Постанова № 58101792, 26.05.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2016 року справа№ 813/666/16

Львівський окружний адміністративний суд в колегіальному складі:

головуюча суддя Братичак У.В., суддя Кравців О.Р., суддя Хома О.П.

секретар судового засідання Бугара М.Р.

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача та третьої особи Сагайдака Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа- Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа- Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про:

- визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №917-15 від 30.12.2015 р. про відмову у визнанні гр. Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву гр. Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Держаної міграційної служби України 30.12.15р. №917-15 неправомірно відмовлено гр. Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні. Вважає, що рішення центрального органу міграційної служби про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є таким, що прийняте без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявника та суперечить положенням статей 1 і 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", нормам Правил розгляду заяв та оформлення документів та не відповідає принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади. Відповідачем при прийнятті спірного рішення не враховано вказаних заявником доводів щодо наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні походження та наявності загрози його життю, а у повідомленні про відмову у визнанні біженцем не викладено конкретної причини такої відмови.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача та третьої особи щодо задоволення адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що позивачем не надано органу міграційної служби документів та матеріалів, що можуть бути доказом його особистого переслідування (або загрози переслідування) в країні постійного проживання, фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, фізичного чи психічного насилля, правових, адміністративних, поліцейських або судових заходів, які є дискримінаційними, судового переслідування або покарання, які є неспівставними або дискримінаційними, тобто, позивачем не обґрунтовано наявності умов, визначених у п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Наведені в заяві та протоколах співбесід позивачем відомості не можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань позивача, що після повернення до країни громадянської належності він отримає серйозну шкоду. У зв'язку з цим, відповідач вважає рішення Державної міграційної служби України від 31.01.15р. №03-15 про відмову у визнанні біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у запереченні на позов.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., народився у м. Тадмур (Пальміра), провінція Хомс, Сирія, є громадянином Сирії, за національністю - араб, віросповіданням - мусульманин, освіта- незакінчена вища, за сімейним станом - неодружений. Рідна мова - арабська.

Дані про особу встановлено на підставі копії паспорта громадянина Сирійської Арабської Республіки НОМЕР_1, виданого 13.09.2011 р. (орган, що видав Tadmur-Dept; дійсний до 12.09.2013 р.; 12.08.2013 р. термін дії паспорта продовжено до 12.08.2015 р.).

Позивач 24.10.2011 р. прибув на територію України з метою навчання у Львівському національному медичному університеті ім. Д.Галицького легально, на підставі національного паспорта та студентської візи серії У №05280065.

З 2011 р. Хафз М.А.навчався у Львівському національному медичному університеті ім. Д.Галицького.

В 2013 р. був відрахований із числа студентів університету за не виконання навчального плану. Після відрахування з медичного університету, ОСОБА_1 поступив на навчання в Національний університет "Львівська політехніка", в якому навчався протягом двох років. В серпні 2015 р. був відрахований з НУ "ЛП" за спробу нелегального перетину державного кордону України з Республікою Польща.

30.07.15 р. був затриманий прикордонним нарядом Республіки Польща в районі 546 прикордонного закону, поблизу смт. Краковець Яворівського району Львівської області, який поза пунктом пропуску намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Республіку Польща. В цей же день ОСОБА_1 був переданий з Республіки Польща в Україну на підставі Угоди між урядом України та ЄС про реадмісію.

31.07.2015 р. Яворівський районний суд Львівської області виніс постанову про визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 204-1 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 10 діб.

09.08.2015 р. Мостиським прикордонним загоном було прийнято рішення про примусове повернення за межі України гр. Сирії ОСОБА_1 та зобов'язано його покинути територію України до 19.08.2015 р.

19.08.2015 р. позивач звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що за час його перебування в Україні в Сирії почалася війна, будинок в якому він проживав зруйновано, рідні виїхали з країни походження і йому немає куди повернутися.

У своїй заяві про надання притулку в Україні позивач стверджує, що потребує додаткового захисту у зв'язку з тим, що за час його перебування в Україні в Сирії почалася війна, будинок в якому він проживав зруйновано, рідні виїхали з країни походження і йому немає повернутися.

10.09.2015 р. видано наказ №135 ГУ ДМС України у Львівській області про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ГУ ДМС України у Львівській області 09.11.2015 р. винесено подання щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з тим, що Управлінням СБУ у Львівській області та сектором Укрбюро Інтерполу ГУ МВС України у Львівській області не надано відповіді на запити ГУ ДМС України у Львівській області від 18.09.2015 р. №19289 та №19290 щодо перевірки наявності обставин, за яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду особової справи №2015 LV0015 заявника, 08.12.2015 р. ГУ ДМС України у Львівській області винесено висновок про відмову гр. Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки подана заява є необґрунтованою та має ознаки зловживання (задля легалізації) процедурою надання притулку в Україні, а відповідно немає підстав для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"

30.12.2015 р. Державної міграційною службою України винесено рішення №917-15 про відмову гр. Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного рішення, 16.02.16 р. ГУ ДМС України у Львівській області скеровано позивачу повідомлення №56 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону №3671-VI, відповідно до частини п'ятої якої особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Частиною другою статті 13 Закону №3671 передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Аналізуючи умови, передбачені пунктом 1 статті 1 Закону №3671, беручи до уваги положення Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 26.06.2011 року №3 (із змінами та доповненнями), суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону №3671-VI після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи із змісту частини п'ятої статті 10 Закону №3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевіряючи законність рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року №917-15 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає, що відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

При цьому інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Висновок ГУ ДМС України у Львівській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2015 LV0015 від 08.12.2015 р., на підставі якого ДМС України прийнято оскаржуване рішення від 30 грудня 2015 року №917-15, про те, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованою та має ознаки зловживання (задля легалізації) процедурою надання притулку в Україні зроблено фактично у зв'язку із незаконним перебуванням позивача після 19.08.2015 року, притягненням його до адміністративної та кримінальної відповідальності за законодавством України (а.с. 142).

