Рішення № 54155178, 30.11.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/126/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015 справа № 908/5165/15

за позовом ОСОБА_1 районного споживчого товариства (70200, Запорізька область, м. Гуляйполе, вул. Леніна, 72)

до відповідача ОСОБА_1 міської ради Гуляйпільського району Запорізької області (70200, Запорізька область м. Гуляйполе, вул. Шевченка, 15)

про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради 6-го скликання 38 сесії від 26.09.2013 р. № 6 Про розгляд клопотання ОСОБА_1 районного споживчого товариства

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № 152 від 01.10.2015 р., паспорт серія СА № 758279 від 21.04.1998 р.; ОСОБА_3, довіреність № 150 від 01.10.2015 р., паспорт серія СА № 205989 від 16.07.1996 р.;

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність № б/н від 19.10.2015 р., паспорт серія СА № 022106 від 18.09.1995 р.;

державний реєстратор: ОСОБА_5, довіреність № 193/01-01-01 від 27.11.2015 р.;

До господарського суду Запорізької області 28.09.2015 р. звернулося ОСОБА_1 районне споживче товариство з позовною заявою до ОСОБА_1 міської ради Гуляйпільського району Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради 6-го скликання 38 сесії від 26.09.2013 р. № 6 Про розгляд клопотання ОСОБА_1 районного споживчого товариства. Позовні вимоги обґрунтовані ст. ст. 3, 9, 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», ст. 37 Закону України «Про кооперацію», ст.ст. 20, 111, 139, 144, 145 ГК України, статями 15, 16, 321, 346, 393 ЦК України.

Ухвалою суду від 01.10.2015 року порушено провадження у справі № 908/5165/15, присвоєно справі номер провадження 18/126/15, судове засідання призначене на 28 жовтня 2015 року; в судових засіданнях оголошувались перерви спочатку до 19.11.2015 р., потім до 30.11.2015 р.; судом, в порядку ст. 65 ГПК України, ухвалами від 28.10.2015 р. та 19.11.2015 р. зобовязано державного реєстратора Реєстраційної служби ОСОБА_1 районного управління юстиції Запорізької області надати інформацію та документи на її підтвердження. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі документальними доказами та закінчений 30.11.2015 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В судовому засіданні 19.11.2015 р. відповідачем надано клопотання від 18.11.2015 р. про припинення провадження у справі у звязку з порушення позивачем правил підвідомчості спорів, які, згідно ст. ст. 17, 18 КАС України, повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а не в цивільному порядку.

Приписами ст. 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших обєктів, належить рухоме і нерухоме майно, управління якими здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтями 328, 329 Цивільного кодексу України визначені підстави набуття права власності та особливості набуття права власності юридичними особами публічного права.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками відносин щодо права власності з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з господарюючими субєктами. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника рухомого і нерухомого майно, а також в інших спорах, які виникають із відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України, підвідомчі господарським судам.

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Спір, що виник внаслідок порушення права власності суб'єкта господарської діяльності, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України

Таким чином, даний спір підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України, оскільки є спором про захист права особи у господарських відносинах, відповідно до ст.ст. 328, 329 ЦК України; позов заявлений до належного відповідача та справа стосується прав і інтересів залучених до участі у ній сторін.

Отже, клопотання відповідача про припинення провадження у справі судом відхилено, внаслідок хибних доводів відповідача.

