Рішення № 44609248, 02.06.2015, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Справа №174/224/15-ц

п/с № 2/174/147/2015

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Пелипас Н.І.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа у справі: Головне управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 13.03.2015 р., позивач зазначив, що він знаходився у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_4. Під час знаходження у шлюбі він та його дружина у відповідність до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» придбали у спільну часткову власність (по 1/2 частки) квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 31.03.1997 року, виданим виконавчим комітетом Вільногірської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області. Вищезазначена квартира складається з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею - 50,1 кв.м., і розташована на другому поверсі п'ятиповерхового будинку.

У середині 2000-х років у вищезазначеній квартирі за місцем проживання був зареєстрований відповідач, ОСОБА_3, який на той час був неповнолітнім, та приходився онуком його дружини, ОСОБА_4.

27.01.2013 року, дружина, ОСОБА_4, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть. За своє життя ОСОБА_4, склала заповіт на ім'я відповідача, якому заповідала свою частку квартири АДРЕСА_2.

У свою чергу, приймаючи до уваги, що на час смерті дружини йому вже було 70 років, він вважався непрацездатною особою, мав право на обов'язкову частку у спадщині, згідно ч.1 ст. 1241 ЦК України, і таким чином частка відповідача в спадковому майні у вигляді вищезазначеної квартири складала ? і його частка також складала 1/4. При цьому він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав спільно з спадкодавцем в одній квартирі. Згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Таким чином після смерті дружини він мав право на 3/4 частки (з урахуванням 1/2 частки) квартири АДРЕСА_2, а відповідач на 1/4 частку цієї квартири.

При цьому відповідач запропонував сплатити йому вартість ? частки вищезазначеної квартири, а він, у свою чергу, не буде приймати спадщину, зніметься з реєстрації місця проживання з цієї квартири. Тобто з урахуванням неприйняття відповідачем спадщини після смерті його дружини він буде в цілому одноособовим власником квартири АДРЕСА_2. Позивач погодився на умови відповідача і 24.03.2014 року у присутності свідків передав відповідачу 45000,00 грн., а відповідач написав йому розписку про отримання грошей і усно пообіцяв знятися з реєстрації за місцем проживання з належної йому квартири. Після цього відповідач купив на своє ім'я квартиру АДРЕСА_3, в якій він фактично і проживає з весни 2014 року.

Таким чином відповідно до вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідач добровільно вибрав місце свого проживання за межами належної йому квартири, і з приводу порушення його житлових прав до правоохоронних органів або до суду з заявами не звертався.

Позивач вважає, що відповідач втратив право користування квартирою № 13 в буд. № 77 по вул. Леніна у м. Вільногірську Дніпропетровської області, приймаючі до уваги наступне.

Виходячи зі смислу частини 2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом в силу закону, або у разі відсутності понад один рік без поважних причин, або на іншій підставі, встановленій домовленістю між ним та власником житла.

У їхньому випадку між ним та відповідачем був фактично укладений усний договір, що відповідач після отримання від нього коштів в сумі 45000,00 грн. відмовляється від свого права користування належною йому на праві власності квартирою, що у сенсі ч.2 ст.405 ЦК України є підставою для визнання відповідача в судовому порядку таким, що втратив право користування житлом, оскільки добровільно відповідач в порушення їхнього усного договору не знімається з реєстрації за місцем проживання у належній йому квартирі, при цьому не проживаючи у ній майже рік, і маючи інше житло у м. Вільногірську. Згідно ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмової формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У їхньому випадку закон не встановлює обов'язкову письмову форму договору про відмови від свого права користування житлом, а тому усний договір є дійсним і повинний бути виконаний відповідачем.

Згідно ч.1 ст.526, ст.629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, і є обов'язковим для виконання сторонами. Доказами підтвердження укладення між ним та відповідачем усного договору 24.03.2014 року про відмову останнього від свого права користуватися належною йому квартирою є: розписка відповідача від 24.03.2014 року, показання свідка, ОСОБА_5, відсутність у відповідача свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири АДРЕСА_2.

Крім того, що відповідач не виконує своє договірне зобов'язання і продовжує знаходитися на реєстраційному обліку у належній йому квартирі, порушуються його права на отримання допомоги (субсидій) від держави, як особи яка має таке право. Він таке право маю, оскільки є пенсіонером, іншого доходу крім пенсії не має, і є загальновідомим факт, що з квітня 2015 року ціни на житлово-комунальні послуги в Україні виростуть у декілька разів, і їх йому без субсидії не сплатити, оскільки вони будуть перевищувати розмір його щомісячної пенсії. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Верховний Суд України в своєму листі від 01.04.2014р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» вказав: «вимоги ст. 16 ЦК і ст. 4 ЦПК стосовно того, що зазначені права та інтереси можуть захищатися лише способами, передбаченими законом або договором, призводять до відмови в захисті цих прав та інтересів у правовідносинах, для яких законом або договором не встановлено спосіб їх захисту.

