Рішення № 55965896, 17.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 645/1971/15-ц Головуючий суддя І інстанції Шевченко Г. С.

Провадження № 22-ц/790/1109/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. Харків.

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Яцина В.Б.,

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря: Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ Надра» ОСОБА_3 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування зазначив, що 29.01.2015 року він скористався послугами ПАТ КБ Надра та відповідно до квитанції № к27/Т/7 сплатив на користь ПАТ Харківміськгаз 40 000,00 грн. з призначенням платежу за споживання природного газу. Проте до цього часу з вини відповідача ПАТ «Харківміськгаз» вказані кошти не отримав. 20.02.2015 р. позивач звернувся до відповідача у відділення № НОМЕР_1 КБ Надра з вимогою або негайно здійснити переказ коштів отримувачу, або повернути кошти на його картковий рахунок відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», але відповідач ці вимоги не виконав. Посилаючись на викладене, та відповідно до ст.ст. 1091, 1092 ЦК України, п. п. 8.1-8.3 ст.8, п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму грошових коштів в розмірі 41 640,00 грн., яка складається з перерахованих коштів 40 000,00 грн. та пені - 1640,00 грн., які було нараховано за порушення строків виконання платіжного доручення станом на 05.03.2015 року, тобто за 41 день, виходячи з 0,1 відсотків від суми простореченого платежу.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 червня 2015

року позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний

банк «Надра» на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 41640 грн та

вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2015 року у задоволенні заяви ПАТ «КБ «Надра»» про перегляд заочного рішення по цивільній справі було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, ПАТ КБ «Надра» в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення необгрунтоване, незаконне. На обґрунтування скарги зазначено, що з 06.02.2015 року у ПАТ «КБ» Надра» було запроваджено тимчасову адміністрацію тривалістю три місяці, а з 05.06.15 року розпочато процедуру ліквідації. Порядок задоволення вимог вкладників та інших кредиторів в таких випадках регулюється виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно до ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а після оголошення ліквідації банку заявлені вимоги підлягають задоволенню в межах ліквідаційної процедури.

У своїх запереченнях проти скарги представник позивача просить апеляційну скаргу відхилити і залишити рішення суду без змін. Вказує, що посилання в доводах скарги на Закон України «Про систему гарантуваня вкладів фізичних осіб осіб» може взагалі позбавити позивача можливості повернення грошових коштів, оскільки позивача не можливо визнати вкладником в контексті приписів п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Між сторонами був укладений усний договір, за яким банк зобов?язався надати фінансову послугу переказу грошових коштів, що підтверджується розрахунковим документом, оформленням квитанції № к27/Т/7 від 29.01.2015 року, тобто на спірні правовідносини поширюються норми ст. 901 ЦК України, п. 7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки позивач не є вкладником банку і не відкривав в банку поточного рахунку, тому в розумінні ст. 509 ЦК України його заявлені вимоги є лише грошовими, а не майновими, а запропонована у скарзі правова позиція Верховного суду України, викладена в постанові від 25.03.2015 року у справі № 910/9232/14 по господарській справі, ва якій були встановлені інші обставини, - не підлягає застосуванню. Вказує, що на час виникнення спірних правовідносин тимчасова адміністрація у банку ще не була запроваджена, а повернення коштів позивача в межах ліквідаційної процедури є неможливим, що порушує право власності, яке гарантується як національним законодавством, так і нормами Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановно, що 29.01.2015 року ОСОБА_4 скористався послугами ПАТ «КБ «Надра»» та відповідно до квитанції № к27/Т/7 сплатив на користь ПАТ Харківміськгаз 40000,00 грн. з призначенням платежу за споживання природнього газу згідно договору № 2013/ТП-ПР-10844 за 02/15р. від 2012.2012р., від ОСОБА_4

Проте вказана сума коштів на рахунок ПАТ «Харківмісьгаз» не надішла і ОСОБА_4 не була повернута, зазначені факти відповідачем не оспорюються.

20.02.2015р. позивач звернувся до ПАТ КБ «Надра» та відділення № НОМЕР_1 КБ «Надра» з вимогою або негайно здійснити переказ коштів отримувачу, або повернути кошти на картковий рахунок, відкритий позивачем у ПАТ КБ «Приватбанк».

На час розгляду справи кошти не були перераховані отримувачу і не повернуті ОСОБА_4

Відповідно до п.1-18-1 ст.1, п. 8.1-8.3 ст.8 Закону № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі Закон № 2346-ІІІ) між сторонами був укладений усний договір про надання фінансових послуг про переказ грошових коштів позивача, за яким банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку в день його надходження до банку, тобто 29.01.2015 року.

За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Пунктом 1.29 статті 1 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Пунктом 30.1 ст. 30 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відповідно п.32.1 ст.32 Закону № 2346-ІІІ банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Згідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобовязується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Положення цього параграфа, глава 74 ЦК України § 2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень, застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин.

Згідно до ч. 1 ст. 1091 ЦК України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Статтею 1092 ЦК України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Згідно до п.32.2 ст.32 Закону № 2346-ІІІ в разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Задовольняючи позовну заяву районний суд правильно виходив з того, що відповідно до вказаних норм матеріального права банк, притягнутий до відповідальності згідно до ч.ч. 1,2 ст. 1092 ЦК України та п. 32.2 ст. 32 Закону № 2346-ІІІ зобов?язаний відшкодувати платнику збитки, пов?язані з порушенням правил здійснення розрахункових операцій, якими відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України є втрата тих грошових коштів, якої позивач зазнав внаслідок невиконання відповідачем своїх обов?язків по перерахуванню коштів.

