Постанова № 56030952, 18.02.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 рокусправа № 808/8283/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року у справі № 808/8283/15 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 02 жовтня 2015 року звернувся до суду із адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 362 гр. 08 коп. за кожен день затримки до повного фактичного розрахунку.

Позов обґрунтовано тим, що наказом Державної інспекції України з питань праці № 182-к від 29.07.2015 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 30.07.2015 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вихідну допомогу у розмірі 3133 гр. 57 коп. позивачу виплачено 30.09.2015 року. Враховуючи те, що середньоденна заробітна плата позивача складає 362 гр. 08 коп. у відповідача виникає борг перед позивачем за кожен день затримки виплати вихідної допомоги, тобто за період з 30.07.2015 року по 30.09.2015 року у сумі 22448 гр. 96 коп.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Суд, стягнув з Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, з 30 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року у розмірі 13759 грн. 42 коп. В іншій частині позову відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що надані суду позивачем і відповідачем розрахунок середнього заробітку позивача у зв'язку із затримкою виплати усіх сум заборгованості, з дня його звільнення - 30.07.2015 року по день останнього розрахунку - 30.09.2015 року, який складає 22449 грн. 58 коп. є не обґрунтованим, оскільки розрахунок середнього заробітку позивача у зв'язку з затримкою належних йому виплат при звільненні повинен обраховуватися в робочих, а не календарних днях.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами позивача про те, що положення статті 116 КЗпП визначають порядок нарахування виплат за кожен день затримки. Крім того, позивач вказує на те, що відповідач погодився із зробленим позивачем розрахунком про середнього заробітку позивача у зв'язку з затримкою належних йому виплат при звільненні, що й підтвердив своєю довідкою №03-03/0456 від 11.11.2015 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що наказом Державної інспекції України з питань праці № 42-к від 28.11.2011 року позивача ОСОБА_1 призначено начальником територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області.

У зв'язку з реорганізацією Державної інспекції України з питань праці наказом Голови комісії з реорганізації від 30.07.2015 року позивач був звільнений з посади начальника територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто за скороченням чисельності працівників із зміною в організації виробництва, в тому числі ліквідації або реорганізації /що підтверджується копією трудової книжки позивача/.

Згідно з довідкою відповідача № 02-04/0393 від 12.08.2015 року, за позивачем станом на 11.08.2015 року рахувалась заборгованість по виплаті заробітної плати при звільненні, а саме - вихідній допомозі при звільненні, у розмірі 3133 гр. 57 коп. (а.с.10).

Стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року №21-1765а15.

Згідно з цією позицією, суд установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Разом з тим, стягуючи середній заробіток за час затримки виплати при звільненні суд повинен враховувати, що механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача викладені в апеляційній скарзі щодо застосування при обрахуванні йому розміру середнього заробітку календарних, а не робочих днів, оскільки, згідно з п. 8 Порядку календарні дні застосовуються лише у випадках, передбачених чинним законодавством, проте 117 Кодексу законів про працю України не передбачає цього.

З довідки відповідача від 11 листопада 2015 року № 03-03/0456 (а.с.56) вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 362,09 грн., при цьому кількість робочих днів затримки розрахунку за період з 30.07.2015 року по 30.09.2015 року (включно) становить 43 робочі дні. Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який належить стягнути з відповідача на користь позивача, становить 15569 грн. 87 коп. виходячи з розрахунку (362,09 грн. х 43 робочі дні).

Крім того, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Отже суд апеляційної інстанції вважає помилковим розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, який належить стягнути на користь позивача, здійснений судом першої інстанції без врахування кількості робочих днів у період затримки розрахунку при звільненні.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи позивача викладені в апеляційній скарзі про те, що суд повинен врахувати те, що відповідач погоджується із зробленим позивачем розрахунком середнього заробітку позивача у зв'язку з затримкою належних йому виплат при звільненні, що й підтвердив своєю довідкою №03-03/0456 від 11.11.2015 року, оскільки у відповідності до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Тобто, визначаючи розмір середнього заробітку суд зобов'язаний використовувати саме механізм визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову частково.

Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року у справі №808/8283/15 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Стягнути з Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, з 30 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року, у розмірі 15569 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 87 коп. без урахування прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 22 лютого 2016 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: Ю.В. Дурасова