Постанова № 55918342, 27.01.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м.Київ 810/4919/15

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В., представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0020721502 від 07.05.2015 року та № 0020711502 від 07.05.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки є безпідставними, а податкові зобов'язання підприємству нараховано необгрунтовано.

Позивач пояснив, що в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості вирощеної СТОВ «Україна» продукції (кукурудзи у 2014 року) податковим органом покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію.

Проте СТОВ «Україна» стверджує, що норми Податкового кодексу України не ставлять в залежність правомірність формування платником податків податкового кредиту від наявності чи відсутності правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких вирощувалась продукція.

При цьому сумніви посадових осіб податкового органу щодо правомірності використання СТОВ «Україна» окремих земельних ділянок не спростовують факту самого виробництва підприємством на цих земельних ділянках власної сільськогосподарської продукції. Крім того, фактів придбання СТОВ «Україна» сільськогосподарської продукції у інших осіб відповідачем в ході перевірки встановлено не було.

Отже, на думку позивача, СТОВ «Україна» було правомірно заявлено бюджетне відшкодування, шляхом подання податкової декларації з ПДВ за січень 2015 року.

За наведених обставин, позивач наголошував, що висновки викладені в Акті перевірки є необґрунтованими, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в адміністративному позові та надав суду додаткові письмові пояснення у яких зазначив про таке.

СТОВ «Україна» на суборендованих земельних ділянках вирощувало кукурудзу, яку в подальшому експортувало.

Позивач зазначає, що податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платника податків саме з реальністю здійснення господарських операцій, а не з фактом укладення (посвідчення) договорів оренди чи суборенди. Разом з цим, щодо здійснення самих операцій будь-яких сумнівів у податкового органу не виникло.

На думку позивача, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми податкового законодавства та визначення термінів саме в розумінні податкового законодавства, в тому числі відносно оренди землі.

Як стверджує позивач, норми Податкового кодексу України дозволяють застосовувати нульову ставку податку на додану вартість до операцій з вивезення в митному режимі експорту зернових та технічних культур у випадку, якщо сільськогосподарські виробники виростили такі культури на землях сільськогосподарського призначення, які перебувають у їх власності та/або постійному користуванні, та/або на орендованих землях, зареєстрованих належним чином відповідно до встановленого законом порядку, на дату такого експорту.

Договори судоренди земельних ділянок на яких СТОВ «Україна» вирощувало кукурудзу не були зареєстровані підприємством у встановленому законом порядку з огляду на те, що чинним законодавством України не передбачено процедури та порядку реєстрації договорів суборенди земельних ділянок.

Крім того, позивач звертав увагу, що на даний час законодавство України передбачає реєстрацію не договорів оренди чи суборенди, а державну реєстрацію речового права у відповідності до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 року № 1952-IV.

При цьому, в переліку прав на нерухоме майно (в тому числі на земельні ділянки), які підлягають обов'язковій державній реєстрації, прямо не встановлено обов'язкової реєстрації права суборенди земельної ділянки, обов'язковій державній реєстрації підлягає лише право оренди земельної ділянки. Право оренди відповідно до укладених договорів між власниками земельних ділянок (паїв) - орендодавцями, та орендарем, якими виступали ТОВ «Сіверське» та ПСП «Черелівське» , належним чином зареєстровані.

Позивач також зауважив, що в абзаці другому пункту 15-1 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України мова йде не про реєстрацію речового права, а про реєстрацію земельної ділянк як об'єкта цивільних прав, що в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України передбачає її формування шляхом внесення відповідної інформації до Державного земельного кадастру та проведення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера. Таким чином, на думку позивача, підтвердженням того, що земельна ділянка зареєстрована належним чином відповідно до встановленого законом порядку є наявність у такої земельної ділянки кадастрового номера.

Наголошував, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки, як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав та надав суду письмові заперечення на адміністративний позов.

Представник Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області у судовому засіданні в обґрунтування доводів заперечень посилався на обставини викладені в Акті перевірки. При цьому пояснив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом лише у зв'язку з недотриманням СТОВ «Україна» вимог щодо державної реєстрації договорів суборенди земельних ділянок на яких нібито було вирощено сільськогосподарську продукцію (кукурудзу) та в подальшому експортовано третій особі.

