Постанова № 54355706, 03.12.2015, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 р. Справа №818/3689/15

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дараган Ю.П.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/3689/15

за позовом ОСОБА_1

до Сумського обласного військового комісаріату

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1М.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Сумського обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним рішення відповідача про відмову у видачі посвідчення про пільги та зобов'язати оформити та видати відповіде посвідчення у встановленому порядку.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що її син - ОСОБА_4 був мобілізований Сумським обласним військовим комісаріатом до лав Збройних Сил України та приймав участь у бойових діях. Загинув від протиправних дій свого командира старшого лейтенанта ОСОБА_5 29 липня 2015 року ОСОБА_5 був засуджений Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ст. 414 ч. 2 КК України. 01 жовтня 2015 року Донецький апеляційний суд залишив вирок в силі.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року стягнуто з Міністерства оборони України на користь родини загиблого одноразову грошову допомогу. Судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 загинув під час виконання службового обов'язку під час проходження військової служби, і на нього та членів його родини розповсюджується дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У листопаді 2015 року позивач звернулась до відповідача з метою отримання посвідчення про пільги, які гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та надала усі необхідні документи.

06 листопада 2015 року було отримано відповідь від Сумського обласного військового комісаріату про відмову у видачі посвідчення, мотивовану тим, що на ОСОБА_1 та на її родину пільги не розповсюджуються.

Позивач вважає таку відмову протиправною, вважає, що дії відповідача суперечать судовим рішенням, які встановлюють підстави для одержання посвідчення.

При цьому, позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України за №379 від 28.05.1993р. «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», відповідно до якої, посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.

До військового комісоріату було надано всі необхідні документи, відповідно, як вважає позивач, відповідач, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 379 від 28.05.1993р., повинен був лише видати посвідчення, а не встановлювати наявність чи відсутність підстав для його отримання.

В судовому засіданні позивач та її представник у повному обсязі підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що вимоги позивача не визнає, просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні з урахуванням обставин, викладених у письмовому запереченні (а.с.14).

Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, якщо, зокрема, загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння.

Відповідач просить суд врахувати, що експертиними висновками підтверджується, що під час загибелі ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп'яніння. З протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов"язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі, каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 18.05.2015р. №16 свідчить, що комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги батьку, матері, дружині та сину загиблого, оскільки на час загибелі молодший сержант ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп"яніння. Відповідно, відповідач стверджує, що ОСОБА_4 своїми діями порушував військову дисципліну та спровокував командира на дії, про призвели до смерті молодшого сержанта ОСОБА_4

Відповідач вважає позовні вимоги необгрунтованими та просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні докази у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як свідчить з матеріалів справи, ОСОБА_4 був призваний на військову службу з 24.03.2014 року Сумським обєднаним міським військовим комісаріатом Сумської області та з 30.06.2014 року був відряджений до сектору «А» (зона проведення АТО) (а.с. 24).

10 жовтня 2014 року ОСОБА_4 загинув внаслідок протиправних дій свого командира - старшого лейтенанта ОСОБА_5 - заступника командира 8-ї батареї.

29 липня 2015 року ОСОБА_5 був засуджений ОСОБА_6 міськрайсудом до 3 років позбавлення волі за ч.2 ст.414 КК України - необережне поводження зі зброєю.

Відповідно до обставин, встановлених вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2015 року у справі № 219/7613/2014-к, який набрав законної сили, смерть настала в результаті гострої кровотечі, яка утворилась внаслідок вогнепального кульового поранення живота з ушкодженням грижової артерії (а.с. 45).

1 жовтня 2015р. Донецький апеляційний суд залишив вирок Артемівського міськрайонного суду від 29.07.2015р. без змін.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року було визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невиплати одноразової грошової допомогир на користь родини загиблого.

7 липня 2015 року Харківським апеляційним адміністративним судом було залишено без змін постанову суду І-ї інстанції.

Тобто, судовими рішеннями, які набрали законної сили (вирок, постанова) встановлено, що ОСОБА_4 загинув під час виконання службового обов'язку під час проходження військової служби (бойових дій по захисту суверенітету та інтересів держави ) в зоні проведення антитерористичної операції на сході України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У листопаді 2015 року ОСОБА_7 звернулась до Сумського обласного військового комісаріату із заявою про видачу їй посвідчення про право користування пільгами, які встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням начальника відділу соціального забезпечення військового комісаріату від 28.10.2015 року № 11/2510 позивачу було відмовлено в задоволенні заяви (а.с. 41).

3 листопада 2015 року до Сумського обласного військового комісаріату ОСОБА_2 подано адвокатський запит стосовно скасування рішення про відмову в оформленні посвідчення членам родини загиблого ОСОБА_4 (а.с. 40).

06.11.2015 року ТВО військового комісара Сумського обласного військового комісаріату ОСОБА_8 надана відповідь про відсутність підстав для скасування рішення про відмову у видачі ОСОБА_1 посвідчення (а.с. 7).

