Рішення № 54803136, 24.12.2015, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 0417/15369/2012

Провадження № 2/0202/47/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 грудня 2015 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Фісун К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 акціонерного товариства АКЦЕНТ-БАНК, ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про звернення стягнення.

В обґрунтування своїх позовних вимог у позовній заяві позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKVPA00090064 від 26.05.2006 року в сумі 13752,30 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/78 від 28.02.2012 року складає 109835,49 грн. здійснити вилучення предмету застави та передачі його у заклад (володіння) ОСОБА_1 Акціонерному Товариству ОСОБА_3 "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) автомобіль Ford, модель: Focus C-max trend, рік випуску 2006, тип ТЗ: легковий універсал-B, № кузова/шасі: WE0MXXGCDM6T13392, реєстраційний номер BE3700AE, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2; - звернути стягнення на предмет застави автомобіль: Ford, модель: Focus C-max trend, рік випуску 2006, тип ТЗ: легковий універсал-B, № кузова/шасі: WE0MXXGCDM6T13392, реєстраційний номер BE3700AE, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2, шляхом продажу вказаного автомобіля ОСОБА_1 акціонерним товариством ОСОБА_3 "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 солідарно 10000 грн.

Вимоги до відповідача ОСОБА_2, що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ А-Банк договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у звязку з чим вони є солідарними відповідачами за предявленим до стягнення боргом.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк були задоволені.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, від 31 жовтня 2012 року заочне рішення від 08 травня 2012 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 акціонерного товариства АКЦЕНТ-БАНК, ОСОБА_2 про звернення стягнення було скасовано.

При новому розгляді справи представник позивача у судові засідання зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити. В подальшому відповідно до заяви просив суд розглядати справу за його відсутності та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судові засідання зявлялася, на останньому засіданні була відсутня, відповідно до заяви від 24.12.2015 року просила суд розглядати справу за її відсутності. Позовні вимоги заперечувала, просила суд в їх задоволенні відмовити, а також застосувати строки позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства АКЦЕНТ-БАНК в судові засідання не зявився. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.05.2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»)та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № NKVPA00090064, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 31 767,15 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків 10,56% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.05.2013 року.

В забезпечення виконання зобовязань за вищевказаним договором, ОСОБА_2 було надано в заставу ПАТ КБ "ПриватБанк" автомобіль Ford, модель: Focus C-max trend, рік випуску 2006, тип ТЗ: легковий універсал-B, № кузова/шасі: WE0MXXGCDM6T13392, реєстраційний номер BE3700AE, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2.

Також зобовязання Позичальника, що випливали зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачами ПАТ А-Банк договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, за умовами якого ПАТ «Акцент Банк» взяв на себе зобовязання у випадку неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором відповідати перед банком нарівні з боржником, як солідарні боржники (п. 4 договору поруки), з обсягом відповідальності поручителя перед кредитором в 10000 грн.

Згідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, одною з форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Згідно до правил ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про заставу», ст. 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобовязання забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель має право з метою задоволення своїх вимог, звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Як зазначає в своїй позовній заяві позивач, у звязку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору № NKVPA00090064 від 26.05.2006 року,заборгованість за нею станом на 28.02.2012 року склала 13752,30 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/78 від 28.02.2012 року складає 109835,49 грн., в тому числі: 13 720,08 дол. США заборгованість за кредитом; 32,22 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом.

Як вбачається із матеріалів справи, Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.07.2010 року по цивільній справі № Ц-12-507/10 у задоволенні позовної заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № NKVPA00090064 від 26.05.2006 року - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17.11.2010 року по цивільній справі № 22-ц/7999/2010 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.07.2010 року залишено без змін.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.10.2011 року позовні вимоги було задоволено частково. Постановлено позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій неправомірними, про визнання договорів розірваними, про примусове виконання умов кредитного договору, про усунення перешкод у користуванні майном, про покладення зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково. Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_6 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання дій неправомірними, про визнання договору розірваним, про примусове виконання умов кредитного договору, про усунення перешкод у користуванні майном, про покладення зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Постановлено розірвати кредитний договір № NKVPA00090064 від 26.05.2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2. В порядку визначення наслідків розірвання вказаного договору та розподілу понесених сторонами витрат за цим договором стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 12841,49 дол. США, що дорівнює 102 346,67 грн., з розстроченням сплативказаної суми строком на 48 місяців зі сплатою з 01 по 07 число щомісячно рівними частками по 267,53 дол. США, що дорівнює 2132,22 грн.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.12.2011 року по цивільній справі № 22-ц/3477/11 апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволена частково, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.10.2011 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення. В задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення 10000 грн. у відшкодуванні моральної шкоди - відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.12.2013 року по цивільній справі № 1423/17328/2012 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 акціонерного товариства ОСОБА_3 « ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, розірвання кредитних договорів, зобовязання сплатити вартість автомобіля, позовні вимоги ПАТ КБ « ПриватБанк» задоволені частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № NKVPAK05810047 від 25.08.2005 року у розмірі 29759 грн. 14 коп., що еквівалентно 3 723,15 дол. США, звернено стягнення на належний ОСОБА_4 на праві власності і переданий нею у заставу автомобіль марки CHEVROLET, модель AVEO SF48Y, 2005 року випуску, тип транспортного засобу - легковий комбі-В, № кузова/шасі KL1SP48YE5B477071, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу названого автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" через укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем зі зняттям транспортного засобу з реєстрацій в органах ДАІ за початковою вартістю не нижче 57 726 грн. 00 коп. В задоволенні інших позовних вимог -відмовлено. В задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 акціонерного товариства КБ « ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, розірвання кредитних договорів, зобовязання сплатити вартість автомобіля відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 18.04.2014 року по цивільній справі № 22-ц/784/469/14 апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.12.2013 року про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог в частині визнання дій ПАТ КБ "ПриватБанк" неправомірними та розірвання кредитних договорів від 16.02.2007 року, 25.08.2005 року та 26.05.2006 року скасовано, та в цій частині зустрічних позовних вимог закрито провадження у справі. В іншій частині оскаржуване рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізовано суду України від 27.08.2014 року по цивільній справі № 6-21198св14 касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5 відхилена, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.12.2013 року в не скасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18.04.2014 року залишено без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справі, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Заперечуючи проти позову представник відповідача просив суд застосувати до позовних вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За змістом норми початок перебігу позовної давності повязується не тільки зі строком дії ( припинення дії) договору, як з певними моментами ( фактами), які свідчать про порушення прав особи ( ст.261 ЦК України).

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13, та постанові Верховного суду України по справі 6-31 цс15, які згідно зі ст.360-ЦПК України є обовязковою для усіх судів України.

У Постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06.11.2013 року №6-116ці13 вказано, що у випадку, коли умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Із матеріалів справи вбачається, що позичальник перестала виконувати свої обов'язки по поверненню коштів і сплаті відсотків у грудні 2009 року, а з даним позовом позивач звернувся з позовом до суду у квітні 2012 року, а отже, оскільки укладеним кредитним договором передбачено щомісячне погашення боргу в розмірі 432,12 дол. США, а у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення грошових коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, оскільки позивачем не надано до суду деталізований розрахунок заборгованості, як доказ правильності нарахування заборгованості за кредитно-заставним договором, не підтверджено факт здійснення страхових платежів, та суд позбавлений можливості визначитися з загальною сумою заборгованості, та застосувати строк позовної давності, та беручи до уваги, що позовні вимоги позивача з квітня 2012 року не уточнювалися, тому, виходячи із вищевикладеного, позовні вимоги ПАТ КБ Приватбанк не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню у звязку з недоведеністю суми заборгованості.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позовні вимоги в частині стягнення суми 10000 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки регулюються іншими нормами права та не можуть розглядатись з даним предметом позову.

Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про заставу», ст. ст. 8, 10, 11, 57-60, 64, 79, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про звернення стягнення відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Л.П. Слюсар