Як зазначив представник відповідача, позивачем не було надано для перевірки підтверджуючих документів щодо реєстрації у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договорів суборенди земельних ділянок, укладених з ТОВ «Сіверське» та ПСП «Чепелівське».

Зазначене порушення дає підстави контролюючому органу вважати, що експортована продукція була придбана позивачем у інших осіб, а не вирощена самостійно. За таких обставин посадовими особами податкового органу було зроблено висновок, що відповідно до абзацу другого пункту 15-1 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення ПК України операції з експорту сільськогосподарської продукції, здійснені СТОВ «Україна», звільняються від оподаткування податком на додану вартість і не підлягають бюджетному відшкодуванню.

Крім того, як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, у зв'язку із наведеними обставинами та саме по договорам суборенди із ТОВ "Сіверське" податковим органом були прйняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Відповідач також зауважив, що посадові особи податкової інспекції при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Отже на підставі викладеного, представник відповідача наголошував, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованим та правомірним, а позовні вимоги - безпідставними. Просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» зареєстровано Обухівською районною державною адміністрацією в Київській області та станом на момент перевірки перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Обухівському районі. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість, застосовує спеціальний режим оподаткування та є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Посадовими особами Державної податкової інспекцієї в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування СТОВ "Україна" бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку (у сумі 4716411,00 грн. відображених в податковій декларації з податку на додану вартість) за січень 2015 року.

Результати даної перевірки оформлено Актом № 850/10-10-16-15-02/30889014 від 23.04.2015 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки, посадовими особами податкового органу зафіксовано, що у періоді, який перевіряється, СТОВ «Україна» використовувало у своїй діяльності суборендовані земельні ділянки, згідно договорів укладених з ТОВ «Сіверське», які знаходяться на території Дрімайлівської сільської ради Куликівського району за межами населеного пункту загальною площею 750,95 га.

За умовами цих договорів передача вказаних земельних ділянок повинна здійснюватись після державної реєстрації договору за актом приймання-передачі. Водночас, СТОВ «Україна» не було надано для перевірки підтвердження щодо державної реєстрації зазначених договорів. У зв'язку з чим, уповноважені особи контролюючого органу дійшли висновку, що вказані договори суборенди не зареєстровані в державному реєстрі.

Перевіркою також було встановлено, що у грудні 2014 року СТОВ «Україна» експортувало продукцію до покупця - "ULF TRADE AG згідно контрактів № ULF14P053-22 від 27.10.2014, № ULF14P054-22 від 27.10.2014 та №ULF14P050-22 від 26.10.2014 на загальну суму 1691500,00 дол. США. СТОВ «Україна» експортувало компанії "ULF TRADE AG" зерно кукурудзи 3 класу для кормових потреб, ДСТУ 4525:2006 врожаю 2014 року насипом, згідно ВМД № 008210 від 19.12.2014 на суму 10124236 грн. (642054, 60 дол.США); ВМД № 008329 від 24.12.2014на суму 2105630 грн. (134444,40 дол.США); ВМД № 009178 від 16.12.2014 на суму 13314370 грн. (844799,974 дол.США).

В силу відсутності державної реєстрації договорів суборенди земельних ділянок, укладених з ТОВ «Сіверське» посадові особи податкового органу вирішили, що кукурудзу СТОВ «Україна» вирощено на землі, яка не була ні власною, ні перебувала в оренді даного підприємства.

На підставі зазначеного, перевіркою було перенесено обсяги реалізації у вказаних сумах зі скороченої декларації - 0121 у загальну - 0110 (р.1.1. Декларації), як операцію, яка оподатковується за основною ставкою.

Отже, як вбачається з Акта перевірки, за наслідками її проведення податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема:

- п.198.4, ст.198, п. 209.4, п.209.5. п.209.6, п.209.7, п. 209.14, п.п.209.15.1 п.209.15 ст.209. п. 151 підрозділ 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у січні 2015 року в сумі 4716411 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 1932715 грн., а також, призвело до завищення суми податку на додану вартість за січень 2015 року, яка перераховується на спеціальний рахунок платника в сумі 2761315 грн.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№ 0020721502 від 07.05.2015, відповідно до змісту якого податковим органом збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі 2415893,75 грн. (1932715,00 грн. - за основним платежем та 483178,75 грн. - за штрафними санкціями);

№ 0020711502 від 07.05.2015, відповідно до змісту якого податковим органом зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5895513,75 грн. (4716411,00 грн. - за основним платежем та 1179102,75 грн. - за штрафними санкціями);

Непогоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями- рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що основним видом господарської діяльності СТОВ «Україна» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Для реалізації зазначеної господарської діяльності СТОВ «Україна» 02.01.2014 було укладено (в тому числі) з ТОВ «Сіверське» договори суборенди масиву земельних ділянок № У-С/08/14-1, № У-С/08/14-2, № У-С/08/14-3, № У-С/08/14-4 та № У-С/08/14-5.