Положення цих статей не узгоджуються зі ст. ст. 55, 124 Конституції України, норми яких поширюються на всі без винятку правовідносини, що виникають у державі, загальними принципами ст. 3 ЦК про право звернення до суду за захистом і не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України. За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Відтак не можна погодитися з практикою судів, які відмовляють у позові у зв'язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється. У таких випадках слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.» Такий підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК України знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 р. у справі N 6-20цс11, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Позивач вважає, що відповідач втратив право користування належним йому житлом, оскільки тривалий час не користується спірною квартирою без поважних причин, оскільки добровільно покинув спірну квартиру і погодився на те, що він втратив право користуватися нею.

Речей відповідача у його квартирі немає, поштова кореспонденція на ім'я відповідача, за адресою його реєстрації місця проживання не надходить. Згідно до абзацу 2 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - зняття з реєстрації місця проживання, здійснюється на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Згідно ч.1 ст. 11 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року № 405/2011, Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки. Тобто третьою особою залучене Головне управління ДМС України у Дніпропетровської області.

Згідно пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Згідно ч. 4 п. 7 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Керуючись ст.ст.3,109 ЦПК України, ст. 16,ч.2 ст.405 ЦК України, ст.ст.6,7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, позивач прохає: Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою № 13 в буд. № 77 по вул. Леніна в м. Вільногірську Дніпропетровської області, що є підставою для зняття ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві, підтримали в повному обсязі. З їх додаткових пояснень витікає, що відповідач проживав в спірній квартирі з дитячих років і до березня 2014 р. Чи звертався відповідач до нотаріуса з заявою про відмову від спадщини їм невідомо. Позивачу потрібне рішення суду, відповідно до домовленості позивача та відповідача, що останній втратив право користування спірною квартирою.

Відповідач в судове засідання не зявився та надав заяву про розгляд справи за його відсутності, де зазначив прохання залишити позов без розгляду, оскільки він 17.04.2015 р. був знятий з реєстрації. До заяви відповідач долучив копію аркушів свого паспорту громадянина України, де є відмітка про зняття його 17.04.2015 р. з реєстрації місця проживання з адреси: АДРЕСА_4, та відмітка про реєстрацію його за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. кв. 42. (а.с.31-33)

Третя особа в судове засідання свого представника не направила, та надала заяву про розгляд справи за відсутності його представника. (а.с.30)

Приймаючи до уваги пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази у справі, а саме: копію квитанції про сплату судового збору 243.60 грн. (а.с.1);

копію паспорту громадянина України на імя ОСОБА_1, 20.04.1943 р. н., в якому є відмітка про укладення шлюбу 03.07.1979 р. з ОСОБА_6 (а.с.4);

копію свідоцтва про право власності на житло від 31.03.1997 р., згідно якого квартира АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.5);

копію свідоцтва про смерть, згідно якого ОСОБА_4 померла 27.01.2013 р. у віці 63 років (а.с.6);

копії розписки від 24.03.2014 р., згідно якої ОСОБА_3, 04.09.1991 р. н., отримав грошову компенсацію від ОСОБА_1 в сумі 45 тис. грн. за посмертний заповіт на половину кватири (а.с.7);

довідку № 534 від 11.03.2015 року КП «Жилсервіс», згідно якої в спірній квартирі зареєстровані за місцем проживання: ОСОБА_1 та ОСОБА_3, 1991 р. н., внук (а.с.8);

довідку ГУДМС, УДМС України у Дніпропетровській області від 01.04.2015 р., згідно якої ОСОБА_3, 04.09.1991 р. н., зареєстрований за місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2, з 03.10.2008 р. (а.с.16);

інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.05.2015 р. № 38051858, згідно якої за ОСОБА_1 зареєстроване право приватної спільної часткової власності на 1/8 частину АДРЕСА_6, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.05.2015 р. (а.с.46-47);

інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.05.2015 р. № 38051503, згідно якої за ОСОБА_1 зареєстроване право приватної спільної часткової власності на 1/8 частину АДРЕСА_6, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.05.2015 р. (а.с.48);

інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.05.2015 р. № 38058773, згідно якої за ОСОБА_7 зареєстроване право приватної власності в цілому на АДРЕСА_7, на підставі договору дарування від 23.09.2009 р. (а.с.49);

інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.05.2015 р. № 38052573, згідно якої за ОСОБА_3 зареєстроване право приватної власності в цілому на АДРЕСА_7, на підставі договору купівлі-продажу від 16.04.2014 р. (а.с.50), - та оцінивши зазначені докази в їх сукупності та взаємозвязку, керуючись законом, суд дійшов висновку, що між сторонами виник спір стосовно втрати відповідачем права користування житлом в спірній квартирі, що в задоволенні позову слід відмовити, за його недоведеністю.

Суд вважає, що в судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- спірна квартира АДРЕСА_8, перебувала з 31.03.1997 р. у приватній спільній власності позивача та його дружини, ОСОБА_4, яка померла 27.01.2013 р. (а.с.5,6);

- в спірній квартирі з 03.10.2007 р. постійно проживав та був зареєстрованим за місцем проживання внук ОСОБА_4, відповідач у справі, ОСОБА_3, 04.09.1991 р. н. (а.с.32-33);

- 27.01.2013 р. ОСОБА_4 померла, але за свого життя склала заповіт, в якому заповіла свою частку квартири АДРЕСА_9 своєму внуку, ОСОБА_3, що визнається позивачем та не заперечується відповідачем, але не знайшло свого підтвердження документально, оскільки копії заповіту сторони не надавали;

- враховуючи, що на час відкриття спадщини позивач та відповідач постійно проживали з спадкодавцем за однією і тією ж адресою, в кв. № 13, буд. 77, по вул. Леніна в м. Вільногірську, слід визнати, що позивач, як спадкоємець першої черги за законом, та відповідач, як спадкоємець за заповітом, прийняли спадщину в порядку передбаченому ч.3 ст. 1268 ЦК України, згідно якої спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; згідно ч.1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу; заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини;

- сторони не надали доказів того, що відповідач, відповідно до умов усної домовленості, подав в установлений законом строк заяву нотаріусу про відмову від спадщини за заповітом, що виключає можливість визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житлом, враховуючи, що згідно ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини;

- позивач та відповідач, без врахування вищезазначених положень закону, всупереч положень ст. ст. 334, 347 та глав 26,28 ЦК України, усно дійшли згоди про компенсацію позивачем відповідачеві його частки у спадковому майні грошима в сумі 45 тис. грн. і цей правочин був здійснений фактично, що підтверджується копією розписки відповідача від 24.03.2014 р., яка була складена більш ніж через 6 місяців після відкриття спадщини (а.с.7);

- відповідач 17.04.2015 р. добровільно з реєстрації місця проживання з адреси: АДРЕСА_4, знявся та зареєструвався в належному йому житлі за адресою: м. Вільногірськ, вул. Жовтнева, буд. 23. кв. 42. (а.с.31-33);

- таким чином, відповідно до встановлених обставин та правовідносин, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню в звязку з його недоведеністю, оскільки відповідач прийняв спадщину за заповітом у розмірі належної йому частки, доказів того, що він в передбаченому законом порядку відмовився від спадщини, сторони не надали, з чого витікає, що відповідача за таких обставин не можливо визнати таким, що втратив право користування спірним житлом згідно усної домовленості сторін, яка суперечить вищезазначеним правовим нормам; обрання відповідачем іншого постійного місця проживання, в даному випадку, не позбавляє його права користування належною йому спадщиною, в виді спірної квартири.

Згідно ст. 88 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 р. з наступними змінами, суд доходить висновку, що судові витрати у справі, в виді судового збору в сумі 243.60 грн., слід покласти на позивача, в звязку з відмовою в задоволенні позову.

На підставі викладеного та ст.ст. 11, 14-16 ЦК України, ст.ст. 72,150,328,334, ЖК України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст.ст. 88, 169, 209 ч.3, 212-215, 222, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відмовити у визнанні ОСОБА_3, 04.09.1991 р. н., уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4, таким, що втратив право користування квартирою № 13 в буд. № 77 по вул. Леніна в м. Вільногірську Дніпропетровської області, що є підставою для зняття ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання за останньою зазначеною адресою.

Судові витрати у справі, в виді судового збору в сумі 243.60 грн., покласти на позивача, ОСОБА_1, 20.04.1943 р. н., уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН № НОМЕР_1, зареєстрованого за місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_6.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам та третій особі.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.