Рішення № 42837089, 16.02.2015, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

16.02.2015

Справа 337/5295/13-ц

Провадження № 2/337/1/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2015 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя

у складі: головуючого судді Гнатик Г.Є.

при секретарі Жевакіній Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Хортицького РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

У позові вказав, що 01.07.2013 року торгівельною організацією Запорізька філія Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» були проведені прилюдні торги по реалізації нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1. На прилюдних торгах він визнаний переможцем торгів, що підтверджується протоколом № 05/118/13/А-1 про проведення прилюдних торгів від 01.07.2013 року.

05.07.2013 на депозитний рахунок Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ він сплатив грошові кошти за придбану квартиру у повному обсязі.

31.07.2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних з реалізації арештованого нерухомого майна, на підставі акта про проведені прилюдні торги, видано свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

На теперішній час він є власником зазначеної квартири, але відповідачі не бажають виселятися з квартири та знатися з реєстраційного обліку, чим порушують його права на приватну власність і перешкоджають користуванню квартирою. Просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1. Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 з квартири, а його вселити до житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав. Суду пояснив, що він придбав спірну квартиру на прилюдних торгах. В квартирі були зареєстровані три особи. Він зв'язувався з ОСОБА_3, який при зустрічі сказав, що звільнить квартиру протягом двох тижнів, але квартиру не звільнили, в квартиру його не пускають. Йому відомо, що у квартирі мешкає ОСОБА_2 , чи проживають у спірній квартирі інші відповідачі, йому не відомо. Про те що в квартирі зареєстровані інші особи він дізнався після придбання квартири. Він бачив квартиру до покупки, там був здійснений ремонт. Просить позов задовольнити. У наступне судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, надавши суду письмову заяву з клопотанням про розгляд справи у його відсутності.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 підтримала позовні вимоги і просила позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, поважну причину не явки суду не повідомила, про час та місце слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку, про що в матеріалах справи є докази (а.с. 21, 36, 8, 86, 104, 127,136, 140, 148). Про знаходження справи у суді відповідачці відомо, оскільки вона надавала письмові клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із станом здоров'я та про слухання справи за її участю (а.с. 22, 24).

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, про слухання справи сповіщався належним чином, про що у матеріалах справи є докази (а.с. 26, 36, 84, 104, 112, 126, 141, 150).

Відповідно до ст. 74 ЦПК України, судова повістка фізичним особам, які не мають статусу підприємців направляється за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином, а тому суд вважає, можливим розглянути справу у відсутність відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про слухання справи сповіщався належним чином, про що у матеріалах справи є докази (а.с. 26, 37, 85, 104, 112, 132, 143).

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 проти задоволення позову заперечує. Суду пояснив, що спірна квартира була реалізована на прилюдних торгах. Зазначені торги вони не визнають, а тому зверталися до суду з позовом про визнання недійсними протоколу проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна, свідоцтва про право власності не нерухоме майно. У позові їм було відмовлено, апеляційний суд залишив рішення Хортицького районного суду в силі, але касаційна інстанція відкрила провадження за касаційною скаргою, тому просив залишити позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення. У наступне судове засідання представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 не з'явився, надав суду письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності, у позові просить відмовити.

Представник третьої особи- секторугромадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Хортицького РВ ЗМУ УМВС України у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

Відповідно до ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, суд вважає що позов підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.07.2013 року відбулися прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, про що було складено протокол № 05/118/13/А-1 від 01.07.2013 року по проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Відповідно до протоколу № 05/118/13/А-1 про проведення прилюдних торгів переможцем аукціону/торгів визнаний ОСОБА_1 (а.с.7).

31.07.2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_1 видано свідоцтво про придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 з прилюдних торгів (а.с. 8).

Також право власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 підтверджується витягом № 7342560 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.8 зворотна сторона).

Як вбачається з довідки МКП «Основаніє» від 02.09.2013 року № 5188, у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 (а.с.10); з довідки № 5867 від 22.09.2014 року у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (а.с.118).

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.05.2014 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», Хортицького ВДВС Запорізького міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання недійсними протоколу проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна, свідоцтва про право власності не нерухоме майно, судом відмовлено. (а.с.67-69).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2014 року рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.05.2014 року залишено без змін (а.с. 100-102), ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Право на житло здійснюється громадянами в порядку, визначеному Житловим кодексом України, законами та іншими нормативно-правовими актами України.

В силу ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення призначені та придатні для постійного проживання в них.

Статтею 10 ЦК України визначено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Частиною другою цієї статті визначено, коли у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду», суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права.

Право на житло передбачено в міжнародно-правових актах Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи. У Загальній декларації прав людини 1948 року визначено, що кожна людина має право на житло (пункт 1 статті 25). У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року держави - учасниці визнали право кожного на достатній життєвий рівень, у тому числі на житло (пункт 1 статті 11).

