Ухвала суду № 53647017, 10.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"10" листопада 2015 р. № К/800/26542/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015у справі№826/16996/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік»доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2015 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік», визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 20.02.2014 №0000732653 та №0000742653.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 скасована постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2015 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків та зборів за період травень-серпень 2012 року з питань взаємовідносин з приватним підприємством «Гранд-Сервіс», за результатами якої складено акт від 07.02.2014 №197/26-53-22-04-21-37500361 про порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 469186,00 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на суму 492645,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 20.02.2014:

- №0000732653, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 586483,00 грн. у тому числі: 469186,00 - основний платіж та 117297,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0000742653, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 615806,00 грн., у тому числі: 492645,00 грн. - основний платіж та 123161,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та складу витрат по господарським операціям з ПП «Гранд-Сервіс» через відсутність належним чином оформлених первинних документів по цим фінансово-господарським взаємовідносинам.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, посилаючись на положення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійшов правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів та послуг від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами.

Разом з тим, поза увагою суду залишено те, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

При цьому, зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і відповідають вимогам податкового законодавства, а також складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення здійснюваних операцій або звичаєвій практиці.

Водночас, слід враховувати, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена, однак умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Однак, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, не зробив, а лише, перелічивши їх, обмежився висновками про їх наявність.

А також не надано правової оцінки доводам податкового органу, який під час розгляду спору в суді першої інстанції ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах та їх відповідність вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, зазначення адреси продавця в податкових накладних: м. Київ, вул. Салютна - 4А, а в рахунках-фактурах та видаткових накладних - м. Київ, вул. Теліги, 3.

В обґрунтування безтоварності господарських операцій позивача з ПП «Гранд-Сервіс» податковий орган посилався також на те, що відповідно до наданих товарно-транспортних накладних фактичну поставку продукції здійснювало ТОВ «Енглєр», однак відповідно до бази даних АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України у ТОВ «Енглєр» не знаходяться на обліку транспортні засоби, а також в матеріалах справи відсутній договір на залучення ТОВ «Енглєр».

Як вбачається з судового рішення, суд першої інстанції не надав юридичної оцінки вказаним доводам відповідача, з посиланням на відповідні первинні документи, щодо достовірності даних, вказаних в первинних документах, їх відповідності вимогам чинного податкового законодавства, наявності обов'язкових реквізитів, та не встановив чи відповідають вони дійсності, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

Не виправив цієї помилки і апеляційний суд, по-перше, не пославшись в судовому рішенні на жодну норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин та вимоги якої стали підставою для відмови в позові.

По-друге, зробивши висновок про те, що податкові накладні жодним чином не прив'язані до договору купівлі-продажу №3 від 10.11.2011, оскільки в них зазначені дати та номери зовсім інших договорів поставки, не з'ясував на виконання яких саме зобов'язань складались ці накладні, та чи такі недоліки в оформленні первинних документів є істотними, що нівелюють правове значення первинного документу та реальність господарської операції.

Також апеляційний суд, на спростування факту транспортування придбаного товару, прийняв до уваги лише інформацію з бази даних АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України, відповідно до якої у перевізника, - ТОВ «Енглєр»,- не знаходяться на обліку транспортні засоби, не витребувавши та не дослідивши належних та допустимих доказів, як то відповідних первинних документів та пояснень позивача, з метою підтвердження або спростування документального підтвердження операцій. При цьому, відхилив як доказ наявні у справі товарно-транспортні накладні без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України. А також не прийняв до уваги договір №3У від 01.06.2011 та надані позивачем документи на його виконання, з мотивів не засвідчення копії договору, не витребувавши його оригіналу.

Розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту та складу витрат, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Повнота з'ясування обставин, що входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову, вимагає від судів встановлення обставин щодо фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальниками на користь покупця та факту сплати ПДВ позивачем у складі вартості придбаних товарів та послуг у спірного контрагента.

З метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й їх форму та зміст, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентом, в т.ч. із можливим залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін Г.К.Голубєва