Постанова № 57754696, 16.05.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року Чернігів Справа № 825/805/16

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Костирка Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Чернігівській області про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

26.04.2016 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління служби безпеки України в Чернігівській області (далі - УСБУ в Чернігівській області), в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 108,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що наказом голови СБУ від 24.09.2014 №1867-ОС на нього було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю. В листопаді 2014 року на підставі наказу голови СБУ його було звільнено з військової служби та звільнено з посади оперуповноваженого Щорського МРВ УСБУ в Чернігівській області. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.01.2016, що набрала законної сили, його позов про визнання наказів протиправними та поновлення на роботі було задоволено частково, а саме: визнано неправомірними та скасовано зазначені вище накази, а також зобов'язано відповідача поновити його на службі в УСБУ в Чернігівській області. Проте, на роботі його було поновлено лише 16.03.2016 і 18.03.2016 він фактично приступив до виконання своїх обов'язків на посаді. В зв'язку з чим, посилаючись на норми трудового законодавства, позивач вважає, що роботодавець повинен виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 108,00 грн. При цьому позивач зазначає, що рішення про поновлення його на роботі розглядалось більше року, але не з його вини, а тому виплаті підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, одночасно зазначивши, що погоджуються з інформацією щодо належної до виплати суми, наданої представником відповідача, проте жодних заяв або клопотань про уточнення позовних вимог суду не надали.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, надавши суду письмові заперечення, в яких просив адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду, у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду. Через канцелярію суду надав клопотання (а.с.23), в якому також просив залишити даний позов без розгляду, посилаючись на ту обставину, що в досудовому порядку позивач про проведення з ним повного розрахунку за вимушений прогул до відповідача не звертався.

12.05.2016 протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотань про залишення адміністративного позову без розгляду, виходячи з того, що за встановленої судової практики строк позовної давності на спори щодо стягнення всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, - зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, - не обмежується (рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р №8-рп/2013).

Щодо залишення адміністративного позову без розгляду з підстави відсутності звернення позивача до відповідача в досудовому порядку про проведення з ним повного розрахунку за вимушений прогул, суд зазначив наступне. Таке звернення в досудовому порядку є правом позивача, а не його обов'язком. Позивач, в даному випадку, обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду, оскільки відповідач в добровільному порядку середній заробіток за час вимушеного прогулу не нарахував, вважаючи, що це є обов'язком роботодавця і саме йому належить ініціатива такого нарахування у зв'язку із поновленням на посаді незаконно звільненого працівника.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У січні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі - СБУ), Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (далі - УСБУ в Чернігівській області) в якому просить суд визнати неправомірним наказ Голови СБУ від 14.11.2014 №2090-ОС та зобов'язати начальнику УСБУ в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 на службі в УСБУ в Чернігівській області.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.01.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено. При цьому ухвалою Вищого адміністративного суду від 17.12.2015 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.01.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді справи постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.01.2016 у справі №825/4011/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016, адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління служби безпеки України в Чернігівській області про визнання наказу протиправним та поновлення на роботі було задоволено частково, зокрема, зобов'язано Службу безпеки України поновити позивача на службі в Управлінні Служби безпеки України в Чернігівській області.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.01.2016 у частині поновлення на посаді ОСОБА_1 звернено до негайного виконання.

Проте, лише після винесення рішення судом апеляційної інстанції, на виконання наказу Голови Служби безпеки України від 05.03.2016 №243-ос (а.с.24), наказом Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 16.03.2016 №63-ос скасовано наказ начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 06.01.2015 №2-ос в частині виключення зі списків особового складу капітана ОСОБА_1 та 18.03.2016 фактично допущено позивача до виконання посадових обов'язків. Зазначені обставини сторонами не заперечувались.

У зв'язку з тим, що роботодавець добровільно не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України.

Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, затримка виконання власником рішення органу по розгляду трудових спорів про поновлення на роботі незаконно звільненого або незаконно переведеного працівника тягне обов'язок власника (мається на увазі підприємство, роботодавець) виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами).

Як встановлено судом, позивача було поновлено на посаді та 18.03.2016 він фактично приступив до виконання своїх посадових обов'язків, що сторонами не заперечувалось. При цьому, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.01.2016 у справі № 825/4011/14, яка набрала законної сили, питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення по 26.01.2016 не вирішувалось. Судом також встановлено, та позивачем не заперечувався факт того, що до моменту виключення зі списків особового складу, а саме до 06.01.2015 він отримував грошове забезпечення.

Тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту винесення наказу про звільнення позивача 14.11.2014 по 06.01.2015 виплаті не підлягає. При цьому позивач підлягав поновленню на посаді з 26.01.2016 на підставі постанови суду від 26.01.2016 у зв'язку з зверненням її до негайного виконання в частині поновлення на посаді, проте відповідачем видано наказ "По особовому складу" щодо скасування наказу начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 06.01.2015 №2-ос в частині виключення зі списків особового складу капітана ОСОБА_1 (Б-000707) лише 16.03.2016. А до фактичного виконання посадових обов'язків позивача допущено 18.03.2016.

Представник відповідача пояснив, що грошове забезпечення позивачу почали виплачувати саме 18.03.2016, оскільки перш ніж приступити до виконання посадових обов'язків, працівник повинен пройти процедуру отримання доступу до державної таємниці.

Так, суд для визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу враховує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами).

При цьому судом враховано, що для розрахунку виплат військовослужбовцям застосовується постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", а саме, середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця, обчислюється шляхом ділення суми грошового забезпечення, встановленого на момент звільнення на середньомісячну кількість календарних днів.

Заробітна плата сплачується працівнику за місцем працевлаштування та в разі поновлення особи на роботі заробітна плата за час вимушеного прогулу має бути стягнута саме з установи, в якій поновлено працівника.

Згідно довідки від 13.05.2016 № 58 (а.с.30), наданої представником відповідача, середньомісячне грошове забезпечення позивача становить - 1 900,74 грн, відповідно середньоденне грошове забезпечення складає 62,44 грн.

Враховуючи середньоденне грошове забезпечення позивача - 62,44 грн, загальну кількість днів вимушеного прогулу - 436 (з 07.01.2015 по 17.03.2016), сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 27 223,84 грн.

Таким чином, керуючись ч.1 ст.71, ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи те, що факт виключення позивача зі списків особового складу відбувся лише 06.01.2015 та відповідно нарахування йому грошового забезпечення проводилось до 06.01.2015 включно, що позивачем не заперечувалось, враховуючи також, що позивача поновлено на посаді з 16.03.2016, а також факт початку виплати грошового забезпечення лише з 18.03.2016, беручи до уваги погодження позивача та його представника з інформацією щодо належної до виплати суми за розрахунком середньоденного грошового забезпечення, наданої представником відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню у межах суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.01.2015 по 17.03.2016 у розмірі 27 223,84 грн. В іншій частині позову - за період з 14.11.2014 по 06.01.2015 необхідно відмовити, як безпідставній.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління служби безпеки України в Чернігівській області (14013, м. Чернігів, вул. Шевченка, 28, код ЄДРПОУ 20001757) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного у розмірі 27 223,84 грн (двадцять сім тисяч двісті двадцять три гривні 84 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.О. Житняк