Рішення № 48647296, 13.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2015 р.Справа № 916/2549/15

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬГА ЛТД"

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 згідно довіреності від 05.02.2015р., ОСОБА_3 згідно довіреності від 19.06.2015р.

Від відповідача: ОСОБА_4 згідно довіреності №323 від 03.02.2014р.

В судовому засіданні брали участь:

Від позивача: ОСОБА_3 згідно довіреності від 19.06.2015р.

Від відповідача: ОСОБА_4 згідно довіреності №323 від 03.02.2014р.

Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "БАЛЬГА ЛТД", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 21 370грн. 09коп.

11 серпня 2015р. позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 11 600грн., інфляційні втрати у розмірі 8 616грн. 62коп. та 3% річних у розмірі 1 061грн. 16коп.

Представник позивача уточнену позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, суд встановив:

27 червня 2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬГА ЛТД" виставило Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 рахунок-фактуру №СФ-0000051 на поставку товару на суму 17 396грн. 86коп. та ПДВ на суму 3 479грн. 37коп. Рахунок дійсний для оплати до 30.06.2012р.

Позивач зазначає, що поставив відповідачу ОСОБА_5 на загальну суму 20 876грн. 23коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000036 від 02.07.2012р., згідно якої відповідач отримав за довіреністю №34 від 02.07.2012р. поставлений товар. Але, за поставлений товар на суму 20 876грн. 23коп., розрахувався лише частково, здійснивши проплати на загальну суму 9 276грн. 23коп.

Несплату відповідачем наявної заборгованості позивач вважає порушенням своїх прав та охоронюваних законом інтересів, у звязку з чим звернувся до суду за захистом та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 11 600грн. При цьому, позивач вважає, що строк оплати був встановлений у рахунку-фактурі №СФ-0000051 від 27.06.2013р. та сплив 30.06.2012р.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Крім того позивач зазначає, що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеної норми законодавства позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 8 616грн. 62коп. та 3% річних у розмірі 1 061грн. 16коп. за період з 30.06.2012р. по 18.06.2015р. , які також просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні проти факту поставки товару на загальну суму 20 876 грн. 23 коп. (з ПДВ) не заперечує та підтверджує факт часткової оплати у сумі 9 276 грн. 23 коп.

При цьому, відповідач вважає, що прострочення виконання зобовязання немає, оскільки сторони домовилися про розстрочення платежів в безготівковій формі розрахунків, у звязку з чим вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, та взагалі є необґрунтованими та безпідставними. Також, представник відповідача стверджує, що датою виникнення зобовязання є 02.07.2012р., оскільки в цей день обома сторонами була підписана видаткова накладна №РН-0000036.

Крім того представник відповідача зазначає, що позивачем не було здійснено заходів щодо досудового врегулювання спору та не було висунуто жодних претензій до відповідача. Відповідач намагався виконати свої зобовязання щодо оплати і 30.06.2015р. надав до банку платіжне доручення №256 на суму 500 грн., але зазначені грошові кошти було повернуто банком отримувача у звязку із закриттям рахунку позивача.

Розглянув матеріали справи, на підставі чинного законодавства України, суд доходить до такого висновку:

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у томі числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При цьому, в силу ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма. Разом з тим, згідно ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст. 175 Господарського кодексу України.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 268 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 червня 2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬГА ЛТД" виставило Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 рахунок-фактуру №СФ-0000051 на поставку товару на загальну суму 20 876грн. 23коп. У подальшому , 02.07.2012р. позивач поставив відповідачу ОСОБА_5 на загальну суму 20 876грн. 23коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000036 від 02.07.2012р., проти чого відповідач не заперечує. Отже, між сторонами у справі виникли певні правовідносини , зокрема, у ФОП ОСОБА_1 виникло грошове зобовязання перед ТОВ "БАЛЬГА ЛТД" щодо оплати за отриманий товар.

Згідно ст..692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, строк виконання грошового зобовязання у спірних правовідносинах визначається за правилами ст..692 Цивільного кодексу України , тобто оплата товару повязана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки іншого строку оплати сторони не визначили.

Однак, відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, здійснивши проплати на 9 276грн. 23коп. За таких обставин, правомірною та такою , що підлягає задоволенню є вимога позивача щодо стягнення заборгованості у сумі 11 600грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем інфляційних втрат у розмірі 8 616грн. 62коп., розрахованих за період з 03.07.2012р. по 18.07.2015р. вважає його вірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 1 061гнр. 16коп., дійшов висновку, що позивач при здійсненні даного розрахунку допустив помилку та нарахував 3% річних за період з 01.07.2012р. по 18.07.2015р., у зв'язку з чим, суд здійснив власний розрахунок, з урахуванням видаткової накладної від 02.07.2012р. та нарахував 3% річних за період з 03.07.2012р. по 18.07.2015р., відповідно до якого сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 059грн. 25коп.

За таких обставин, позов ТОВ "БАЛЬГА ЛТД" є обґрунтованим, підтверджений матеріалами справи, та підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬГА ЛТД"- задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (67562, Одеська обл., Комінтернвіський район, с. Крижанівка, вул. Приморська, 4, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬГА ЛТД" (68355, Одеська обл., Кілійський район, м. Вилкове, о. Очаков, буд. 107, код ЄДРПОУ 37223708) суму основного боргу у розмірі 11 600грн., інфляційні втрати у сумі 8 616грн. 62коп., 3% річних у сумі 1 059грн. 25коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 41 826грн. 83коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17 серпня 2015р.

Суддя Н.В. Рога