При перевірці відповідності заяви вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасово захисту", ГУ ДМС України у Львівській області, визнала, що конфлікт у Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження, забороненого статтею З Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому у разі повернення до Сирії заявнику буде загрожувати ризик зазнати поводження, яке заборонене статтею 2 і З Європейської Конвенції.

Висновок ГУ ДМС у Львівській області містить посилання на конкретні факти, викладені у таких джерелах:

а) "На школи, ринки і житлові будинки в Сирії падають бочкові бомби", "AmnestyInternational", ІНФОРМАЦІЯ_6 року (ІНФОРМАЦІЯ_2);

б) "Сирійський уряд і його союзники бомблять цивільні об'єкти". Центр новин ООН, ІНФОРМАЦІЯ_7 року(ІНФОРМАЦІЯ_3);

в) "Сирія; з наближенням зими гуманітарна ситуація погіршується", Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), ІНФОРМАЦІЯ_8 року

(ІНФОРМАЦІЯ_4);

г) Доповідь "Права людини у сучасному світі: Сирія" (2014/15), "AmnestyInternational", ІНФОРМАЦІЯ_9 року (ІНФОРМАЦІЯ_5).

Чинні міжнародні договори, до яких приєдналася Україна, є частиною національного законодавства України згідно Конституції України.

Право на життя і заборона катувань також закріплені в наступних ратифікованих Україною міжнародних договорах:

1. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 р., стаття 3: "Жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань".

2. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., стаття 2: "Право кожного на життя охороняється законом"; стаття 3: "Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

Норми Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тлумачаться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Практика використання рішень ЄСПЛ врегульована Законом України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статтею 17 якого визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 8 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За загальною практикою ЄСПЛ, ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.

Так, ЄСПЛ у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16 березня 2012 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 20 червня 2011 року, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 р. зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 р. Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II) ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 р. зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в окупованих районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання Ісламська держава Іраку і аль-Шама (далі- ІДІЛ) зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ІДІЛ 23 вересня 2014 р. привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Вказане свідчить про те, що ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози позивачу зазнати поводження, яке заборонене статтею 2 і З Європейської Конвенції в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є загальновідомим фактом, який визнало ГУ ДМСУ у Львівській області.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття біженець, сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних нормах в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Встановлені судом фактичні обставини свідчать, що на підставі інформації по країні походження позивача ГУ ДМСУ у Львівській області встановила достовірність та правдоподібність тверджень заявника про збройний конфлікт в Сирії, який характеризується високою інтенсивністю загального насилля та супроводжується серйозними порушеннями прав людини, дійшла висновку про існування реального ризику застосування поводження, забороненого статтями 2 та 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, чим фактично підтвердила відповідність заяви ОСОБА_1 вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону№3671-VI, тобто наявність умов визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону №3671-VI, відповідно до яких не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Як зазначено судом вище, ГУ ДМСУ у Львівській області підтвердила наявність у ОСОБА_1 умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону№3671-VI, що в силу положень статті 6 Закону №3671-VI зумовлювало прийняття рішення про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини та виходячи із наданого у пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI визначення "особи, яка потребує додаткового захисту", суд дійшов переконання, що ОСОБА_1 є особою, яка потребує захисту, оскільки він змушений залишитися в Україні внаслідок загрози його життю в країні походження через побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини і не може та не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до вимог частини другої статті 71КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття рішення від 30 грудня 2015 року №917-15.

Натомість встановлені судом фактичні обставини спростовують висновки про відсутність передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту та свідчать про їх помилковість.

Перевіривши рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року №917-15про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд дійшов переконання, що таке прийняте відповідачем без урахування вимог Закону №3671, та з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовної вимоги зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Стаття 6 Конституції України передбачає поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно з пунктом 25 Постанови Пленуму ВАС України від 26.06.2011 року №3 (із змінами та доповненнями) відповідно до принципу розподілу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З наведених по тексту постанови вище мотивів суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, що в свою чергу зумовило визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ДМС України.

За таких обставин не має потреби у повторному розгляді заяви позивача, оскільки це не забезпечить належного захисту його прав.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд

п о с т а н о в и в :

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 917-15 від 30 грудня 2015р. про відмову у визнанні громадянина Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3.Зобов'язати Державну міграційну службу України надати громадянину Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 статус особи, яка потребує додаткового захисту.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складений та підписаний 02.06.2016 року.

Головуючий суддя Братичак У.В.

Суддя Кравців О.Р.

Суддя Хома О.П.