предявлення ОСОБА_1 позову. До того, жодного разу ніколи ОСОБА_1 не заявляла ні батькам, ні їй, як молодшій сестрі, котра залишилась проживати біля батьків, про свої претензії на майно. Фактично, з 1980 року будинок неодноразово було капітально відремонтовано, проведено добудови, жодної участі у цих роботах ОСОБА_1 не брала. Її дочці ОСОБА_2 даний будинок перейшов за відплатним договором, про що ОСОБА_1 було відомо.

ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову ОСОБА_1, позовні вимоги ОСОБА_5 підтримала. Вказала, що у 2009 році баба виявила бажання залишити їй свій будинок, одноосібним власником якого вона була після смерті діда ОСОБА_4 Але при цьому баба зажадала сплатити їй вартість будинку, бо хотіла мати власні кошти на свої потреби у старості. Вона з батьками сплатила бабі 86 тис. грн. і з цією метою частину коштів зичила у знайомих. Про те, що баба продала їй будинок, знала уся родина, в тому числі ОСОБА_1, з якою до моменту судового спору тісно спілкувались на всіх родинних святах. Позивачка проживає у господарстві неподалік і на власні очі бачила усе, що відбувалось, неодноразово з цікавості приходила дивитись на ремонти, які вона робила у будинку і жодного разу не говорила про будь-які претензії на частину цього майна. Тому, просила застосувати наслідки пропуску позивачкою ОСОБА_1 строку позовної давності до заявлених нею вимог.

Представник Раковецької сільської ради ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що відповідно до даних погосподарських книг окремий двір, який був відкритий у 1961-1963 роках був закритий зі смертю ОСОБА_7 у 1978 році. Позивачка ОСОБА_1 станом на листопад 1978 року була занесена з невідомих причин і у господарстві батьків і у господарстві баби. Однак з 1979 року продовжувала числитись членом двору свого батька ОСОБА_4 З 1980 року даних у погосподарських книгах, які велись сільською радою про належність ОСОБА_1 частини спірного домоволодіння не значилось. Про обставини видачі у вересні 2000 року рішення, яким визнано право власності за ОСОБА_4 на усе домоволодіння пояснити нічого не міг, оскільки таке рішення приймалось під головуванням його попередника. Жодних скарг чи спорів з приводу користування цим домоволодінням раніше не виникало. При вирішенні спору поклався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 та позову ОСОБА_5 слід відмовити з наведених нижче підстав.

Судом встановлено, що відповідно до по господарської книги №4 Раковецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області господарство ОСОБА_6 (ОСОБА_11) Юрковича. ІНФОРМАЦІЯ_1, особовий рахунок №306, суспільна група «колгоспник» поділилось у 1963 році. Зокрема при поділі х двору вийшли син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, дружина сина ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3, син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочка ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5 і утворили нове господарство, що значилось у по господарській книзі №10 о/р №739.

Вказаний розподіл міг бути проведений, відповідно до ст. 125 ЦК УРСР (1963р).

Згідно записів у погосподарських книгах, починаючи з 1971 року, після смерті ОСОБА_8 за господарством ОСОБА_7 зареєстровано 1/2 житлового будинку, 1956 року побудови, 1/2 стайні 1959 р. та 1/2 стодоли, 1959 р., - тип двору «колгоспний».

За господарством ОСОБА_4 зареєстровано 1/2 житлового будинку, 1956 р., 1/2 стайні, 1959 р, 1/2 стодоли 1959 р., а у 1979 році також була зареєстрована літня кухня 1979 року будівництва. Тип двору декілька раз змінювався з «колгоспного» на «робітничий». Станом на 15.04.1991 року зафіксовано «колгоспний двір». У господарстві ОСОБА_4 станом на 1978 рік були зареєстровані дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_10, дочка ОСОБА_14 і дочка ОСОБА_5

Той факт, що у господарстві баби ОСОБА_7 під о/р 370 у 1978 році зявився запис про реєстрацію онуки ОСОБА_14, суд до уваги не приймає, оскільки вона одночасно продовжувала бути зареєстрованою у господарстві свого батька, в тому числі після смерті баби ОСОБА_7 до лютого 1981 року, коли вибула після одруження у господарство батьків свого чоловіка ОСОБА_1 о/р №397. Відповідно до представленого протоколу засідання виконкому Раковецької сільської ради від 13.09.1979 року у задоволенні заяви ОСОБА_7, яка просила прописати у її господарство онуку ОСОБА_14 було відмовлено.

