Ухвала суду № 56552736, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ К/800/19954/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року

у справі №2а-0770/577/11

за позовом Виноградівського міжрайонного управління водного господарства

до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Виноградівське міжрайонне управління водного господарства (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2011 року №0000073500/0. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 03,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2010 року, про що склали акт від 30 грудня 2010 року №130/23-0112/01033881, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 5.1 розділу 5, пункту 6.1 розділу 6 «Інструкції про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин», пункту 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 25 грудня 2008 року №798, у результаті чого позивачем занижено плату за користування надрами для видобування корисних копалин на 90 365,85 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2011 року №00000735000/0, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання за користування надрами місцевого значення на 114 370,31 грн., з яких основний платіж - 90 365,85 грн., штрафні (фінансові) санкції - 23 951,46 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства у частині заниження плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при визначенні суми грошових зобов'язань за користування надрами, оскільки діяльність останнього не пов'язана з видобуванням корисних копалин.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2006-2010 років, для виконання функцій, передбачених «Положенням про Виноградівське міжрайонне управління водного господарства», позивач отримав від Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації і водному господарству 54 дозволи на право здійснення робіт по розчистці русел та робіт по регулюванню русел річок Тиса та Ріка (17- у 2006 році з терміном дії на 2007 рік, 21- у 2007 році, у 2008 році - та 7 - у І півріччі 2010 року) загальний об'єм розчистки по вказаним дозволам склав 17 931,91 тис.м.куб.

У свою чергу, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у 2007-2010 роках було украдено договори з іншими суб'єктами господарювання, згідно яких виконавці зобов'язались здійснити руслоочисні роботи з правом часткового вивозу піщано-гравійної суміші.

Як вбачається з матеріалів справи, суб'єктами підприємницької діяльності на підставі вказаних договорів, було видобуто та вивезено 107,181 куб. м., у зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем плати за користування надрами за період з 01 січня 2007 року по 26 березня 2008 року у розмірі 3 778,68 грн., за період з 26 березня 2008 року по 30 червня 2010 року - у розмірі 83 136,74 грн., за 2 -3 кварталах 2009 року - у розмірі 3 659,85 грн.

Позивач задекларував плату за користування надрами за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2010 року у розмірі 10 472,15 грн.

Разом з тим, контролюючий орган при проведенні перевірки встановив заниження суми плати за користування надрами у розмірі 90 365,85 грн., оскільки, на його переконання, позичав отримав дозволи на виконання руслорегулюючих та руслоочисних робіт річки Тиса, а відповідно укладені з іншими суб'єктами договори є договорами субпідряду, що свідчить про здійснення видобутку піщано-гравійної суміші, яка відноситься до корисних копалин.

Положеннями статті 1 Кодексу України «Про надра», визначено поняття надра як частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

У свою чергу, стаття 14 вказаного Кодексу визначає, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); задоволення інших потреб.

Відповідно до статті 19 Кодексу України «Про надра», надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 16 Кодексу України «Про надра», дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами.

Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл.

Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватись певні обмеження, передбачені законодавством України.

Спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 24 Кодексу України «Про надра», користувачі надр мають право: 1) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу; 2) розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; 3) здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; 4) на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.

Механізм видачі дозволу на проведення днопоглиблювальних робіт, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, визначає Порядок видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2005 року №557 (далі - Положення №557).

Відповідно до пункту 2 Положення №557, дія цього Порядку не поширюється на випадки проведення робіт, пов'язаних з: природоохоронною та протипаводковою діяльністю, яку провадить Держводагентство та організації, що належать до сфери його управління; безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах України; будівництвом і реконструкцією водних об'єктів у лісах для протипожежних цілей; виконанням підготовчих і будівельних робіт, механізм та процедура виконання яких затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Закарпатської обласної ради від 23 травня 2008 року №551 «Про внесення змін та доповнень до Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиса у Закарпатській області на 2006-2015 роки» передбачено виконання руслоочисних та руслорегулюючих робіт на річках Закарпатської області.

Відповідно до Положення Виноградівського міжрайонного управління водного господарства, затвердженого наказом Державного комітету України по водному господарству від 22 липня 2005 року №206, позивач є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління Державного комітету України по водному господарству. Управління в межах наданих йому повноважень спрямовує свою діяльність на експлуатацію меліоративних систем, протипаводкових споруд.

Крім того, до основних завдань позивача відноситься забезпечення проведення комплексу організаційно-технічних заходів з охорони утримання в робочому стані всіх елементів меліоративних систем та протипаводкових споруд.

Відповідно до умов укладених договорів позивач надавав послуги по розробці технічної документації, здійснював контроль та технічних нагляд по розчистці русла річки Тиса, яка здійснювалась іншими суб'єктами господарювання з правом часткового вивозу гравійно-піщаної суміші, яка не знаходилась на балансі позивача.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій відносно того, що позивач отримував дозволи на проведення руслоочисних та руслорегулюючих робіт, які пов'язані з протипаводковою діяльністю та не відносяться до днопоглиблюваних робіт, виконання яких обумовлюється отриманням дозволів відповідно до Порядку №557 та відноситься до діяльності, пов'язаної з користуванням надрами для видобуванням корисних копалин, за здійснення якої справляється плата.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі №2а-0770/577/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.