Представники позивача підтримали заявлені вимоги з підстав, що зазначені у позові та поясненнях від 18.11.2015 р. Підставою для звернення з позовом до суду зазначали прийняття ОСОБА_1 міською радою, за наслідками розгляду клопотання голови правління ОСОБА_1 РСТ № 120 від 26.09.2013 р., рішення № 6 від 26.09.2013 р. «Про розгляд клопотання ОСОБА_1 районного споживчого товариства», яким порушено право колективної власності ОСОБА_1 районного споживчого товариства на нежитлову будівлю по вул. Базарна, 1-А та незавершене будівництво павільйон «Кисловодськ», а саме порушені майнові права та інтереси позивача, що перешкоджають розпоряджатися на власний розсуд належним нерухомим майном. Звертали увагу суду, що відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. В той же час, будь-якого правочину, що підтверджував би факт відчуження або дарування майна від імені позивача на користь відповідача не укладалося. До того ж дії голови правління (щодо пропонування/передачі обєкта власності товариства іншій особі) позивача суперечать положенням Закону України «Про споживчу кооперацію» та Статуту товариства. Відповідно до п. 5.1 Статуту позивача (в редакції 2005 року) Вищим органом управління районного споживчого товариства є загальні збори його членів, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності товариства. Загальні збори здійснюють право колективної власності споживчого товариства. Таким чином, на думку позивача, у сукупності приписів ст. 328 ЦК України та положень Статуту товариства позивача не можна розглядати вказане клопотання як угоду на відчуження майна або безоплатну передачу, укладену уповноваженим органом субєкта господарювання, внаслідок відсутності у голови правління таких повноважень. Виходячи з наведеного, обєкти нерухомості вибули з володіння позивача не з його волі, а внаслідок незаконного рішення міської ради, яка не мала повноважень розпоряджатися спірним майном.

Представник відповідача пороти позову заперечував, зазначав, що спірне рішення прийнято у відповідності до приписів діючого законодавства, за наявності згоди уповноваженого представника позивача. Звертав увагу суду, що на момент звернення позивача з позовом до суду, ОСОБА_1 РСТ не є власником нерухомого майна, яке передавалося відповідно до оскаржуваного рішення, наявність цієї обставини, відповідно до ст.ст. 16, 393 ЦК України унеможливлює захист свого порушеного права у судовому порядку таким способом, як визнання незаконним та скасування рішення. Зазначав про наявність рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/1424/15-г, яке набрало законної сили, яким відмовлено в задоволенні вимог про визнання права власності на нерухоме майно незавершене будівництво павільйон «Кисловодськ», за адресою: місто Гуляйполе, вул. Базарна, 1/вул. Ворошилова, 21; визнання права власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Гуляйполе, вул. Базарна, 1-А; витребування із чужого незаконного володіння обєктів нерухомості та малоцінний інвентар.

Державний реєстратор сектору державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та легалізації обєднань громадян на виконання ухвали суду із супровідним листом № 364-01-04/01-01-18 від 24.11.2015 р. надала завірені в установленому порядку копії документів реєстраційної справи ОСОБА_1 районного споживчого товариства та витяг з Єдиного державного реєстру станом на 24.11.2015 р.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Листом № 312/01-12 від 24.09.2013 р. ОСОБА_1 міський голова звернувся з пропозицією до райспоживтовариства розглянути питання передачі майна ОСОБА_1 районного споживчого товариства, яке знаходиться на території ринку, у комунальну власність ОСОБА_1 міської ради (арк.с. 44).

В клопотанні № 120, яке надано ОСОБА_1 міській раді 26.09.2013 р., голова правління ОСОБА_1 районного споживчого товариства повідомив, що ОСОБА_1 районне споживче товариство не заперечує про передачу майна до комунальної власності територіальної громади м. Гуляйполя торгівельно-складських та допоміжних будівель і споруджень центрального міського ринку (арк.с. 18, 48).

ОСОБА_1 міська рада, розглянувши клопотання ОСОБА_1 районного споживчого товариства, прийняла рішення № 6 від 26.09.2013 року щодо передачі до комунальної власності територіальної громади м. Гуляйполе торгівельно-складських і допоміжних будівель і споруд центрального міського ринку, керуючись ч. 5 ст. 16, ч. 2 статті 60, п. 18 ч. 6 ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», приймаючи до уваги рішення міської ради від 15.08.2013 р. № 8 «Про створення КП «ОСОБА_1 ринок» надано згоду на передачу із приватної власності ОСОБА_1 районного споживчого товариства до комунальної власності територіальної громади міста Гуляйполе обєктів нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля (адмінбудівля ринку) за адресою: м. Гуляйполе, вул. Базарна, 1-а; обєкт незавершеного будівництва павільйон «Кисловодськ» за адресою: м. Гуляйполе, вул. Базарна, 1/вул. Ворошилова, 21 (арк.с. 47, 17).

Щодо наявності в матеріалах справи двох рішень ОСОБА_1 міської ради № 6 від 26.09.2013 р. різного змісту суд зазначає, що при розгляді справи 908/1424/15-г вже виникало та досліджувалося дане питання, судами було прийнято до уваги саме рішення, яке містить підпис міського голови та печатку міської ради, з огляду на пояснення представника відповідача та міського голови ОСОБА_1 міської ради, надані до справи 908/1424/15-г. До даної справи надані також пояснення представника відповідача (ОСОБА_6І.) та лист виконавця ремонтних робіт систем персональних компютерів про збій у роботі компютерної мережі відповідача (арк.с. 65, 66), тому, враховуючи раніше досліджене судами у справі 908/1424/15-г та зазначені пояснення, суд також приймає до уваги саме рішення, яке містить підпис міського голови та печатку міської ради (арк.с. 47).

Рішенням № 6 від 14.11.2013 р. ОСОБА_1 міська рада затвердила акти приймання майна, що передається від ОСОБА_1 районного споживчого товариства до комунальної власності територіальної громади м. Гуляйполе.

Актами № 1, 2, 3, 4 від 01.10.2013 р. приймання майна, що передається від ОСОБА_1 районного споживчого товариства до комунальної власності територіальної громади міста Гуляйполе передано: малоцінні необоротні матеріальні активи первісною вартістю 7925,31 грн. залишковою вартістю 3735,31 грн. згідно з додатком № 1, основні засоби, в тому числі обєкт нерухомості адмінбудівля ринку, яка розташована за адресою: місто Гуляйполе, вулиця Базарна, 1-А, первісною вартістю 120345,77 грн. залишковою вартістю 68634,21 грн. згідно з додатком № 2, нерухоме майно (обєкт незавершеного будівництва) павільйон «Кисловодськ» згідно з додатком № 3, документи згідно акту № 4.

Вищезазначені акти підписано головою комісії, заступником комісії та членами комісії, зокрема ОСОБА_7, яка є юристом Гуляйпільського районного споживчого товариства позивача по справі.

Право власності територіальної громади м. Гуляйполе на зазначені обєкти нерухомості зареєстровано в визначеному законодавством порядку, передано в повне господарське віддання Комунальному підприємству «ОСОБА_1 ринок».

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з позовом до суду про визнання його незаконним та скасування, оскільки по-перше, клопотання, яке лягло в основу прийняття оскаржуваного рішення, підписано особою з перевищенням обсягу повноважень визначених Статутом товариства, а відповідач не перевірив наявність таких повноважень; по-друге, оскаржуване рішення прийнято із порушенням норм діючого законодавства щодо підстав переходу права власності, а саме через відсутність правочину, який підтверджує волевиявлення сторін на перехід права власності, що порушує право власності позивача на обєкт нерухомості та обєкт незавершеного будівництва.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами матеріали, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно зазначених позивачем підстав про перевищення головою правління товариства обсягу повноважень, визначених Статутом товариства та ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», суд зазначає наступне:

Статтею 5 Статуту ОСОБА_1 районного споживчого товариства (в редакції 2005 р., що діяла у вересні 2013 р.) визначено, що вищим органом управління районного споживчого товариства є загальні збори його членів, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Загальні збори, зокрема, здійснюють право колективної власності споживчого товариства та визначають органи управління товариства, котрим передаються окремі функції по господарському управлінню колективним майном (ст. 5.3.14 Статуту).

Статтею 5.4 Статуту визначені питання, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів, а саме питання передбачені пунктами 5.3.1., 5.3.2., 5.3.3., 5.3.4, 5.3.15.

Отже до виключної компетенції загальних зборів Статутом не віднесені питання здіснення права колективної власності, передбачені ст. 5.3.14 Статуту.

Відповідно до ст. 5.12 Статуту правління районного споживчого товариства є його виконавчо-розпорядчим органом, відповідальним перед загальними зборами пайовиків (зборами уповноважених). Воно здійснює керівництво поточною організацією, господарською та соціальною діяльністю споживчого товариства і контроль за роботою підпорядкованих його підприємств. Правління виконує всі функції споживчого товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції загальних зборів.

Статтею 5.15 Статуту визначені права та обовязки Голови правління районного споживчого товариства.

Аналіз зазначеного у Статуті не містить переліку обмежень повноважень голови правління товариства щодо здійснення права колективної власності товариства.

Стаття 6.4. Статуту передбачає, що товариство самостійно володіє, користується та розпоряджується належним йому майном. Воно реалізує право власника через свої органи (загальні збори пайовиків, збори уповноважених, правління) у відповідності з їх компетенцією, визначеною цим Статутом.

Стаття 6.5. Статуту проголошує, що загальні збори споживчого товариства передають володіння, користування та розпорядження їх власністю правлінню споживчого товариства.

Таким чином, доводи позивача щодо порушення головою правління ОСОБА_1 районного споживчого товариства порядку прийняття рішення на відчуження майна товариства та перевищення головою правління товариства обсягу своїх повноважень, суд відхиляє внаслідок недоведеності.

Доводи позивача про протиправну поведінку Голови правління товариства та вчинення ним дій без відома інших членів товариства не знайшли підтвердження, оскільки про факт вибуття з володіння переліченого в оскаржуваному рішенні майні (торгівельно-складських і допоміжних будівель і споруд центрального міського ринку) та передачі його до комунальної власності територіальної громади м. Гуляйполя позивач був обізнаний, що підтверджується по-перше, списком складу комісії з вивчення питання щодо створення комунального підприємства по організації та роботі міського ринку, затвердженого розпорядженням міського голови ОСОБА_1 міської ради № 43 від 27.07.2013 р., до складу якої входила юрист районного споживчого товариства ОСОБА_7; по-друге, особистим підписом ОСОБА_7 на актах приймання майна, що передавалося від позивача до комунальної власності територіальної громади міста Гуляйполе.

Отже, доводи позивача, що відповідач незаконно на 38 сесії міської ради розглядав клопотання № 120 від 26.09.2013 р. товариства, не пересвідчившись у обсязі повноважень голови правління, який підписав клопотання № 120 від 26.09.2013 р., є хибними та відхиляються судом.

Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (п. 3 ст. 60 Закону).

Згідно приписів ст. 60 вказаного Закону підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Цією ж статтею унормовано, що сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право: 1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; 2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тобто, законодавець визначає, що правочин є тільки однією із підстав набуття права власності, також право власності набувається з інших підстав, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Такі підстави, тобто інші (окрім правочину), що не заборонені законом, визначені статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме: передача майна територіальним громадам безоплатно суб'єктами права власності, отже відсутність правочину, як такого, не свідчить про безпідставність набуття відповідачем права власності.

Аналіз наведеного свідчить, що міська рада правомірно звернулася до товариства із пропозицією про передачу торгівельно-складських та допоміжних будівель і споруджень центрального міського ринку у комунальну власність.

Отримавши відповідне клопотання від товариства про відсутність заперечень щодо передачі зазначеного майна до комунальної власності територіальної громади міста, відповідач розглянув дане клопотання та прийняв оскаржуване рішення.

Законом України Про передачу обєктів права державної та комунальної власності передбачено, що передача у державну або комунальну власність обєктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.

Таким чином, право власності територіальної громади м. Гуляйполя на обєкти нерухомості, в силу приписів ст. 328 ЦК України, вважається набутим правомірно відповідно до Законів України Про передачу обєктів права державної та комунальної власності та Про місцеве самоврядування в Україні.

Отже, відповідач діяв у спосіб, що визначений законом та у відповідності до наданих повноважень.

Відповідно до приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог за недоведеністю, внаслідок чого в їх задоволенні відмовляється.

Судовий збір покладається на позивача, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

Суддя В.В.Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 07 грудня 2015 р.