Відмовляючи позивачці у видачі посвідчення про право користування пільгами, які встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідач посилається на вимоги п. 2 ст. 3 вказаного Закону та на той факт, що при судово-токсикологічному дослідженні трупу ОСОБА_4 встановлено наявність етилового спирту, що свідчить про те, що під час загибелі ОСОБА_4 перебував в стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Суд вважає такий висновок відповідача безпідставним та необґрунтованим, виходячи з наступного:

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 379 від 28.05.1993 року «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» установлено, що посвідчення видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками N 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.

Позивачем при зверненні до військового комісаріату було надано всі необхідні документи, що не заперечується відповідачем. Як вже зазначалося вище позиція відповідача полягає в тому, що ОСОБА_4 під час виконання службового обов'язку ніби то вчинив в стані алкогольного спяніння якісь дії, а тому на нього не розповсюджується дія Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і як наслідок, члени його родини не мають права на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд не погоджується з таким висновком відповідача, оскільки поведінка потерпілого ОСОБА_4 на момент заподіяння йому смерті протиправними діями його командира - старшого лейтенанта ОСОБА_5 була пасивною. Він був обеззброєний і стояв в строю.

Дії, про які згадує представник відповідача вчинив саме ОСОБА_5, який з особистої неприязні вихопив табельну зброю та здійснив серію пострілів, спочатку попереджувальний під ноги ОСОБА_4, а потім на ураження в ділянку живота потерпілого. Саме цей постріл виявився смертельним для потерпілого.

Між протиправними діями ОСОБА_5 та настанням шкідливих наслідків у вигляді смерті потерпілого є прямий причинний зв'язок.

Не існує жодних обставин для того щоби стверджувати про те, що між станом в якому знаходився ОСОБА_4 та його загибеллю існує будь який зв'язок.

З ухвали ХААС7.07.2015 року у справі № 818/3655/14 випливає, що згідно закону України №58-У111 від 5 лютого 2015 року на час заподіяння смерті ОСОБА_4 його стан чи відмова виконувати будь яке розпорядження командира під час проходження служби не утворювало складу правопорушення.

Крім того, в даному судовому рішенні зазначено про безпідставність посилання відповідача на п.п. «а» та «б» ст.. 16-4 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як на підставу у відмові виплати грошової допомоги, оскільки смерть молодшого сержанта ОСОБА_4 згідно лікарського свідоцтва про смерть № 464 настала не у зв'язку з перебуванням його в стані алкогольного сп'яніння, а у зв'язку з вогнепальним кульовим пораненням живота з ураженням внутрішніх органів спричиненим його командиром ОСОБА_5

Більш того, згідно ухвали апеляційного суду Донецької області від 1 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні № 219/7613/15-к якою залишено в силі вирок Артемівського міськрайонного суду у справі ОСОБА_5, за висновком судово-медичного експерта №457 від 05.12.2014 р. смерть ОСОБА_4 настала 10.10.2014 р. в результаті гострої кровотечі, яка утворилась внаслідок одиночного вогнепального кульового поранення з пістолета Макарова АС №2616 , який належав ОСОБА_5 та який і здійснив цей постріл. В ухвалі апеляційного суду зазначені й інші докази, які беззаперечно та безумовно доводять вину ОСОБА_5 у заподіянні смерті ОСОБА_4 Безперечно потерпіла сторона упевнена що дії ОСОБА_5 містять зовсім інший склад злочину - ч. 1 ст. 115 КК України і вживає всіх необхідних заходів аби довести це в касаційному провадженні. Але це зовсім інша справа і до цієї справи має лише опосередковане значення.

Відповідно до ч.І ст..72 КАС України обставини, що встановлені судовим рішенням в адміністративній справі (818/3655/14) не доказуються при розгляді інших справ, у яких бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч.4 ст.72 КАС України судове рішення у кримінальній справі, яке набрало законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи щодо якої ухвалено вирок або постанова суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Як зазначено вище, в даному випадку суд дійсно розглядає справу про правові наслідки злочину, який вчинив ОСОБА_5 а стягнення з MO України на користь позивача грошової допомоги не передбачає інших рішень з приводу права позивачів на пільги, встановлені законодавством з цього приводу.

Відповідно до вимог ч.2 ст..71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду жодного вагомого доказу на підтвердження своїх доводів. А ті довідку, та акт службового розслідування на які посилається відповідач як на підставу своїх заперечень щодо позову, не спростовують висновки судових рішень у адміністративній та кримінальній справах щодо обставин вбивства ОСОБА_4 його командиром ОСОБА_5 при обставинах зазначених в цих рішеннях.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку, що відмовляючи у видачі посвідчення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, необґрунтовано та не добросовісно, у звязку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

В ході розгляду справи позивачка довела суду ті обставини, на які вона посилалися в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову. Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним рішення військового комісара Сумського обласного військового комісаріату про відмову ОСОБА_1 у видачі посвідчення.

Зобов'язати Сумський обласний військовий комісаріат оформити та видати ОСОБА_1 посвідчення про право користування пільгами, які встановлені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті під час проходження військової служби.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.М. Кунець

З оригіналом згідно

Суддя О.М. Кунець

Повний текст постанови виготовлено 08.12.2015 року.