Ухвала суду № 49501880, 26.08.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №575/524/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Савєльєва А. І.Номер провадження 22-ц/788/1595/15 Суддя-доповідач - Лузан Л. В. Категорія - 23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Криворотенка В. І. , Сибільової Л. О.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 15 липня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кириківське" про розірвання договору оренди землі

в с т а н о в и л а :

03 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Кириківське" про розірвання договору оренди земельної ділянки, який обгрунтовувала тим, що 18 вересня 2006 року між нею та ТОВ "Кириківське" було укладено договір оренди земельного паю розміром 2,95 га, зареєстрований 23.01.2007 р. В.Писарівським відділенням Сумської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" у Державному реєстрі земель за № 040762803904. Посилалась на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному розмірі виплачує орендну плату, а також, що під час підписання договору оренди строк оренди встановлювався 5 років і без її згоди був виправлений на 15 років.

Рішенням суду від 15 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

21 грудня 2001 року ОСОБА_3 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, відповідно до якого позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,95 га, розташована на території Кириківської селищної ради В. Писарівського району Сумської області (а.с.13).

18 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Кириківське" було укладено договір оренди земельної ділянки (земельного паю) № 18 загальною площею 2,95 га (ріллі- 2.46 га та сінокосу- 0,49 га) строком на 15 років, який зареєстрований у В.Писарівському відділенні СРФ ДП "Центр ДЗК" 23.01.2007 р., про що у Державному реєстрі земель зроблено запис за № 040762803904 (а. с. 7-9).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі набрав чинності 23 січня 2007 року, діяв протягом 8 років, відповідач (орендар) щороку сплачував орендну плату, що не заперечувалось сторонами у судовому засіданні та підтверджено відповідними письмовими доказами, позивачка (орендодавець) протягом всього періоду отримувала орендну плату, заперечень щодо її розміру та строку її виплати не мала, з пропозицією до відповідача щодо внесення змін до договору оренди щодо конкретизації його положень чи внесення додаткових умов не зверталася, тобто з умовами договору протягом 8 років погоджувалася, умови договору сторонами виконувалися.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги про протилежне не можна визнати обґрунтованими. При цьому виходить з наступного.

За ст. 13 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV (далі Закон) в редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; відповідальність сторін та ін.

Згідно ст. 21 Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Стаття 24 Закону передбачає, що орендодавець має право вимагати, зокрема, від орендаря: своєчасного внесення орендної плати.

Статтею 32 Закону передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У відповідності до п. 34 Договору оренди, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Згідно з п.36 Договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: - взаємною згодою сторін; - рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 37 Договору оренди передбачено, що розірвання договору в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є невиконання умов договору без поважних причин.

Як на підставу для розірвання Договору оренди, позивачка посилалась на те, що орендна плата відповідно до п. 9 Договору повинна була сплачуватись відповідачем як предоплата, проте орендна плата за 2012, 2013 та 2015 роки сплачувалась в кінці того року, за який платилась орендна плата, тобто несвоєчасно. Крім того, позивачка посилалась на те, що починаючи з 2008 року відповідач сплачував орендну плату в меншому розмірі, ніж це передбачено Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" від 02 лютого 2002 року № 92/2002 зі змінами від 19.08.2008 р.

Зокрема, позивачка посилалась на те, що :

- орендна плата за 2012 рік мала виплачуватися як предоплата в кінці 2011 року, однак її виплачено в кінці 2012 року ;

- орендна плата за 2013 рік мала виплачуватися як предоплата в кінці 2012 року, однак її виплачено в кінці 2013 року ;

- орендна плата за 2015 рік мала виплачуватися як предоплата в кінці 2014 року, проте на час звернення до суду з позовом в липні 2015 року орендна плата була виплачена в сумі 1500 грн., тобто не повністю, т.я. її розмір на 2015 рік становить більше 1900 грн.

Доводи позивачки щодо часу виплати їй орендної плати за названі роки не спростовуються представниками відповідача та підтверджуються матеріалами справи. Зокрема, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів оглянула оригінали платіжних відомостей на виплату орендної плати (паїв). Встановлено, що названі платіжні відомості оформлені неналежним чином, однак з їх змісту та з відміток, які зроблені на цих платіжних відомостях, можна зробити висновок про те, що ОСОБА_3 :

- у вересні 2011 року отримала орендну плату за 2011 рік у розмірі 1072,80 грн. ;

- у грудні 2012 року отримала орендну плату за 2012 рік у розмірі 1556,79 грн. ;

- у листопаді 2013 року отримала орендну плату за 2013 рік у розмірі 1556,79 грн. ;

Представники відповідача не спростовували того факту, що орендна плата за 2015 рік у розмірі 1500 грн. була виплачена в середині 2015 року, а під час розгляду справи в суді - виплачена у повному розмірі ( ас. 30-36).

Колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для розірвання договору оренди землі з підстав несвоєчасної виплати орендної плати. При цьому виходить з наступного.