Відповідно загальних умов виконання зобов?язання, які визначеніу ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного задавства, у встановлений у зобов?язанні строк (термін) виконання.

При цьому суд погодився із розрахунком пені, передбаченої п.32.2 ст.32 Закону № 2346-ІІІ, складеним позивачем, за яким пеня станом на 05.03.2015 р. становила 1640,00 грн. та розраховувалася позивачем наступним чином: 40000 х 0,1% х41день прострочення (з 30.01.2015 р. по 11.03.2015 р.).

Згідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст. 23 Закону № 2346-ІІІ платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка

шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.

Платіжна вимога на примусове списання коштів може бути відкликана стягувачем у будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання до банку, що обслуговує цього стягувача, документа на відкликання.

Документ на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засвідчується ним у встановленому порядку.

Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.

Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що внаслідок введення тимчасової адмістрації та наступної процедури ліквідації відповідача відповідно до Закону України «Про систему гаратування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним по відношенню до інших законів, такі вимоги розглядаються та задовольняються під час ліквідації банку Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюються: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; нарахування відсотків за зобовязаннями банку перед кредиторами.

При цьому згідно до п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, яка діяла на день виникнення спірних правовідносин в редакції Закону України № 1586-VII від 04.07.2014р., - вказане обмеження, встановлене пунктом 1 частини пятої цієї статті, не поширюється на зобовязання банку щодо: здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

Як правильно встановлено судом, у банку виникло зобовязання здійнити переказ грошових коштів, 40000 грн., 29.01.2015 року, тобто до введення тимчасової адміністрації банку, що відбулося 06.02.2015 року..

Оскільки доводи скарги не враховують вищевказані положення п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які підлягають до застосування по цій справі, колегія суддів відхиляє доводи скарги про те введення тимчасової адміністрації звільняє банк від обов?язку виконання вимог позивача.

Колегія суддів також відхиляє доводи скарги про те, що при розгляді цієї справи підлягає до застосуванню правова позиція Верховного суду України, яка викладена у постанові від від 25 березня 2015 року у справі №3-24гс15 (єдиний номер справи 910/9232/14), оскільки розглянута Верховним судом України справа стосується господарського спору, який виник за інших обставин - стосовно невиконання банком, який на той час вже перебував у стані тимчасової адміністрації, розпорядження про перерахування коштів юридичної особи, розміщених у банку на її поточному рахунку. Господарський спір виник у березні 2014 року, і на той час стаття 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» діяла в іншій редакції, що не містила вказаної норми п.5 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка була доповнена Законом України № 1586-VII від 04.07.2014р. пізніше.

Оскільки норма права, висновок щодо застосування якої викладений у вказаній постанові мала інший зміст, ніж та, що підлягає до застосуванню у даній справі, і при цьому обставини справи стосовно відсутності у даному випадку тимчасової адміністрації на день виникнення спірних правовідносин, відрізняються від обставин справи, щодо яких Верховним судом було надано висновок про застосування норм права, то з передбачених ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України підстав колегія суддів не вбачає підстав для застосування правової позиції, викладеної у вищевказаній постанові Верховного Суду України.

Колегія суддів з передбачених ч. 1 ст. 303 ЦПК України підстав також відхиляє доводи скарги стосовно необхідності задоволення заявлених вимог в межах ліквідаційної процедури, яка врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Оскільки процедура ліквідації банку була розпочата з 05.06.2015 року, тобто вже після ухвалення оскарженого заочного рішення районного суду від 03.06.2015 року, а на день апеляційного розгляду справи банк не припинив свою діяльність, то ця обставина перебуває поза межами розглянутої справи і має значення лише для виконавчого провадження.

Однак у своїх висновках стосовно розміру пені районний суд не взяв до уваги, що відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобовязань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобовязань банку.

Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Оскільки на день розгляду справи районним судом тимчасова адміністрація банку не припинилася, то неустойка (пеня) у даному випадку підлягає нарахуванню лише за період з 30.01.2015 по 05.02.2015 року включно. ЇЇ сума повинна складати: 40000 х 01% х 7 дн.= 280 грн.

Таким чином, оскільки районний суд не повністю з?ясував обставини справи стосовно нарахування пені, що мають значення для справи, внаслідок чого в цій частині помилився із застосуванням вказаної норми ст. 550 ЦК України, то з передбачених п.п. 1., 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав заочне рішення районного суді підлягає відповідній зміні, шляхом зменшення стягнення до суми 40000 + 280 = 40280 грн.

В іншій частині оскаржене рішення районного суду відповідє нормам матеріального і процесуального права, цей висновок доводами скарги не спростований, тому з передбачених ст. 308 ЦПК України решту рішення необхідно задишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 315, 317, 319-325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ Надра» ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 червня 2015 року змінити.

Зменьшити стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_4 грошових коштів до суми 40280 грн., задовольнивши позовну заяву ОСОБА_4 частково.

В іншій частині заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 червня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

.

Головуючий суддя:

Судді колегії:

.