Постанова № 48951302, 19.08.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2015 р. Справа№ 910/2832/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гарник Л.Л.

суддів: Остапенка О.М.

Пантелієнка В.О.

за участю представників:

від корпорації "Співдружність Комп":не з'явився;

від публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк": Дубров Д.М. (довіреність б/н від 24.01.2014);

від товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс": не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

корпорації "Співдружність Комп"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015

у справі № 910/2832/15-г (суддя Головіна К.І.)

за позовом корпорації "Співдружність Комп"

до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк",

товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод", товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Авто"

про визнання недійсними договорів факторингу № 20-У/13 від 30.07.2013, № 21-У/13 від 22.10.2013

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського міста Києва від 16.04.2015 у справі №910/2832/15-г залишено без задоволення позов корпорації "Співдружність Комп" до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс" про визнання недійсними договорів факторингу № 20-У/13 від 30.07.2013, №21-У/13 від 22.10.2013.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, корпорація "Співдружність Комп" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків місцевого господарського суду дійсним обставинам справи.

Посилаючись на ту обставину, що згідно ухвали господарського суду Харківської області від 09.04.2014 у справі № 5023/7064/11 замінено публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" як кредитора корпорації "Співдружність Комп" на товариство з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс", скаржник заперечує правильність висновку місцевого господарського суду про те, що заміна кредитора згідно оспорюваних договорів на впливає на його права та обов'язки.

Скаржник також зазначає, що місцевим господарським судом не досліджено питання невідповідності оспорюваних договорів факторингу статтям 203, 215, 512-515, 517, 526 Цивільного кодексу України та не враховано, що уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, що є підставою для визнання відповідного договору недійсним.

Від публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" надійшов відзив, у якому воно просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" апеляційну скаргу підтримав.

Інші учасники провадження у справі в засідання суду апеляційної інстанції представників не направили, про причини неприбуття суд не повідомили. Враховуючи те, що учасники провадження у справі про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд рішення місцевого господарського суду в даній справі за наявними матеріалами справи та без участі їх представників

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Корпорацією "Співдружність Комп" (далі - позивач) пред'явлено позов до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс" про визнання недійсними:

- укладеного публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" й товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова група» договору факторингу від 30.07.2013 № 20-У/13,

- укладеного товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова група» й товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс" договору факторингу від 22.10.2013 № 21-У/13.

Позов мотивовано невідповідністю оспорюваних договорів вимогам статей 203, 215, 512-515, 517, 526 Цивільного кодексу України.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 30.07.2013 публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова група» (фактор) укладено договір факторингу № 20-У/13 (далі - договір № 20-У/13).

Відповідно до умов названого договору фактор зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт - відступити факторові визначені цим договором права грошової вимоги, що належать клієнту на підставі договору про відкриття кредитної лінії від 26.12.2008 № 406-МВ/08 з урахуванням змін та доповнень за додатковими угодами, укладеним публічним акціонерним товариствои "Альфа-Банк" й товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" (пункт 1.1); до фактора також переходять права вимоги за низкою договорів поруки, в тому числі за договором поруки від 30.12.2008 № 605-П/08, укладеним публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" корпорацією "Аис", правонаступником якої є позивач (пункт 1.2).

22.10.2013 товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова група» (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс" (фактор) укладено договір факторингу № 21-У/13 (далі - договір № 21-У/13)

Відповідно до умов названого договору фактор зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт - відступити факторові визначені цим договором права грошової вимоги, що належать клієнту на підставі договору № 20-У/13 (пункт 1.1).

08.08.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис № 10701110017046521 про припинення товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова група".

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно статті 203 названого кодексу зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства (частина1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивачем не враховано, що за змістом частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, він не є ані стороною оспорюваного договору, ані відповідним органом державної влади, наділеним повноваженнями контролювати укладання господарських договорів.

Крім того, заслуговує на увагу з'ясування місцевим господарським судом тої обставини, що заміна кредитора згідно оспорюваних договорів факторингу позивачем не впливає на права та обов'язки позивача у справі.

На користь викладеного свідчить та обставина, що укладений публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" з правопопередником позивача договір поруки від 30.12.2008 № 605-П/08, право вимоги за яким відчужено за оспорюваними договорами, не містить застережень про недопустимість заміни кредитора без згоди поручителя.

Норми чинного законодавства також не містять відповідних положень, які підлягали б застосуванню до спірних правовідносин сторін.

Крім того, пунктом 5.4 названого договору передбачено згоду поручителя на будь-які майбутні зміни обсягу відповідальності боржника за основним договором.

До того ж, колегія суддів враховує положення частини 1 статті 1080 Цивільного кодексу України, згідно якої договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Отже, зміна кредитора у зобов'язанні не потребує дозволу на це боржника або його поручителя, оскільки за загальним правилом, відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів.

Таким чином, відступлення права грошової вимоги до боржника та його поручителя не впливає на характер їх зобов'язань, обсяг та порядок виконання ними своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення.

З урахуванням фактичних обставин справи й викладених норм чинного законодавства, позивач не наділений суб'єктивним правом оскаржувати спірний договір.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України можливість визнання недійсним правочину, недійсність якого прямо не встановлена законом, пов'язується із наявністю заперечень його дійсності на встановлених законом підставах однією із сторін або іншою заінтересованою особою.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосування судами при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Колегія суддів не вбачає цивільного інтересу позивача, який підлягає правовому захисту і у цьому зв'язку може вважатись законним.

Відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України позивачами є юридичні особи, що звернулися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту суб'єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом або умовах договору підставах.

З урахуванням наведеного, слід визнати обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсними спірних договорів.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, правильності висновку суду не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду доходить висновку про те, що порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі відсутні, а мотиви з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись статями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу корпорації "Співдружність Комп" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015 у справі № 910/2832/15-г залишити без змін.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Л.Л. Гарник

Судді О.М. Остапенко

В.О. Пантелієнко