Зазначене право наведено в пункті 31 частини I та конкретизовано у статті 31 частини II Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року (далі - Хартія), ратифікованої Законом України „ Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14 вересня 2006 року № 137-V. Відповідно до статті 31 частини II Хартії держави зобов'язуються вживати заходів, спрямованих на сприяння доступові до житла належного рівня; встановлювати на житло ціни, доступні для малозабезпечених осіб.

Також статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України згідно Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, визначено право на повагу до приватного і сімейного життя і зазначається, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Частиною другою цієї статті Конвенції визначено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Прикладом застосування ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод по відношенню до України є рішення Європейського суду з прав людини від 02.03.2011 року у справі «КРИВІЦЬКА ТА КРИВІЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ».

Так, у даному рішенні Європейського суду визначено Загальні принципи, які необхідно застосовувати при вирішенні подібної справи в розумінні визначених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прав на житло:

у п.40. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем;

у п.41. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла;

у п.42. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві»;

у п.43. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам. Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені, його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності;

у п.44. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року 15-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про безоплатну приватизацію житла), у пункті 3.1. зазначається, що Україна є соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека; зміст і спрямованість діяльності держави в соціальній сфері визначають права і свободи людини та їх гарантії (статті 1, 3 Конституції України). Одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов'язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату(частини перша, друга статті 47 Основного Закону України).

Як зазначалось вище, права і свободи людини закріплюються і в міжнародних актах, які є частиною національного законодавства України, у разі надання Верховною Радою України згоди на їх обов'язковість (частина перша статті 9 Конституції України). Загальна декларація прав людини 1948 року передбачає право кожної людини на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. У Декларації зазначено, що необхідний життєвий рівень забезпечує, зокрема, житло (пункт 1 статті 25). Аналогічне положення міститься в пункті 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня, 1973 року N 2148-VIII, у якому, крім вказаного, закріплено обов'язок держав - учасників Пакту вживати необхідних заходів для забезпечення здійснення такого права.

Отже, право людини на житло є загальновизнаним. Згідно з Конституцією України це право, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним і рівним для всіх без будь-яких обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24). Воно не може бути скасоване і обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина друга статті 22, частина перша статті 64 Основного Закону України).

Статтею 15 ч.1 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цих кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів в порядку, передбаченому ст. ст. 185,187,189 ЦПК України.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, згідно ст. 60 ЦПК України.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статті 150 ЖК України передбачають, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно із ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку і (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника будинку (квартири) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку (квартири) і ведуть з ним спільне господарство.

З огляду на ст. 156 ЖК УРСР, право членів сім'ї (зокрема колишніх членів сім'ї) власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власника.

Аналіз змісту вказаних правових норм дає підстави для висновку, що право члена сім'ї власника квартири на користування житлом існує лише за умови, що ця особа залишається власником житла. Оскільки житлові права членів сім'ї власника квартири є похідними від прав власника цієї квартири, то припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів його сім'ї на користування цією квартирою, а тому відповідачі втратили право користування квартирою, оскільки жоден із них не є її власником.

З дня продажу квартири з прилюдних торгів, ОСОБА_3 втратив право власності, а отже, і користування спірною квартирою, у зв'язку з чим, члени його сім'ї ОСОБА_2, ОСОБА_6 втрачають право користування приміщенням.

Суд не бере до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 про неправомірність проведення прилюдних торгів спірної квартири, оскільки ці посилання спростовуються рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.05.2014 року та ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20.08.2014 року, оскільки, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 109 ЖК України визначено, що виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться у добровільному або судовому порядку.

ОСОБА_1 звертався з проханням про добровільне звільнення житлового приміщенням, а саме квартири АДРЕСА_1 (а.с.9).

З огляду на викладене, враховуючи усі обставини у сукупності, суд вважає підлягаючими повному задоволенню позовні вимоги позивача у частині усунення йому перешкод у здійсненні права власності, шляхом визнання відповідачів втративши ми право користування спірною квартирою, виселення відповідачів з квартири та вселення у квартиру позивача, оскільки вони є обґрунтованими, доведеними.

Крім того, з відповідачів на користь позивача необхідно, відповідно до ст.. 88 ЦПК України, стягнути понесені останнім судові витрати.

Керуючись ст. Конституції України, Європейською конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду», ст.ст.109, 116, 150 ЖК України, ст.ст.15, 16, 317, 319,379, 38 ЦК України, ст.ст.10, 11, 15, 57-60, 61, 88, 208, 209, 210, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання громадян ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 із вказаної квартири.

Вселити ОСОБА_1 до житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 38 грн. 23 коп. з кожного окремо.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів через Хортицький районний суд м.Запоріжжя.

Суддя: Г.Є. Гнатик