Згідно з умовами вказаних договорів ТОВ «Сіверське» (орендар) надає, а СТОВ «Україна» (суборендар) приймає у строкове платне користування масив земельних ділянок загальною площею 750,95 га, що знаходиться на території Дрімайлівської сільської ради Куликівського району за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Сторони узгодили строк дії кожного договору, орендну плату та умови використання переданих в суборенду земельних ділянок.

Крім того, сторони також визначили, що передача земельних ділянок здійснюється у строк 3 робочих дні, після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Додатками до вказаних договорів передбачено реєстр земельних ділянок, що передаються в суборенду за цими договорами. В даних реєстрах містяться відомості про власників земельних ділянок, кадастрові номери цих земельних ділянок, їх місцезнаходження та площі, а також визначено розмір суборендної плати по кожній земельній ділянці згідно договору суборенди, а також окремо ПДВ.

Судом встановлено, що 02.01.2014 зазначені в додатках до договорів суборенди (№ У-С/08/14-1, № У-С/08/14-2, № У-С/08/14-3, № У-С/08/14-4, № У-С/08/14-5 від 02.01.2014) землі були передані орендарем та прийняті суборендарем, про що ТОВ «Сіверське» та СТОВ «Україна» склали та підписали акти прийому-передачі об'єкта суборенди (масиву земельних ділянок).

Крім того, 02.01.2014 Сількогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» було укладено договір № 1/1/14 про надання послуг з вирощування зернових та технічних культур (кукурудзи).

У вказаному договорі сторони зазначили, що загальний розмір площі угідь, що підлягає обробці за цим договором, становитиме не менше 750,95 га. В агрономічному звіті про результати надання послуг з вирощування зернових та технічних культур (кукурудзи), який є невід'ємною частиною цього договору, вказано, що місцем надання послуг з вирощування є землі замовника (СТОВ «Україна»), що розміщені с. Дрімайлівка Куликівського району, Чернігівської області.

Таким чином, площі суборендованих у ТОВ «Сіверське» земельних ділянок були використані позивачем у 2014 році для вирощування зернових та технічних культур (кукурудзи).

В ході здійснення зазначеної господарської діяльності СТОВ «Україна» понесло певні витрати та у зв'язку з чим отримало право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Крім того, як зазначено в Акті перевірки та вбачається з матеріалів справи у грудні 2014 року СТОВ «Україна» експортувало продукцію (зерно кукурудзи), в тому числі яку зібрано на суборендованих площах земельної ділянки 455,5 га ТОВ «Сіверське», до покупця «ULF TRADE AG» відповідно до умов контрактів від 27.10.2014 № ULF 14P053-22 та № ULF 14P054-22, а також від 26.10.2014 № ULF 14P050-22 на загальну суму 1691500,00 дол.США.

Вказані операції оподатковувались позивачем відповідно до вимог чинного законодавства податком на додану вартість за ставкою 20%.

Так перевіркою було встановлено, що СТОВ «Україна» до податкового кредиту декларації за грудень 2014 року включено ПДВ в загальній сумі 3887952,01 грн. (222753,51 грн., 27815,28 грн., 3036666,36 грн., 67289,25 грн., 168041,77 грн., 298774,29 грн.) з придбаних товарів, робіт, послуг з метою їх використання в експортних операціях, а саме реалізації кукурудзи 3 класу, яку зібрано на суборендованих площах земельної ділянки 455,5 га ТОВ «Сіверське». (сторінка 23 Акта перевірки).

Водночас, у зв'язку з тим що договори суборенди земельних ділянок (на яких вирощувалась експортована СТОВ «Україна» у грудні 2014 року продукція) не були зареєстровані у встановленому законом порядку, податковий орган дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування на підставі абзацу 2 пункту 15-1 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України.

Розглянувши питання щодо обґрунтованості та правомірності зазначених висновків посадових осіб податкового органу суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Разом з тим, на час виникнення спірних правовідносин підрозділом 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України визначались особливості справляння податку на додану вартість у перехідний період.

Так, пункт 15-1 даного підрозділу передбачав, що тимчасово до 31 грудня 2014 року включно від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання на митній території України зернових культур товарних позицій 1001 - 1008 згідно з УКТ ЗЕД та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 00 згідно з УКТ ЗЕД, крім першого постачання таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами - виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств - виробників, а також крім постачання таких зернових та технічних культур Аграрним фондом у разі їх придбання з податком на додану вартість.

Операції з вивезення в митному режимі експорту зернових та технічних культур, зазначених в абзаці першому цього пункту, звільняються від оподаткування податком на додану вартість, крім вивезення сільськогосподарськими підприємствами - виробниками таких зернових та технічних культур, вирощених на землях сільськогосподарського призначення, які перебувають у їх власності та/або постійному користуванні, та/або на орендованих землях, зареєстрованих належним чином відповідно до встановленого законом порядку, на дату такого експорту.

Відповідно до пункту 209.4. статті 209 Податкового кодексу України при вивезенні сільськогосподарських товарів у митному режимі експорту сільськогосподарське підприємство - виробник таких товарів/послуг має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) постачальникам товарів/послуг, вартість яких включається до складу виробничих факторів. Таке відшкодування здійснюється в загальному порядку.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (пункт 209.6. статті 209 Податкового кодексу України).

Аналогічне визначення встановлено законодавцем і в підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Згідно з приписами вказаної норми сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання;

При цьому, відповідно до приписів пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до підпункту 14.1.234. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Суд звертає увагу, що позивач є безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, дана обставина не заперечувалась відповідачем.

Крім того, у відповідача, в ході проведення перевірки, жодних сумнівів щодо реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем за перевіряємий період - не виникло. Будь-яких зауважень до первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується правомірність формування платником податків сум бюджетного відшкодування, крім відсутності державної реєстрації договорів суборенди укладених між СТОВ «Україна» та ТОВ «Сіверське» посадовими особами податкового органу також встановлено не було.

Разом з цим, доводи відповідача про те, що податкове законодавство вимагає державну реєстрацію договорів оренди (суборенди) земельної ділянки, а також те, що реалізована позивачем продукція була придбана СТОВ «Україна» у інших у сільськогосподарських підприємств - виробників не приймаються судом до уваги, з огляду на таке.

Дійсно, згідно з приписами статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому, суд звертає увагу, що з аналізу вказаних норм вбачається, що чинним законодавством передбачено обов'язкову реєстрацію речових прав (право власності на земельну ділянку, право постійного користування та право оренди) на земельні ділянки, а не реєстрацію таких договорів.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що чинним законодавством не передбачено процедури та порядку реєстрації договорів суборенди земельної ділянки.

Крім того, суд констатує, що Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Разом з цим з аналізу норм податкового законодавства вбачається, що під поняттям «оренди» розуміється «дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства», що узгоджується з приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою визначено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З огляду на зазначене, податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов'язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб'єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільськогосподарської продукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією, яка визначена Податковим кодексом України як «оренда» незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

При цьому, враховуючи викладене, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Тобто, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена також в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012 року № 2614/12/13-12.

Крім того, у цьому листі вказано, якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.

Аналогічних висновків дійшла і колегія суддів Вищого адміністративного суду України під час розгляду касаційної скарги у справi № 2а-1670/8095/12 за позовом Фермерського господарства «Мрiя» до Лохвицької мiжрайонної державної податкової iнспекцiї Полтавської областi Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повiдомлення-рiшення.

Так в ухвалі від 06.02.2014 судом зазначено, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрацiї права оренди земельних дiлянок не може бути перешкодою для квалiфiкацiї сiльськогосподарських угiдь як таких, що знаходяться у користуваннi товаровиробника для цiлей справляння фiксованого сiльськогосподарського податку.