Тому, станом на 07.11.1978 року, на день смерті ОСОБА_7 Гавриліни, суд вважає, що вона була головою і останнім членом колгоспного двору. Відповідно до ч.2 ст. 563 ЦК УРСР до майна двору, у такому випадку, застосовувались загальні положення про спадкування. Відтак, ОСОБА_14, на користь якої 09.08.1978 року ОСОБА_7 склала заповіт, мала право на прийняття спадщини.

Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 року за № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, могли бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради, які видавалися, в тому числі, і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками № 32 та 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 року за № 1/5, було встановлено зразки форм довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. Із зазначених додатків вбачається, що довідка про власника житлового будинку видається згідно із записами у погосподарській книзі виконавчого комітету сільської (селищної) Ради депутатів трудящих. Тобто, записи у погосподарських книгах визнавалися в якості актів органів влади (публічних) актів, що підтверджують право приватної власності.

20 березня 1980 року державний нотаріус Богородчанської державної нотаріальної контори видала ОСОБА_15 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 (половину) жилого дерев'яного будинку площею 35 кв.м. в с. Раковець, що належав померлій ОСОБА_7. Свідоцтво зареєстроване в реєстрі нотаріальної контори за № 1-330.

Про той факт, що позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину свідчить також протокол засідання виконкому Раковецької сільської ради від 28.03.1980 року, у якому розглядалась заява ОСОБА_7С про відкриття їй окремого господарства відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 12.03.1980 року, яка належала бабі ОСОБА_7 Однак у відкритті окремого господарства їй було відмовлено. (а.с.168 т.1)

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 у 1980 році у встановленому чинним на той час законодавством набула права власності на спірне майно. Тому у позові ОСОБА_5 слід відмовити.

Разом з тим, суд вважає, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення виконкому сільської ради №43 від 12.09.2000 року щодо визнання права власності на домоволодіння за її батьком ОСОБА_4, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння, що видане на його імя від 11.10.2000 року, а також про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, що була видана на імя її матері ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_4 слід також відмовити внаслідок спливу строків позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки. Така ж правова норма була сформульована у ст. 71 ЦК УРСР, на момент виникнення спірних правовідносин.

Перебіг строків позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що з лютого 1981 року ОСОБА_1 покинула житловий будинок і перейшла на постійне проживання до господарства батьків свого чоловіка, а згодом у шлюбі побудувала власний житловий будинок у тому ж селі де проживає на даний час. З 1981 року вона ніколи не ставила питання про реалізацію свого права власності на успадковану частину домоволодіння, де залишились проживати батьки, брат та сестра.

З пояснень сторін та допитаних свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, встановлено, що позивачка протягом усіх цих років підтримувала стосунки з батьками, сестрою, зустрічались і обговорювали усі побутові питання, а отже була обізнана з тим, що батьки оформили право власності на будинок на своє імя. ОСОБА_5С, яка була молодшою донькою, за домовленістю після одруження мала залишитись проживати у батьківській хаті і ОСОБА_1 про це було достеменно відомо, оскільки вона була безпосереднім учасником усіх цих подій.

Не заявила позивачка своїх прав і після смерті батька, коли вирішувалось питання спадкування належного йому майна. Достеменно ОСОБА_1 було відомо і про те, що будинок неодноразово ремонтувався та облаштовувався, однак ніякої участі у догляді за господарством не приймала.

Такі конклюдентні дії ОСОБА_1 на думку суду спростовують твердження позивачки про те, що вона довідалась про порушення свого права лише у жовтні 2014 року після смерті брата.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У ст. 75 ЦК УРСР, який був чинним до 01.01.2004 року, застосування позовної давності було обовязком суду, незалежно від заяви сторін.

Відповідачка ОСОБА_18, яка за договором купівлі-продажу від 11.03.2009 року купила домоволодіння у ОСОБА_3, заявила у суді про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Розподіл судових витрат по справі слід провести відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. 213-215 ЦПК України, суд ,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Раковецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення виконкому сільської ради №43 від 12.09.2000 року щодо визнання права власності на домоволодіння, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння на імя ОСОБА_4 від 11.10.2000 року, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.03.1980 року, виданого державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори, яке було зареєстроване у реєстрі за №І-330 на ім.я ОСОБА_14 про успадкування ? (половини) жилого деревяного будинку, жилою площею 35 кв.м., який розташований на земельні ділянці колгоспу «Верховина» Богородчансього району с.Раковець і належали померлій 07.11.1978 року ОСОБА_7 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4800 грн. понесених витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Битківський Л.М.