Постанова № 58127248, 06.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 червня 2016 року №826/3498/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до треті особиприватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Дарї Іванівни ОСОБА_3 (третя особа-1) публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (третя особа-2)провизнання протиправним та скасування рішення від 11.02.2016 індексний номер 28191011,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Дарї Іванівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 та публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. - від 11.02.2016 за індексним номером 28191011 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за публічним акціонерним товариством «Універсал банк».

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без врахування положень статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», якою встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Відповідач та третя особа-2 проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у відповідача, як державного реєстратора прав на нерухоме майно, повноважень.

Третя особа-1 у судове засідання не з'явилась, пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надала.

Розгляд справи №826/3498/16 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 04.02.2016 за реєстраційним номером 15502015, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.02.2016 №28191011, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресом АДРЕСА_2, за суб'єктом публічне акціонерне товариство «Універсал Банк».

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, підставою для здійснення вказаної реєстраційної дії слугувало рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19.07.2012 у справі №2605/6315/12 (провадження №2/2605/2905/12) за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.09.2013, згідно з яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що складається з двох кімнат, загальною площею 46,70 кв.м., житловою площею 28,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, належну ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності, шляхом визнання за публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» (04114, місто Київ, вулиця Автозаводська, 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) права власності на нерухоме майно -квартиру, що складається з двох кімнат, загальною площею 46,70 кв.м., житловою площею 28,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 571 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №050-2900/756-0841 від 26 грудня 2007 року.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державній реєстрації прав підлягає право власності.

При цьому, згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації права власності та інших речових прав, що проводиться нотаріусами незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених в абзаці першому цієї частини.

Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п'ятим цієї частини.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Приписами частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

При цьому, у відповідності до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Водночас, за твердженням позивача, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано положень статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з огляду на що суд вказує про таке.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З аналізу наведеного вбачається, що приписами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», лише за одночасної наявності двох умов, а саме: (1) використання вказаного житла як місця постійного проживання та за умови відсутності іншого жила; (2) загальна площа не більше 140 кв. метрів для квартири.

Разом з тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, використовувалась її попереднім власником - ОСОБА_3 - у власній господарській діяльності як фізичної особи-підприємця, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія договору оренди приміщення від 30.08.2010, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4

При цьому, зі змісту даного договору вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.

Вказане свідчить про те, що обмеження, встановлені положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не розповсюджують свою дію на спірні правовідносини.

Крім того, суд звертає увагу, що особа, яка звернулась з розглядуваними позовними вимогами, є орендодавцем квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією договору про відступлення права вимоги від 30.03.2015, укладеного між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (який зареєстрований фізичною особою-підприємцем), з огляду на що суд зазначає про таке.

Так, приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до положень частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З вказаних правових норм вбачається, що фізична особа може звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень лише в тому випадку, якщо останні безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Тобто, фізична особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.

Таким чином, звертаючись до суду з вищезазначеним позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язаний був зазначити не лише в чому полягали неправомірність, на його думку, рішення відповідача, а й чим останній порушує його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин, проте, вказаного позивачем під час судового розгляду не зазначено.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 01.06.2010 №781/11/13-10 зазначає, що звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень, які б давали позивачу право звертатися до суду із вимогою щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити в інтересах позивача певні дії, спрямовані на захист прав, порушення яких на момент постановлення судового рішення не відбулося.

У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є неналежним позивачем за заявленими позовними вимогами, оскільки попереднім власником об'єкту нерухомого майна, щодо якого прийнято оскаржуване рішення, є інша особа, відмінна від особи, яка звернулась з даними позовом до суду, а саме: ОСОБА_3

Згідно із приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

В судовому засіданні 27.04.2016 позивач заперечив проти заміни неналежного позивача на належного.

Беручи до уваги викладене щодо відсутності порушених прав ОСОБА_1 в сфері публічно-правових відносин із відповідачем, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.