Дефекти оформлення вiдповiдного договору не можуть впливати на правильнiсть врахування доходiв вiд реалiзацiї продукцiї рослинництва при розрахунку частки сiльськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукцiя, вирощена на земельнiй дiлянцi, орендованiй платником фiксованого сiльськогосподарського податку в юридичної та/або фiзичної особи, є сiльськогосподарською продукцiєю в розумiннi глави 2 роздiлу XIV Податкового кодексу України незалежно вiд того, чи зареєстрованi належним чином договори оренди такої дiлянки

При цьому, колегією суддів вказано, що пункт 81.6 статтi 81 Закону України «Про податок на додану вартiсть», як i пункт 209.6 статi 209 Податкового кодексу України не ставить право платника на застосування спецiального режиму оподаткування у залежнiсть вiд дотримання ним вимог цивiльного та земельного законодавства.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відсутність державної реєстрації договорів суборенди земельних ділянок (в даному випадку укладених між позивачем та ТОВ «Сіверське»), відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства не може впливати на правильнiсть врахування доходiв вiд реалiзацiї продукції (а саме реалізації кукурудзи 3 класу) вирощеної на цих суборендованих площах земельних ділянок.

Разом з цим, суд також враховує, що договори суборенди масиву земельних ділянок № У-С/08/14-1, № У-С/08/14-2, № У-С/08/14-3, № У-С/08/14-4 та № У-С/08/14-5 є чинними, факт передачі земельних ділянок від ТОВ «Сіверське» в суборенду до позивача підтверджується актами прийому-передачі об'єкта суборенди до вказаних договорів. Факт надання ТОВ «Сіверське» послуг СТОВ «Україна» по суборенді землі за січень-грудень 2014 року підтверджується також наявними в матеріалах справи податковими накладними та актами виконання робіт (надання послуг) (том ІІ а.с. 203-247, том ІІІ а.с. 1-38).

Вказані первинні документи надавались позивачем і в ході проведення перевірки, що підтвердив відповідач.

Використання СТОВ «Україна» зазначених суборендованих земельних ділянок у своїй господарській діяльності підтверджується договором про надання послуг з вирощування зернових та технічних культур (кукурудзи) № 1/1/14 від 02.01.2014, агрономічним звітом про результати надання послуг з вирощування зернових та технічних культур (кукурудзи), податковими накладними, розрахунками, актами прийому-передачі послуг (том ІІ, а.с. 135-189).

Таким чином, з огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що реалізована позивачем в грудні 2014 року на експорт продукція на суму 13314370 грн. була вирощена на землі, яка не була ні власною не перебувала в оренді в силу відсутності державної реєстрації - є безпідставними.

При цьому, відповідачем також не було надано суду доказів на підтвердження того, що експортована СТОВ «Україна» продукція (а саме кукурудза 3 класу) була придбана цим підприємством у інших у сільськогосподарських підприємств - виробників.

Отже, такі твердження позивача не підтверджені належними та допустими доказами, а тому розцінюються судом лише як припущення посадових осіб податкового органу.

Як встановлено судом в ході судового розгляду жодних інших зауважень до первинних бухгалтерських документів, а також щодо реальності здійснення господарських операцій Державна податкова інспекція в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області - не має.

Отже, з огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що СТОВ «Україна» мало всі законодавчо визначені підстави для застосування нульової ставки по операціям з експорту в грудні 2014 року сільськогосподарської продукції (кукурудзи) та відповідно право на податковий кредит на суму ПДВ 3887952 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що під час судового розгляду справи відповідачем жодних доказів та пояснень на підтвердження обставин викладених в Акті перевірки суду не надано, а заперечення проти адміністративного позову лише дублюють обставини викладені в Акті перевірки.

Таким чином, судом встановлено, що висновок Акта перевірки є необгрунтованим, а підстави для прийнятті оскаржуваних рішень - відсутні.

Відповідно до статей 11 та 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, відповідачем жодним чином не доведено фактів порушення позивачем норм податкового законодавства та підстав правомірності прийняття ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги недоведеність відповідачем правомірності збільшення позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі 2415893,75 грн. (1932715,00 грн. - за основним платежем та 483178,75 грн. - за штрафними санкціями), а також зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5895513,75 грн. (4716411,00 грн. - за основним платежем та 1179102,75 грн. - за штрафними санкціями), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними і скасування податкових повідомленнь-рішень від № 0020721502 від 07.05.2015, № 0020711502 від 07.05.2015

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2015 № 0020721502 та № 0020711502.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнувань Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" судові витрати у сумі 124671 (сто двадцять чотири тисячі шістсот сімдесят одна) грн. 12 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 січня 2016 р.