Ухвала суду № 42708673, 11.02.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

11 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4473/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Лукянчук О.В.,судді -Жука С.І.при секретарі -Дубині Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління МВС України в Одеській області, Білгород-Дністровського МВ ГУ МВС України в Одеській області про скасування наказу та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2014 року ОСОБА_5 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління МВС України в Одеській області, Білгород-Дністровського МВ ГУ МВС України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області №468 о/с від 11.07.2014 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ прапорщика міліції ОСОБА_5;

- поновити прапорщика ОСОБА_5 на посаді міліціонера конвойної служби міліції Б-Дністровського МВ (з обслуговування м. Б-Дністровського та Б-Дністровського району) ГУМВС України в Одеській області;

- зобов'язати Б-Дністровський МВ ГУМВС України в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_5 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інші належні до сплати суми (заробітна платня, лікарняний);

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення прапорщика міліції ОСОБА_5 на посаді міліціонера групи конвойної служби міліції Б-Дністровського МВ (з обслуговування м. Б-Дністровського та Б-Дністровського району) ГУМВС України в Одеській області та стягнення на користь ОСОБА_5 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ наказом начальника ГУМВС України в Одеській області від 11.07.2014 року №468о/с за п.63 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням) є неправомірним, оскільки поданий позивачем рапорт на звільнення від 09.07.2014 року був відізваний ним наступного дня шляхом подачі відповідного рапорту від 10.07.2014 року.

Представник ГУМВС України в Одеській області та представник Білгород-Дністровського ГУМВС України в Одеській області позовні вимоги не визнали та надали письмові заперечення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ГУМВС України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 05.08.2013 року по час звільнення займав посаду міліціонера групи конвойної служби міліції Б-Дністровського МВ (з обслуговування м. Б-Дністровського та Б-Дністровського району) ГУМВС України в Одеській області та перебував у званні прапорщик міліції.

Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області №468 о/с від 11.07.2014 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п.63 "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням).

До матеріалів справи надано подання начальника Білгород-Дністровського МВ ГУ МВС України в Одеській області від 01.07.2014 року на звільнення позивача із органів внутрішніх справ в запас (а.с.76) та атестаційний лист (а.с.77-78), зі змісту яких слідує, що позивач звертався до керівництва з проханням про звільнення у червні 2014 року, і погодився з підставами його звільнення, про що особисто письмово зазначив в атестаційному листі 01.07.2014 року.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, докази факту звернення позивача у червні 2014 року із рапортом про звільнення відсутні

До матеріалів справи долучена засвідчена відповідачем ксерокопія рапорту позивача на ім'я начальника ГУ МВС України в Одеській області про звільнення з ОВС за власним бажанням з 08.07.2014 року з тих підстав, що його не влаштовує заробітна плата та графік роботи (а.с.81).

Вказаний рапорт зареєстрований в управлінні кадрового забезпечення ГУМВС України в Одеській області 10.07.2014 року вх.№2635.

Наступним рапортом (а.с.80) позивач у доповнення до раніше поданого рапорту про звільнення з 08.07.2014 року просив звільнити його з 11.07.2014 року.

11.07.2014 року в Управлінні кадрового забезпечення ГУМВС в Одеській області зареєстрований рапорт позивача, який датований 10.07.2014 року, на ім'я начальника ГУМВС в Одеській області, в якому позивач просив раніше поданий ним рапорт про звільнення за власним бажанням не розглядати, в зв'язку з тим, що він знаходиться на лікарняному у Б-Дністровській міській лікарні (а.с.87).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось із порушенням вимог п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, оскільки реалізовано рапорт позивача про звільнення з ОВС за власним бажанням вже після подання ним рапорту про відкликання рапорту про звільнення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Підпунктом «ж» п.63 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

У пункті 68 Положення зазначено: «особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою».

Зі змісту цього пункту Положення слідує, що до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, які викладенні в постановах від 09.04.2012 року у справі №21-99а12, від 29.05.2012 року у справі №21-122а12, «за змістом п.68 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 року №114, звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби, на підставі підпункту "ж" п.64 зазначеного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження нею про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, є безпідставним».

Як вже зазначено вище, позивач у рапорті, який зареєстрований в управлінні кадрового забезпечення ГУМВС України в Одеській області 10.07.2014 року за вх.№2635, просив звільнити його за власним бажанням з 08.07.2014 року, а наступним рапортом, який не містить дати написання та доказів його реєстрації, позивач змінив дату звільнення на 11.07.2014 року. Але рапортом від 10.07.2014 року, що був зареєстрований в Управлінні кадрового забезпечення ГУМВС в Одеській області 11.07.2014 року, позивач взагалі відкликав свій рапорт про звільнення.

Встановлені судом обставини справи підтверджують той факт, що позивач після подання рапорту про звільнення і до моменту самого звільнення скористався своїм правом відкликати свій рапорт на звільнення.

Такий факт відкликання рапорту підтверджує відсутність у позивача бажання звільнятися, а тому звільнення позивача за п.63 "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України здійснено без належних для цього підстав.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував наказ ГУ МВС України в Одеській області №468 о/с від 11.07.2014 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ прапорщика міліції ОСОБА_5.

Пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Колегія суддів також вважає правильним рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Білгород-Дністровського МВ ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу заробітку за час вимушеного прогулу з 11.07.2014 року.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 13 лютого 2015 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лукянчук С.І. Жук