Пунктом 9 укладеного сторонами Договору передбачається, що "орендна плата вноситься у такі строки - предоплата".

Таким чином, хоча сторони і не визначились у конкретній даті виплати орендної плати, але враховуючи положення ч.1 ст. 251 ЦК України колегія суддів приходить до висновку, що зі змісту п. 9 Договору вбачається домовленість сторін про те, що орендна плата за певний рік має бути виплачена напередодні цього року, тобто до 31 грудня того року, який передує року, за який виплачується орендна плата (тобто як предоплата). Наприклад, орендна плата за 2012 рік мала бути виплачена до 31 грудня 2011 року і т.д.

За таких обставин доводи позивачки про те, що за 2012 р., 2013 р. та 2015 р. орендна плата була виплачена їй несвоєчасно, - заслуговують на увагу.

Проте колегія суддів вважає, що названі обставини не є достатньою підставою для задоволення позову про розірвання договору оренди землі. При цьому виходить з наступного.

Відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до ст. 651 ЦК України 1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).

При вирішенні питання щодо істотності порушень відповідачем умов спірного договору колегія суддів керується наведеними нормами права, п.п. 36 та 37 Договору оренди та правовими висновками, висловленими Верховним Судом України в постановах від 18 вересня 2013 року у справі N 6-75цс13, від 14 жовтня 2014 р. у справі N 3-143гс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів, що зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Вбачається, що у ч.2 ст. 651 ЦК йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Під час розгляду справи позивачка не надала доказів, які б свідчили про те, що виплата їй орендної плати з порушенням строків заподіяла їй будь-яку шкоду (та що її розмір для неї є суттєвим), яка не дозволила їй отримати очікуване нею при укладенні договору;

крім того, позивачка не довела істотності різниці між тим, на що вона розраховувала, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона отримала.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 36 Договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання, а не неналежного виконання (тобто з порушенням строків виконання) другою стороною обов'язків, передбачених договором. Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач виконав умови договору, але з порушенням строків.

Вирішуючи питання про розірвання договору оренди землі колегія суддів також враховує, що специфіка земельної ділянки як об'єкта цивільних прав дає змогу використовувати її тривалий час для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проведення підприємницької та інших видів діяльності. Тому договірний характер правовідносин користування землею зумовлює такі важливі їх риси, як прогнозованість і сталість.

Немаловажним при вирішенні даного спору є також те, що під час розгляду даної справи в суді відповідач запропонував позивачці, як і іншим орендодавцям земельних ділянок, переукласти договір оренди землі зі збільшенням орендної плати до 6% нормативної грошової оцінки земельного паю, а також запевнив, що на майбутнє орендна плата буде виплачуватись позивачці за її бажанням предоплатою, тобто напередодні того року, за який буде сплачуватись орендна плата.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати.

Суд першої інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку про те, що не є підставою для розірвання Договору оренди і та обставина, що з 2008 року по 2010 рік включно відповідач сплачував орендну плату у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельного паю.

Так, п. 11 укладеного сторонами Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, умови договору не зобов'язують сторони вносити зміни до договору, зокрема збільшувати чи зменшувати розмір орендної плати, а лише зобов'язують за певних обставин переглянути умови договору. Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін (п. 34 Договору).

Проте, під час розгляду справи позивачка не спростовувала того факту, що в установленому порядку не зверталась до відповідача з пропозицією про зміну умов договору щодо збільшення розміру орендної плати.

Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству. Договір між сторонами укладено 18 вересня 2006 року - у період дії Указу Президента України від 2 лютого 2002 року N 92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)", яким був встановлений мінімальний розмір орендної плати у 1,5 % від визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Указом Президента України від 19 серпня 2008 року N 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" встановлено розмір орендної плати не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки і є обов'язковим з дня набрання Указом чинності. В тексті Указу відсутнє посилання про те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати можливо було лише за згодою сторін.

Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що і за відсутності відповідних змін до Договору оренди щодо розміру орендної плати, починаючи з 2011 року орендна плата сплачувалася позивачу у розмірі, що становить 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки (за відрахуванням 15% ПДФО), що підтверджується платіжними відомостями за 2011-2014 роки та повідомленням відділу Держземагентства у В.Писарівському районі № 0-28-0.2-1859/2-15 від 06 липня 2015 року щодо вартості земельних ділянок для ведення сільськогосподаського виробництва, що знаходяться на території Кириківської селищної ради В.Писарівського району за 2006-2015 роки (а. с. 57).

Судом першої інстанції також було досліджено оригінал Договору оренди, наданий відділом Держземагенства у В.Писарівському районі та встановлено, що він був укладений сторонами строком на 15 років. Під час розгляду справи позивачка не надала доказів на підтвердження своїх тверджень про внесення відповідачем виправлень до тексту Договору оренди щодо строку його дії. Крім того, ця обставина, у разі її доведення, не є підставою для розірвання договору, а має інші правові наслідки, передбачені діючим законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були повно та всебічно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду у оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 15 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -