Ухвала суду № 47414337, 23.07.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 160/241/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Корнелюк В.С. Провадження № 22-ц/773/1123/15 Категорія: 27 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Осіпука В.В., Матвійчук Л.В.,

при секретарі Концевич Я.О.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1,

відповідачки - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою позивача на рішення Локачинського районного суду від 03 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Локачинського районного суду від 03.06.2015 року позов публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Дельта Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість по кредиту в сумі 500 грн., яка складається з тіла кредиту, а також 243 грн. 60 коп. судового збору на користь держави.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.04.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Дельта», на даний час ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 001-02060-040408 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 2000 грн., а остання зобовязалась повернути банку кредит, шляхом щомісячного погашення боргу до 15 числа кожного місяця (а.с.3-4).

Пунктом 3.6. кредитного договору передбачено, що держатель картки зобовязаний щомісяця в строки, визначені правилами, здійснювати погашення заборгованості у вигляді обовязкового мінімального платежу, складові якого зазначаються у тарифах. Обовязковими складовими обовязкового мінімального платежу є частка погашення заборгованості, овердрафт та прострочена заборгованість попередніх періодів. В залежності від умов тарифів до складу обовязкового мінімального платежу можуть включатися інші платежі.

Відповідно до п. 3.7. даного договору у разі порушення держателем картки строків сплати заборгованості за кредитною лінією та/або овердрафтом та процентів за користування кредитною лінією та/або овердрафтом, держатель сплачує банку пеню в розмірі, в строки та порядку, які визначені правилами та тарифами.

У відповідності до п. п. 3.4. 3.4.1. кредитного договору держатель доручає банку здійснювати з рахунку договірне списання грошових коштів, які: складають суми заборгованості (суми кредитів, нарахованих процентів, комісій, плат, штрафних санкцій тощо), які виникають за цим договором та/або кредитними договорами, укладеним між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача ОСОБА_2 у звязку з неналежним виконанням нею своїх зобовязань за кредитним договором від 04.04.2008 року № 001-02060-040408 станом на 21.04.2015 року становить 500 грн. тіла кредиту. Кредитна заборгованість ОСОБА_2 підтверджується розрахунком банку (а.с.2).

Свій висновок про стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту в розмірі 500 грн., суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_2 було сплачено банку, який у своїх позовних вимогах просив стягнути 1550 грн. заборгованості по тілу кредиту, 1500 грн. від загальної суми кредиту в розмірі 2000 грн., отриманого за даним договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, правильно встановивши наявність у відповідача 500 грн. заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову на вказану суму.

Мотивуючи незаконність ухваленого в даній справі судового рішення, позивач у своїх доводах апеляційної скарги вказував на те, що банком 03.12.2012 року у відповідності до п. 3.4.1. відбулось договірне списання коштів, шляхом зарахування, як сам вказує апелянт в скарзі, сплаченої відповідачкою суми комісії в розмірі 1050 грн. на рахунок строкового тіла по кредиту, розмір якого становив 500 грн., у звязку з чим загальний розмір заборгованості позичальника по тілу кредиту почав становити 1550 грн.

Однак, такі доводи позивача є необґрунтованими, оскільки вони суперечать наявним у справі письмовим доказам та умовам кредитного договору, укладеного між сторонами, і свідчать про намагання банку стягнути з відповідачки вже сплачену нею суму комісії в розмірі 1050 грн., що є недопустимим.

Як зазначалося вище, п. п. 3.4. 3.4.1. кредитного договору передбачено, що держатель доручає банку здійснювати з рахунку договірне списання грошових коштів, які: складають суми заборгованості (суми кредитів, нарахованих процентів, комісій, плат, штрафних санкцій тощо), які виникають за цим договором та/або кредитними договорами, укладеним між сторонами. Тлумачення позивачем вказаної умови договору так, що банк вправі переводити заборгованість одного виду в інший (як то заборгованість з комісії перевести в заборгованість по тілу кредиту), не випливає із змісту зазначених пунктів договору і тому не може братись до уваги судом.

Зміст цих пунктів договору можна витлумачити єдиним чином: банк вправі без отримання попередньої згоди позичальника списувати наявні на його рахунку кошти на погашення виниклої заборгованості по тілу кредиту, відсотках, комісії, штрафних санкцій тощо.

З розрахунку заборгованості (а.с.2) вбачається, що в період 03.12.2012 року по 29.12.2012 року відповідачем було сплачено всю суму нарахованої на той час комісії в розмірі 1050 грн. та 150 грн. пені (57 рядок розрахунку заборгованості). В цей період за нею рахувався борг по несплаченому тілу кредиту в розмірі 500 грн. і вже в період 02.01.2013 року по 21.04.2015 року розмір заборгованості по тілу кредиту почав становити 1550 грн., внаслідок додавання банком до несплаченої суми по тілу кредиту суми комісії в розмірі 1050 грн., яка значиться в колонці цього розрахунку як сплачена.

Проте умовами договору не передбачено перенесення в рахунок тіла кредиту процентів, комісій чи пені, в тому числі вже сплачених позичальником. Здійснені банком нарахування суперечать умовам кредитного договору і місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність передбачених законом та договором підстав для стягнення вже сплаченої відповідачем суми комісії, яку безпідставно додано до несплаченої суми тіла кредиту в розмірі 500 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду і висновків суду, викладених в рішенні, вони не спростовують.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Локачинського районного суду від 03 червня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: